Читати книгу - "Тістечка з ягодами"

і пропускаю вечірнє тренування. Але дуже рідко, — запевнив він.

— Я думав, що твій день дитини — це ті торби «корівок», поглинуті в моїй ординаторській або в клозеті.

— Ні, бо день дитини мусить бути приємний. А ті кляті «корівки» вганяють мене в чимраз глибше відчуття провини.

— Може, ти повинен трохи урізноманітнити меню, — порадила я. — Той тип із лимонами має схожу проблему.

— Спробую, але чим воно простіше, тим легше тримати себе у формі. Не морочишся, що б це збацати на вечерю, а просто відкорковуєш дві бляшанки горошку, й по всьому.

— А ти, Ягодо? — звернувся до мене Болек. — Що ти зазвичай робиш у день дитини?

— Я? — ніяково всміхнулась я. — Ну що ж… ви, мабуть, знаєте, що навіть найліпші шевці завжди ходять босоніж?

— Може, пора справити собі якісь зручні сандалії?

Двадцять сьомий

— Я їх викинув. Усі три з половиною кілограми, — похвалився Маріуш. Він чекав, поки я повернуся з виклику. Юлька зразу відправила нас до телезали.

— І що?

— Значно краще. Тільки я трохи переймаюся, що ні на гріш не маю сили волі.

— Таке самокатування не має нічого спільного з силою волі. Я рада, що ви зробили перший крок. Тепер треба обміркувати, що далі. Може, дозволите собі якесь морозиво чи шоколад?

— Ви гадаєте? — глитнув він слину.

— Я вам дозволяю. Тільки не з’їдайте відро за одним заходом. Може, почнімо з великої порції в данському ріжку?

— З краплиною збитих вершків, родзинками в ромі й посипкою з чорного шоколаду, — облизав він губи. — То я вже піду. Страшенно вам удячний, страшенно.

Він вийшов, ледь чи не підстрибуючи від радощів. Не збігло й хвилини, як до кабінету зазирнула ефірна білявка, котра могла б сміливо виконати роль сестри ельфа Леголаса. Струнка, довгокоса, золотава, зі шпичастими вухами й очима сарни. П’ятдесят кілограмів чистої чарівності.

— Можна? — запитала вона.

Я кивнула. Вона зайшла, скидаючи зі столу стос рецептів. Рвучко нахилилась, аби їх підняти, і скинула горнятко. А потім іще папку з документами і пульт від телевізора.

— Я все це позбираю, прошу не турбуватися.

Білявка видушила «перепрошую». Якийсь час розглядалася за вільним кріслом. Вибрала фотель, який стояв найдалі від мене. Тяжко всілася, збиваючи клуби куряви, а потім заходилася виламувати собі суглоби на пальцях правої руки.

— Я прийшла, бо не знаю, що далі робити зі своїм життям, — заявила вона нарешті. — Стою на роздоріжжі. Не знаю, у який би то бік рушити. І тому мені потрібний хтось, хто вистрілить мною у правильному напрямку.

— А я маю правити за гармату?

— Я чула від товариша, що ви маєте фантастичні результати, а окрім того, не треба приносити направлення й півроку чекати на перший візит. Щоправда, мій товариш казав, що психолог є бородатим дядьком із лисиною, але він завжди перебільшує.

— Ваш товариш мав рацію, — спростувала я. — Був до мене один такий із лисиною, доктор Морквина. Але він тут більше не працює. Переїхав до Кракова і має тільки приватні сеанси. Згідно з новітньою методикою.

— Ну то я помилилася, — скинула вона на мене зніяковілий погляд. — І що тепер робити?

— В ординаторській вам можуть дати його координати. Він приймає на Казимірі, з Великим Жертям у тилу. Пацієнт допомагає Морквині замішувати тісто і принагідно розповідає про свої проблеми.

— Це відпадає. Я не вмію навіть засмажити пристойну яєшню, а вже щодо тіста…

— Ви завжди можете спробувати поговорити зі мною. Щоправда, я тільки заступаю тут водія, але охоче вас вислухаю.

— Може бути і водій. Що ж поробиш.

— Але я є психологом, — заспокоїла її я. — Тільки тимчасово так склалося…

— Економічна криза? — здогадливо запитала гостя, а я якусь мить думала, що вона співчутливо поплескає мене по плечі. — Я вже й сама не знаю, де могла би працювати. Найгірше те, що я перестала боротися. Повний пофігізм, перемежаний короткими митями паніки. І хоч найближчі хвилини паніки чекають мене в жовтні, я воліла би вже тепер попрацювати над змінами.

— То і будемо працювати, як тільки я перестану їздити замість Юзека. До речі, що там у нього?

— Від завтра виходить на чергування, — відказав Мацек. — Щойно дзвонив, що зав’язав із пиятикою і взагалі забув про давні вибрики. Інша людина.

— Вже завтра? — Я ніби знала, що ця заміна не триватиме вічно, але щоб так несподівано, з наскоку?

— Ягідко, ти ж можеш приходити сюди, коли захочеш, — Юлька відгадала мої думки. — Нам навіть було б сумно й порожньо, якби ти перестала з’являтися на станції.

Я хотіла сказати, що мені тільки тоді і було б сумно. І що від першого дня я відчула до них симпатію. А потім, із кожним черговим візитом, прив’язувалася чимраз сильніше. Я хотіла, проте замість цього видушила тільки:

— Було б класно, але… я не хотіла б вам заважати.

— Ну що ти. Ще й допоможеш, — запевнила Юлька. — Перемішаєш суп чи розчиниш коктейль для Мацека.

— Ну а у вільний час я можу показати тобі кілька вправ для стегон. Можемо навіть разом тренуватися, — запалився Мацек.

— Я і справді не буду заважати?

— У тебе не буде на це часу, — втрутився Болек. — Бо наскільки я знаю життя, та білявка з личком ельфа серйозно думає про терапію. А наша телезала чудово надається до звірянь.

— Тільки не домовляйся з нею, коли показують «Клініку зворушень», — застерегла Юлька, охолоджуючи обличчя одноразовим вентилятором Маріольки (остання телепокупка). — Але й бряжчить, наче от-от має розлетітися на друзки.

— А надворі задуха, — зітхнула я, занурюючи пальці в горнятко, повне теплуватої «мінералки».

— Слухайте, а може, поїдемо кудись поплавати? — запропонував Мацек.

— Але куди? Басейн працює тільки до сьомої. Поза тим, як ви знаєте, він анітрохи не надається до плавання.

— Ніяких басейнів, а тільки Зеленка, — сказав Болек.

— А не краще Глиняни?

— Шість потопельників на рік. Але чого дивуватися, коли люди залазять у воду після пляшки горілки. Хоч би светри скидали для годиться.

— Або черевики, — озвався Мацек. — Крім того, там не видко дна, стільки всього накопичилося.

— Басейн теж відпадає, отож…

— Тільки Зеленка, — впирався Болек. — Тільки там можна добре поплавати.

— Поплавати? Адже та річечка не глибша як півметра.

— Я знаю місця, де майже метр. І цього чудово вистачить. От побачиш.

Після чергування

Ми запаркувались у затінку старих здичавілих слив, які обсипали землю тисячами дрібних плодів.

— Це недалеко. І побачиш, як там порожньо. Вся банда збирається на пляжі, отам. — Болек показав на віддалену смугу сірого піску. — Там усі товчуться одне по одному. Кажу вам, жах, особливо в