Читати книгу - "Бойня номер п'ять"

187
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 57
Перейти на сторінку:
злетами і падіннями.

* * *

Біллі, звичайно, не вмів читати тральфамадорською, зате він принаймні побачив, як ті книжки виглядають - як окремі групи символів, розділених зірочками. Біллі припустив, що ці купки, мабуть, як телеграми.

«Точно!» - відповів голос.

«Справді, телеграми?»

«На Тральфамадорі немає телеграм. Але ви вгадали: кожна така група символів містить якесь важливе, коротке повідомлення, наприклад, опис ситуації чи якусь сцену. І тральфамадорські читачі сприймають усі їх водночас, а не так, що спершу це, тоді те. І між цими повідомленнями не існує якогось зв'язку, окрім того факту, що автор ретельно їх підібрав. Бо його мета - створити таку комбінацію, щоб читач, зиркнувши на неї і охопивши її своїм поглядом, побачив образ життя, яке прекрасне і несподіване, і наповнене глибоким змістом. У такому творі немає ні початку, ні середини, ні кінця, ні інтриги, ні моралі, ні причини, ні наслідку. Свої книжки ми цінуємо за глибину багатьох чудових митей, побачених і зафіксованих єдиним поглядом».

* * *

І наступної миті тарілка перетнула часовий поріг, і Біллі було відкинуто назад у дитинство. Йому там було дванадцять років, і, стоячи на самому краю Великого каньйону, на оглядовому майданчику, який називався Висотка світлого ангела, він щось без угаву базікав. Поруч із ним були його батьки. Маленька людська родина припала очима до дна каньйону, який сягав на півтора кілометра у глибину.

«Ну, - оголосив батько Біллі і хвацько загилив камінець у космічну безодню каньйону, - от і він». До цього славетного місця вони дісталися своєю машиною. По дорозі сюди вони через проколи сім разів міняли шини.

«Воно було варте того, - мати Біллі не могла стримати свого захопленням. - Їй-богу, заради такого - що завгодно!»

А Біллі був нажаханий каньйоном. Він не сумнівався, що тепер впаде туди. І варто було його матері покласти руку на його плече, як він запісявся.

* * *

Поруч стояли інші туристи і працівник заповідника - на той випадок, якщо в когось будуть запитання. Якийсь француз, що приїхав сюди із самої Франції, ламаною англійською запитав у нього, чи багато тут було самогубців, які стрибнули вниз із такої висоти.

«Так точно, сер, - сказав співробітник, - десь по три на рік». Отаке.

* * *

І тут Біллі знову трохи пересунувся в часі, зробив малюсінький стрибок на відстань у десять днів туди, де йому все ще було дванадцять років і де він усе ще разом із батьками подорожував західними штатами. Й тепер вони були у Карлсбадських печерах, і Біллі звертався до Бога, щоб Той його висмикнув звідси, доки на нього не обвалилася стеля.

Працівник заповідника розповідав їм, що ці печери відкрив один ковбой, який побачив, як із розщелини в землі вилетіла велетенська, схожа на чорну хмару, зграя кажанів. А потім працівник оголосив, що він зараз вимкне все світло, й напевно, для більшості присутніх тут це буде та мить, коли вони вперше вжитті побачать таку безпросвітну тьму.

І тут він вимкнув світло. Біллі навіть не зрозумів, живий він чи мертвий. І в цю мить ліворуч від нього щось схоже на примару здійнялося в повітря. На примарі попроступали цифри. Це його батько витягнув з кишені свій годинник, циферблат якого світився.

* * *

З повної темрями Біллі потрапив під сліпуче світло. Він знову опинився на війні, в табірному санепідемвузлі. Процедура девошизації щойно скінчилася. Якась невидима рука вимкнула воду.

Коли Біллі повернули його одяг після обробки, той був такий самий брудний, але всіх тих дрібних істот, які жили в ньому, було геть винищено. Отаке. А його нове пальто відтануло і розм'якло. Воно аж ніяк не могло налізти на нього. Воно мало хутряний комір і шовкову підкладку малинового кольору. За всіма ознаками це пальтечко було шите на якогось імпресаріо, що за своїми габаритами був не більший за дресировану мавпочку, вірного друга катеринника. Пальто було продірявлене кулями.

Біллі Піліґрім нап'яв на себе весь свій одяг. Коли він почав встромляти руки в пальто, воно розлізлося по всіх швах, спочатку вздовж спини, тоді в плечах, і, нарешті, в нього відпали обидва рукави. Так пальто перетворилося на камізельку з хутряним коміром. За своїм кроєм камізелька мусила розходитися в талії, але, опинившись на Біллі, вона розходилася під його пахвами. Німці, що спостерігали за цією сценою, зайшлися диким сміхом. Для них це було найкумеднішим видовищем за всю історію Другої світової війни. Вони реготали і реготали.

* * *

Відтак німці наказали всім вишикуватися у ряди по п'ять і поставили Біллі на чолі цієї колони. Весь цей парад зрушив з місця й промарширував через одні ворота, тоді через другі, тоді через п'яті й десяті. По дорозі їм траплялося багато росіян, які помирали з голоду і чиї обличчя нагадували циферблати годинників, що світилися. Американці були набато жвавіші, ніж раніше. Душ, який щойно пройшовся по їхніх тілах, нарешті, підбадьорив їх. Вони дісталися до бараку, в якому однорукий та одноокий капрал записав імена й реєстраційні номери кожного з військовополонених у велику канцелярську книгу з червоною палітуркою. З цієї миті всі вони офіційно одержали статус живих. А до того, як їхні імена та номери з'явилися в цій книзі, всіх їх вважали пропалими безвісти або скоріш за все мертвими.

Отаке.

* * *

Поки американці чекали на команду марширувати далі, у хвості колони сталося заворушення. Якийсь американець щось буркнув крізь зуби, і вартовому це не сподобалося. Вартовий розумів англійську, він висмикнув американця з колони і одним ударом повалив його на землю.

Американець був приголомшений. Він підвівся, хитаючись на всі боки, і довго спльовував кров. Він, безумовно, не збирався нікого образити, і йому було не в голові, що якийсь вартовий його почує і зрозуміє.

«За що мене?» - запитав він у вартового.

Той заштовхнув його назад у колону. «Са шо тебе? - сказав він. - А са шо всіх інших?»

* * *

Коли ім'я Біллі Піліґріма з'явилося у книзі обліку табору військовополонених, йому також було присвоєно номер і видано жетон, на якому був проштемпельований цей номер. Штампуванням жетонів займався польський робітник, який був тут на правах раба. На цю мить його вже не було в живих. Отаке.

Біллі було наказано почепити цей жетон довкола шиї, поруч із його американським військовим жетоном, і ніколи не знімати його. Він так і зробив. Цей жетон нагадував твердий крекер, і

1 ... 24 25 26 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бойня номер п'ять», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бойня номер п'ять"