Читати книгу - "Коли подих стає повітрям"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я відразу відчув спорідненість. У мене точно такий підхід до нейрохірургії: завжди мусить бути план A, план Б і план В.
– Щодо хіміотерапії, тут головне застосувати карбоплатин замість цисплатину. Під час закритих порівняльних досліджень цих двох препаратів виявилося, що карбоплатин краще переноситься. Цисплатин має потенційно кращі результати, але значно вищу токсичність, особливо для нервової системи. Щоправда, ці дані застарілі і немає прямого порівняння із сучасними схемами хіміотерапії. Що скажеш?
– Я не дуже переймаюсь тим, щоб зберегти руки для хірургії, – сказав я. – Є багато речей, які я зможу робити, якщо виживу. Не зможу працювати руками – то знайду собі іншу роботу, або не роботу, або ще щось.
Вона помовчала, потім спитала:
– Слухай, мені цікаво: хірургія важлива для тебе? Ти хочеш далі оперувати?
– Звичайно! Я присвятив їй майже третину життя.
– Гаразд, тоді я пропоную зупинитися на карбоплатині. Я не думаю, що це змінить твої шанси на виживання, але впевнена, що це кардинально змінить якість життя. Маєш якісь питання?
Здавалось, вона впевнена, що це правильний шлях, і я був щасливий ним іти. Може, я дозволив собі повірити, що зможу колись вернутися до хірургії. І відчув деяке полегшення.
– Курити можна? – пожартував я.
Люсі засміялась, а Емма закотила очі:
– Ні. Є серйозні питання?
– Каплан – Мейєр…
– Це ми не обговорюємо, – сказала вона.
Я не міг зрозуміти, чому вона опирається. Усе ж таки я лікар, знайомий із цією статистикою. Я міг би знайти її сам… отже, я зможу її знайти.
– Добре, – сказав я. – Гадаю, усім все ясно. Чекаємо завтра результатів EGFR. Якщо позитивні – відразу починаю пити таблетки Тарцева. Якщо негативні – у понеділок починаємо хіміотерапію.
– Усе правильно. Ще одна річ, яку важливо пам’ятати: тепер я твій лікар. Зі всіма проблемами, починаючи від першої допомоги і закінчуючи не знати чим, ти в першу чергу звертаєшся до нас.
Я знову відчув споріднену душу.
– Дякую. Бажаю легкого чергування в стаціонарі.
Вона вийшла з кімнати, але за секунду повернулась, щоб сказати:
– Це тебе ні до чого не зобов’язує, але маєш знати, що є фонди, які допомагають хворим на рак легенів – вони хочуть з тобою зустрітися. Не мусиш відповідати негайно – просто подумай і дай знати Алексіс, якщо це тебе зацікавить. Але не роби нічого, чого не хочеш робити.
Коли ми вийшли, Люсі сказала:
– Вона дивовижна. Така лікарка – якраз для тебе. І ще, – вона всміхнулась, – здається, ти їй подобаєшся.
– То й що?
– Ну, є таке дослідження, яке доводить, що лікарі дають гірший прогноз пацієнтам, у яких особисто зацікавлені.
Я засміявся:
– У нашому переліку турбот, по-моєму, ця турбота десь у самому кінці.
Я почав усвідомлювати, що перебування в такому тісному контакті з власною смертю не змінює нічого – і водночас змінює все. До того як мені поставили діагноз, я знав, що колись помру, але не знав, коли саме. Після того як діагноз поставили, я знову знав, що колись помру, і не знав коли. Але тепер я знаю напевно. І це проблема не суто наукова. Присутність смерті невідворотна. Проте іншого життя немає.
Туман в голові поступово розсіявся – тепер я принаймні мав досить інформації, щоб заглибитись в літературу. Поки що цифри були неточні, але у випадку, якщо мутація EGFR присутня, залишався рік життя, а може й більше; якщо відсутня – існувала 80-відсоткова імовірність прожити ще два роки. Уточнити тривалість мого життя можна буде в процесі.
Наступного дня ми з Люсі пішли в банк сперми, щоб зберегти гамети і можливість мати дітей. Ми завжди хотіли дітей, тільки чекали, поки я закінчу ординатуру, але тепер… Ліки від раку будуть мати непередбачуваний вплив на мої статеві клітини, тому нам довелося заморозити сперму перед початком лікування, щоб зберегти шанс стати батьками. Молода жінка розповіла про різні варіанти оплати, умови зберігання, юридичні нюанси. У неї на столі лежало безліч барвистих брошурок про різні соціальні заходи для молоді, хворої на рак: театральні й вокальні гуртки, вечірки з вільним мікрофоном і багато іншого. Я заздрив їхнім щасливим обличчям, хоч і знав теоретично, що всі вони лікуються від важких форм раку, отже, жити їм лишилось недовго. Лише 0,0012 % тридцятишестирічних хворіють на рак легенів. Так, усім хворим на рак не пощастило, але є рак, а є РАК – і оце вже означає, що не пощастило по-справжньому. Коли жінка спитала нас, що буде далі зі спермою, коли хтось із нас помре – хто стане її законним власником у разі смерті – сльози горохом покотилися з очей Люсі.
Слово надія (hope) постало в англійській мові близько тисячі років тому, поєднуючи в собі значення слів «віра» і «прагнення». Але те, чого я прагнув, – життя – суперечило тому, у що я вірив, – смерті. І коли я казав про надію, то хіба мав на увазі «простір для безпідставного прагнення?» Ні. Медична статистика оперує не лише такими цифрами, як середня тривалість виживання, вона також вимірює довіру в наших лавах за допомогою таких понять, як рівень довіри, діапазон довіри і межі довіри. То чи мав я на увазі «Простір для статистично малоймовірного, але все-таки вірогідного шансу протриматись трохи довше, ніж вказує у 95 % діапазон довіри?» – Це і є надія? Чом би не розділити криву на секції виживання: від «безнадійної» через «песимістичну», «реалістичну», «обнадійливу» – і до «фантастичної»? Хіба ці цифри не просто цифри? От якби всі ми піддалися надії так, щоб шанси кожного пацієнта піднялися вище середнього рівня?
Я відкрив для себе, що моє ставлення до статистики змінилось, як тільки я став її частиною.
Коли я був резидентом, то багато годин просиджував зі своїми численними пацієнтами і їхніми родичами за обговоренням невтішних прогнозів; це один з найважливіших обов’язків лікаря. Легше, коли пацієнту дев’яносто чотири, у нього важка деменція і сильна мозкова кровотеча. Але з кимось таким, як я, – тридцятишестирічним, у термінальній стадії раку – на це не вистачало слів.
Причина, через
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли подих стає повітрям», після закриття браузера.