Читати книгу - "Scrum"

керую компанією. Я мушу робити купу речей за раз – наказувати своїм командам братися за п’ять проектів водночас. Я мушу залишатися конкурентоспроможним. Я просто не можу дозволити собі цього не робити».

Ось де в пригоді знову стає величезна кількість досліджень щодо розробки програмного забезпечення. Пам’ятаєте, люди проводили ці дослідження через те, що постійно марнували сотні мільйонів доларів на рік, а їхні продукти ставали лише гіршими. І тому, будучи інженерами, вони почали уважно вивчати дані та все вимірювати. Наводжу вам чудову таблицю з класичної праці про розробку комп’ютерних програм «Управління якістю програмного забезпечення» Джеральда Вайнберґа[25]:

Колонка «Втрати через перемикання контексту» відображує марнування в його чистому вигляді. Саме так: якщо ви маєте п’ять проектів, то аж 75 відсотків вашої роботи йде в нікуди – три чверті вашого дня спускається в унітаз. Тому ви й не можете записувати рядки та колонки з однаковою швидкістю. Це є наслідком фізичних обмежень вашого мозку.

Один науковець на ім’я Гарольд Пашлер продемонстрував це явище на початку 1990-х років. Він назвав його «взаємовпливом подвійного завдання». Пашлер провів кілька простих експериментів. Одна група учасників виконувала дійсно просте завдання, скажімо, натискати кнопку, коли засвічується лампочка. А потім перед іншою групою ставили це завдання плюс іще одне просте, наприклад, натискати різні кнопки залежно від кольору лампочки. Одразу після додавання ще одного завдання, хоч яким простим воно було, потрібний для виконання час подвоювався. Пашлер вивів із цього теорію про існування певного роду вузького місця обробки інформації: люди насправді можуть думати лише про одну річ за раз. Він припустив, що для завершення одного процесу, звернення до пам’яті, виклику звідти іншого, а потім виконання цієї роботи потрібні певні зусилля. І кожного разу, коли ви переключаєтесь із одного завдання на інше, це потребує більше часу[26].

Як результат, цього не відбувається. Ви повністю концентруєтесь на одному завданні за раз. Ви говорите по мобільному телефону, і навіть попри те, що обговорюєте лише купівлю молока до сніданку, ви, в буквальному сенсі, не бачите авто перед собою. Ваш мозок не здатний обробити дві речі в один і той самий час. Нещодавно було проведено дослідження, в якому за допомогою функціональної магнітно-резонансної томографії було створено схему дійсного мислення мозку. Дані цього дослідження показують, що думати про дві речі водночас можливо лише коли процеси мислення відбуваються в різних півкулях. Але навіть у цьому випадку скани свідчать, що мислення відбувається не одночасно, а радше мозок серійно перемикається з одного завдання на друге. По суті, спрацьовує контрольна функція, щоб ми не сперечалися самі із собою занадто енергійно[27].

Отже, повернімося до роботи. Що це означає, коли ви намагаєтесь виконати якесь завдання? Візьмімо для прикладу типову команду. Цього року вони вирішили виконати три проекти. Назвемо їх A, B та C. Причому вони розпланували свій рік зі словами, що попрацюють трохи над одним проектом, потім над другим, а там і над третім, так що їхній календар почав виглядати, як показано на с. 117.

Через намагання робити все одночасно – класична стратегія – завершення цих трьох проектів забере в них час до кінця липня. Але за рахунок підходу до завдань за системою Scrum та переведення кожного проекту до розділу «Виконано» по одному за раз вони мінімізують витрати перемикання контексту. Тобто зможуть завершити все ще до початку травня.

Вони не змінюють розміру проекту або того, що передбачає його втілення, а просто за рахунок виконання виключно одного завдання перед тим, як рухатись далі, робота займає трохи більш ніж половину всього часу. Половину!

А що ж таке ота друга половина? Насправді то марнування в чистому вигляді. Протягом неї не виробляється жоден продукт, не економиться жоден долар, не впроваджується жодна інновація. Це просто марнування людського життя. Це робота без мети.

Отже, ось чого коштує багатозадачність. Ми всі живемо у світі, де в наш час існують численні вимоги. Люди хочуть від нас різних речей: по телефону надходять дійсно важливі дзвінки, діти повертаються додому зі школи, до нашого кабінету раптом заходить начальник. Але я прошу вас бути свідомими витрат від перемикання контексту. Вони дуже реальні, і ви маєте намагатись їх мінімізувати.

Визначення пріоритетів серед проектів

Коли ви працюєте із чимось складним – наприклад, складаєте звіт, готуєте презентацію, розробляєте частину програмного забезпечення чи пишете книжку, – то тримаєте в голові неймовірно складний об’єкт. Ви повинні зважати на десятки чинників, пам’ятати, що вже зроблено, куди треба рухатись далі і які для цього можуть бути перешкоди. Робити це зовсім не просто. А якщо ви змушені будете перерватись або швидко перемкнутись на інший проект, хай навіть на хвилину? Можете здогадатись: уся ретельно вибудувана ментальна архітектура розвалиться. Повернення ж до того самого стану зосередженості може зайняти години. Саме таку ціну ми платимо. Тож мінімізуйте таке марнування, не намагайтеся виконувати завдання всі одночасно, що вимагає особливого типу концентрації. Виділяйте для них спеціальні періоди, коли можна буде вимкнути ваш телефон і повісити на двері табличку «Не турбувати».

Насправді кілька досліджень показали, що багатозадачність не лише марнує ваш час, але й робить вас дурними. Дослідження, проведене в Університеті Лондона ще в 2005 р.[28], (звісно, дуже маленьке й неперевірене, та все ж…), оцінило, наскільки дурними може зробити вас багатозадачність. Психіатр Ґленн Вілсон узяв чотирьох чоловіків та чотирьох жінок і перевірив їхній коефіцієнт розумового розвитку в умовах спокою та в умовах відволікання (телефонних дзвінків, надходження електронних листів). Під час тестів він вимірював електропровідність шкіри об’єктів, пульс та кров’яний тиск. Цікаво, що в умовах відволікання середні розумові показники об’єктів падали більш ніж на десять пунктів. А ще цікавіше, що це падіння більше виявлялось у чоловіків, ніж у жінок (мабуть, із певних причин жінки більш пристосовані до відволікання).

Зроблене наполовину – не зроблене взагалі

Як я вже згадував, Scrum черпає багато своїх ідей з японської виробничої моделі, розписаної в класичній книжці «Виробнича система Toyota» Таїчі Оно. У Сполучених Штатах цю модель інтерпретовано як «ощадливе виробництво». По суті, ідея полягає в тому, щоб якомога більше позбутися марнування в роботі заводських цехів. Звісно, більшість із нас сьогодні не шукає шляхів покращити виробничий потік автозаводу, але деякі ідеї можна застосувати взагалі до будь-якого виду роботи.

Одна з проблем, яку я хочу тут розглянути, називається «незавершена робота» або просто «запаси». Суть проблеми в тому, що це марнування – мати купу