Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

себе від своєї служби. Що бентежить мене — переймає її. І, сподіваюсь, навпаки.

— І що ж вас так напружує?

Кошовий почув шелест — мабуть, Зубов приготував газетний аркуш, зараз розгортав його.

— Критика режиму, якщо коротко.

— Ми, газетярі, маємо таке право. Лояльність до влади — не наш коник.

— Знаю. Зважав на це, навіть мирився, служачи в охоронному відділенні. Деякі не в міру затяті діставали від мене по шапках. Та здебільшого обмежувався виховною бесідою. І то, коли писаки, — Климове вухо зачепилося за це слово, яке вкотре позбавило ілюзій щодо капітанових поглядів на світ, — дозволяли собі зайвого не через сміливість, а через дурість. Не завжди вивчали суть питання, яке обсмоктували у своїх опусах. Але то в мирний час, милостивий государю! — голос піднісся, хоч Химич, як бачив Кошовий, зберігав спокій. — Тепер не просто війна! Маємо в тилу завдання більше, ніж потіснити ворога на фронті й захопити черговий населений пункт!

— Даруйте — що значить...

— Те саме! — Клим почув, як кулак Зубова грюкнув по столу..— На фронті російська армія відвойовує та здобуває території! Вони перетворюються на тили! А в тилу російська влада, в нашому випадку — військове генерал-губернаторство, починає воювати за душі звільнених людей! Ми повинні бодай на перших порах виказувати лояльність! Міняючи порядки, закони й сталий життєвий устрій поступово! — він трохи стишив голос. — Тому ваше завдання — знайомити місцевих із тим, як облаштована велика держава Росія, і водночас писати для російських читачів про те, як добре приймають нашу владу. Ви ж розхитуєте ситуацію, критикуючи нову владу.

— Не бачу крамоли.

— Ще раз кажу: у військовий час — це крамола. Ви накручуєте без того розгублених людей проти нас. Особливо — у Львові, де найбільше труднощів перехідного періоду. Хай би ви, особисто ви, пане Химич, нападали на мазепинців, тут усе зрозуміло, вони й нам завжди перешкоджали. Але ж звідки оці публікації проти поляків, котрі ніби лиш почали лояльно ставитися до нової влади, приймати її? Ще більше обурюють закиди в бік євреїв. А вкупі все це підштовхує до небезпечного для вас висновку: свідоме розхитування ситуації, аби настроїти людей у тилу проти влади та війська. Удар у спину. Вам так не здається?

З відповіддю Химич не квапився, але поки перетравлював почуте й шукав слова, Зубов поміняв тему:

— Думаєте, вас урятує ореол мученика, борця за російську ідею в краї, який до всього постраждав за неї?

— Між іншим, я справді постраждав. Змушений був навіть переховуватися якийсь час. Вам випадало кілька діб сидіти у вогкому підвалі? Вирвані роки! Добре, що вдалося вислизнути, змінивши зовнішність.

— Влаштувала вам оті вирвані роки така собі Божена Микульська?

Згадка зовсім не здивувала Химича.

— Еге, — відповів просто. — Через власну дурість та легковажність попався. Кур'єр передавав кошти на друк брошур про переваги російської влади над австрійською. Просвітництво для мешканців довколишніх сіл, польською та русинською мовами, до речі. Я тоді мав короткий зв'язок із Боженою. Вирішив послати до кур'єра її. Як кажуть, використати втемну. За мною ж стежили... напевне. Ну, отак і попався. Хто знав, що Божену підвели до мене жандарми.

— Після того ви з нею бачилися?

— Хотів би глянути їй у вічі.

— І все?

— Що ще? Я з жінками не воюю, пане Зубов. Тим більше, хтось уже зустрівся з Боженою раніше. Заплатила панночка за свої гріхи.

Климові перехопило подих.

— Як? — спокійно перепитав капітан.

— Ой, пане Зубов, ми ж обидва знаємо — її вбито днями.

— Я знаю. Ви не повинні.

— Але я — журналіст. У мене власні джерела. Те, що публікацій не має бути, так само знаю. Хотіли про це попередити?

— І про це також. Вільні, можете, йти. Зробіть з нашої розмови корисні для себе висновки.

Судячи з того побаченого Кошовим крізь шпарину, Зенон Химич жодних висновків робити не збирався. Легко підвівся, відсалютував капітанові й пішов, демонструючи не так зухвалість, як незалежність. Двері зачинилися, Клим відразу почув:

— Виходьте вже.

Обсмикнувши пальто, Кошовий матеріалізувався в кабінеті. Зубов походжав у кутку, граючись портсигаром. Розкрив, узяв цигарку, закурив, поклав портсигар на стіл, поверх згорнутої газети, постукав по ньому пучкою.

— Пригощайтеся.

Клим ковтнув слину.

— Дякую. Ви трохи затягували допит.

— Вчитимете мене, як допитувати?

— Боже збав. Зробили висновки?

— Послухаю вас, пане Кошовий.

Вміст портсигару спокушав. Зрештою, для чого комизитись...

Ступив ближче, взяв цигарку, розім'яв між пальцями, підкурив.

— Мої — не остаточні. Лише попередні. Кожен із трьох однаково може бути вбивцею та не мати до злочину нічого. Ми з вами переконалися: троє чоловіків у різний час потерпіли через неї. Аби зрозуміти, чим Божена могла заважати їм зараз і, головне, чи мали вони з нею близькі стосунки тепер, потрібен ще не один допит і докладніше вивчення біографій. Ніхто не признався, що контактував із панною Микульською останнім часом.

— Нічого дивного, якщо враховувати — вбивця такий зв'язок приховає. З іншого боку — як вам Химич? Знає про вбивство, нахабно признається в цьому. Грає, провокує, тут спробуй доведи злу волю. Перший кандидат, вам не здалося?

Випустивши дим, Кошовий провів поглядом сизий струмінь, поки той не змішався з прохолодним повітрям.

— Химич любить виклики. Проте... Ярослав Навотний — певніший кандидат. До нього придивіться.

— Поясніть.

Так, пора.

— Здається озлобленим. Йому чогось бракує. Я пригадую, яким він був, поки не депортували після того скандального суду. Навіть тепер міг би мати більше впливу, а в результаті топчеться на маргінесах. З усіх трьох він — найвищий та найгрубіший. Виглядає сильнішим за інших і справді таким є.

— Зовнішність має значення?

— У нашому випадку — чинне. Саме такими прикметами пан Віхура наділив убивцю. Знайдете й доведете зв'язок, вважайте — розкрили злочин.

Розділ дев'ятий

Особисті рахунки в сутінках

Кошовий не був наївним — розумів, що далі все робитиметься без його участі.

Тож погуляв трохи містом, не знаючи, до чого себе прилаштувати. Щойно життя наповнилося бодай якимось смислом, Клим відчув себе потрібним. Навіть з певного моменту перестав мучитися докорами сумління з приводу хай вимушеної, під тиском обставин, та все ж — співпраці з тими, кого мав усі