Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

214
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 82
Перейти на сторінку:

Мідзару

Лінка з почуттям добре виконаного обов'язку саме збиралася лягати спати, аж тут побачила в чаті повідомлення від Оскара.

Класний текст, — написав Оскар. — Ти виробиш непоганий стиль.

Чесно?

Чесно. Цей текст навіть кращий, ніж той, що про підручники... Більш життєвий. Ти дуже спостережлива. І фотки класні. Для мене ці кебаби — просто жах. У нас нічого такого немає. Маленьке кладовище, троє продавців квітів і свічок. А обідають усі вдома, родиною.

Авжеж. Сам бачиш: міська культура... А що в тебе чувати?

Нічого. Змагаюся із сірою буденністю.

Як мама?

Мовчанка. Лінка побачила, що хлопець пише повідомлення. Але потім, мабуть, стер усе й знову замовк.

По-старому, — написав нарешті Оскар. І за мить: «Тобто життя на вулкані».

Лінка співчувала хлопцеві, та чим вона могла йому допомогти? Написати: «Не переймайся?» Дівчина добре знала, що його це не втішить. Тому відразу додала:

Хочеш написати щось на блозі? Може, про те, як у вас виглядає День Усіх Святих? Ну, розумієш, задля контрасту.

Здається, він зрадів. Авжеж, це єдине, що вона могла для нього зробити, щоб підтримати. Дати йому якесь завдання. Лінка подумки посміхнулася. Вона була задоволена. І цим днем, і життям узагалі.

* * *

Наталія собою задоволена не була. Навпаки, була розлючена на себе, бо з'їла сирок. Наче всього сто калорій у ста грамах, але нащо вона це зробила? Не змогла втриматися. Їй так дошкуляв голод!

Зайшла до ванної, щоб зважитися — останнім часом це в неї перетворилося на манію. Найгірше, що вона була дуже пунктуальною. А ще досить випити дві склянки води, щоб важити на півкілограма більше. І знову не знати, не мати певності... Вона й досі важила сорок вісім кілограмів. Наталія розуміла, що це абсурд, і вона не погладшає раптово, з'ївши двісті грамів сирку. На мить їй здалося, що вона божеволіє.

— Ні, я просто хочу тримати це під контролем, — сказала вона собі. — У цьому немає нічого поганого.

Зійшла з ваги й упіймала своє відображення в дзеркалі. То було вузьке дзеркало, яке хтось почепив на кахляній стіні напроти туалету. Химерна ідея: той, хто сидить на унітазі, може зазирати собі глибоко в очі. Можливо, архітектор прагнув оптично збільшити доволі вузьке в цьому місці приміщення, але Наталія, хоч і звикла до дзеркала на цій стіні, усе-таки вважала, що то виглядало абсурдно.

Тепер у дзеркалі побачила свій живіт. Наблизилася й сильно стиснула шкіру, яка нагадувала їй губку. Або якусь дивну масу, схожу на пластилін. Її тіло, навіть схудле, видавалося їй потворним. М'ясо, кістки. І жир, купа жиру. Здається, він жовтого кольору. Яка гидота.

Раптом двері ванної відчинилися. Наталія аж підстрибнула.

— Мамо! — верескнула вона.

— Що? — обурилася мати. — Я не знала, що ти тут. Думала, що ти в кімнаті сидиш.

— Не можна заходити не постукавши! Тебе що, ніхто цього не вчив?! — Наталія репетувала дедалі голосніше.

Але мати не слухала цього крику. І вона не вибачилася й не вийшла. А стояла, втупившись у доньку.

— Наталко, — сказала мати. — Ти страшенно схудла. Що з тобою відбувається? — підійшла, торкнулася живота. — У тебе ребра стирчать.

— От і добре! Саме для того я й сиділа на дієті, щоб схуднути, не розумієш?

— Так не можна! Ти взагалі що-небудь їси?

Наталія інтуїтивно відчувала, що повинна припинити репетувати й заспокоїти маму. Якщо цього не зробить, мати може розсердитися, прив'язати її до столу й годувати, наче різдвяну гуску.

— Певне, що їм. От тільки уникаю солодкого чи жирного. Пам'ятаєш, скільки я могла зжерти шоколаду? Так-от, я його взагалі перестала їсти. І більше рухаюся.

— Справді?

— Так, я бігаю після уроків.

Це була неправда, але ж мати не могла цього знати.

Наталія усміхнулася.

— Ну ж бо, мамо, не перебільшуй, не така вже я й худа.

— Зважся.

Наталія стала на вагу. А що було робити?

— Сорок вісім кілограмів! Ти наче якась жертва голоду в Судані! Скільки ти важила раніше?

— П'ятдесят.

Це теж була неправда, але ж мама Наталії не зважувала. Проте такою легковірною вона теж не була.

— Брехня, — відказала мати. — Ти ніколи не важила п'ятдесят кілограмів. А важила п'ятдесят шість, пам'ятаєш, як ми колись зважилися в аптеці? Це однаково було замало, бо ти висока. У тебе понад метр сімдесят зросту! Ти занадто худа!

Наталія не витримала. Вона завжди була такою врівноваженою, але нині щось у ній зламалося.

— Я худа, бо хочу бути худою. Бо хочу бути гарною! Ти мені просто заздриш. Може, якби ти більше про себе дбала...

І замовкла. Та попри це зрозуміла, що зайшла задалеко. Не треба було й договорювати. Усе й так зрозуміло без слів.

Мати закінчила за неї.

— Що ти хотіла сказати? Що якби я більше дбала про себе, то батько не покинув би мене заради молодшої? Ти справді гадаєш, що якби я схудла на двадцять кілограмів, то він би продовжував мене кохати? Нічого ти не знаєш про життя, нічогісінько! Дурниці якісь. А якщо ти сподіваєшся таким чином повернути хлопця, то помиляєшся! Кохання не має із цим нічого спільного.

Тепер прикро зробилося Наталії. «Якщо сподіваєшся повернути хлопця». Так, наче вона його втратила. Це вона хотіла його покинути, вона! Те, що він розстався з нею першим — це просто випадковість. Адже це вона збиралася його покинути, бо він їй взагалі не підходив! Повернути, теж мені! Він їй узагалі більше не потрібен, що це матері на думку спало!

Наталія так розлютилася й зациклилася на собі, що навіть не помітила, що мати пішла до себе плакати. І що дорогою глянула на себе в

1 ... 24 25 26 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тирамісу з полуницями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тирамісу з полуницями"