Читати книгу - "Війни Міллігана"

свідомістю слід поводитись обережніше, бо якщо надто надовго залишити реальний світ — можна загубити дорогу назад.

Він ненавидів цей реальний світ, але органи чуттів не давали від нього відгородитися. Серце гупало ледь не голосніше за дихання. Кров текла по численних судинах та артеріях, охоплюючи всі м’язи й жили. Усе разом посилювало почуття цілісності. Треба лишатися цілісним, бо лише Учитель зможе свідомо маніпулювати всіма ляльками з-за куліс, тільки Учитель здатен використовувати таланти кожного і при цьому не втрачати часу, тільки Учитель зможе розказати судді Кінворсі про те, що ці «лікарі» з ним учинили. Але для цього треба знайти спосіб припинити приймати психотропні засоби, які може й годилися для шизофреніків, але в нього через них лише посилювалася дисоціація.

Він збільшив час фізичних вправ до восьми годин на день. Кожного дня одне й те саме.

Інформації вже накопичилось стільки, що треба було знайти спосіб робити записи. За новими правилами, Мілліган мав право обмежено користуватись олівцем, але просити олівця не можна, бо це викаже існування Учителя. Зрештою він винайшов спосіб: розпускав простирадло на нитки, мочив їх водою в туалеті й викладав з них слова на підлозі під залізним ліжком. Коли нитки висихали, «слова» лишалися. Ненадійно, але хоч щось. Пізніше він знайде олівець та папір і зможе писати листи письменнику.

Ще ніколи раніше він не відчував такого ув’язнення розуму й тіла. Нерідко хотілося залишити цю реальність і випустити когось іншого ладнати з нею, але він знав, що в жодному разі не можна розпадатися знов.

У своїй кімнаті, поки його ніхто не бачив, він дійшов до двадцяти п’яти відтискань за раз. Тіло поступово ставало сильнішим, легені очистились, а на руках виступили м’язи. Він виконував різні вправи — стрибки з плесканням у долоні над головою вже дійшли до п’ятисот (по сто за один підхід). Самопочуття покращилося. Він із самих Афін не почувався так добре.

Вирішивши проблему фізичного занепаду, він задумався, як ще зберегти розум, який усі тут намагалися пригнітити. Йому не вистачало товариства — людини, з якою можна було б просто сісти й поговорити.

Одного дня Учитель здивовано помітив, як у дев’яте відділення прийшов начальник Льюїс. Він сів за стіл у колі й почав роздивлятися «худобу» в кімнаті. Це могло означати тільки одне: його перевели сюди, у відділення із суворішим режимом, після того як він втрапив у халепу, відшмагавши денні електричним дротом. Судячи з розлюченого обличчя, його не відпускала жага помсти. Скоро гнів змінився огидною зневажливою посмішкою, і Учитель збагнув, що радий бачити його таким: неголеним, із чорними мішками під очима, схожого на нікчемного зомбі.

Льюїса треба лишити рейджену.

По радіо, що стояло на поличці за спиною Льюїса, оголосили, що журнал «Тайм» обрав Алі Хаменеї[14] «Людиною року».

1-ЗББ гаркнув:

— На ноги!

Якусь мить він мовчки жував тютюн і причмокував, а потім дістав свій ремінь для правки бритв, склав у петлю і ляснув ним у повітрі зі звуком батога. Усі пацієнти підвелися й безцільно завешталися кімнатою. Почали роздавати ліки, і Учитель скривився. Він згадав, як артур просив томмі винайти якийсь прийом, щоб не ковтати пігулки. А ще не завадила б спритність багдадського злодія[15], щоб здобути ручку й папір, бо нитки вже закінчуються, а пігулки вкрай погано впливають на спільну свідомість. Краще якомога швидше все записати, а ті нитки, що є, використати знов, коли можливості писати не буде.

Учитель подумав, що він здатен зробити це. Він створив томмі й артура, а значить, він має такі ж здібності, як і вони. Учитель колись навіть читав, що ціле становить більше, ніж сума його частин. Хоча одного разу доктор Ґардінґ сказав, що в його випадку навпаки: сума частин становить більше, ніж ціле.

«Я зроблю це краще, — сказав томмі. — Дай мені спробувати».

Учитель поступився сценою.

артур зазирнув під ліжко і замість «ниткового» письма побачив там ручку та медичні бланки, на яких рукою томмі було зроблено кілька записів.

«Журнал: 8:00–11:45 чи щось таке. томмі.

Тобі, мабуть, цікаво знати, звідки в мене ручка й папір. Думаю, ти вже помітив, що з іншого боку цих аркушів бланки лікарських призначень. Як я їх дістав? Це не так уже й важливо. рейджен якось сказав: „Мета виправдовує засоби“. Так, по-перше, треба припинити ковтати те лайно чотири рази на день. Вони вже зламали Учителя — зламають і мене.

Я вже спробував викинути пігулки зі стаканчиком, але мене спіймали. Я намагаюся придумати кращий метод. У загальній залі в туалеті біля унітазу я сховав невеличке кільце, яке витяг із кнопки тривоги. Воно такого ж розміру, як і пігулка, — і я тренуюся пхати його в носа. Ще трохи — і я навчуся пхати його так глибоко, щоб мене не упіймали, — скоро спробую з пігулкою.

А, ось ще що. Я бачив у одного пацієнта касетний програвач. Він тримає його біля вуха, гойдається вперед-назад і підстукує ногою в такт. Я жодного разу не бачив, щоб він змінював касету — мабуть, у нього вона одна. Так от, нам той програвач потрібен більше за нього. Вкради його».

артур написав: «Журнал: 15:30. Молодець, томмі! Доктор Лінднер проводить п’ятнадцятихвилинну нараду з усіма працівниками по вівторках, середах і п’ятницях. А також годинну нараду по понеділках і четвергах. Я хочу дізнатися про це трохи більше. І ніяких більше балачок про крадіжки — ми не крадії».

Підпис: артур.

марк за наказом рейджена вийшов у загальну кімнату, сів на стілець і витріщивсь у стіну. З його рота почала капати слина. Наглядачі в його присутності говорили абсолютно спокійно, а він слухав. Один з них розповів, що хтось украв у пацієнта програвач, але вони не стали про це доповідати, бо вирішили, що у дев’ятому відділенні це міг зробити лише хтось із персоналу.

марк підняв руку і вказав у бік туалету — наглядач кивнув йому й підняв великий палець, дозволяючи вийти.

— Тільки не впади, Міллігане, а то потонеш.

рейджен наказав кевіну вийти на сцену й розібратися, що за дивний звук чується з вентиляційного отвору під раковиною: іноді він чув високе гудіння, схоже на гудок у слухавці телефона. кевін опустився під раковину і впізнав звук машини для полірування воском. Трохи згодом звук обірвався, і чийсь голос промовив: «Вітаю, докторе Лінднер». А той відповів: «У нас зараз нарада. Звільніть приміщення».

От же лисий дідько! кевін не міг дочекатися можливості повернутись