Читати книгу - "Лялька"

class="p1">Вульф непереконливо розчаровано зітхнув.

— Я б залюбки, але насправді я вже йду.

— Ти ж буквально щойно прийшов.

— Послухай, я ціную цей жест, але ти ж не проти, якщо сьогодні я відмовлюся? У мене достобіса роботи і лише один день на те, щоб знайти Рана і… — коли очі Андреа збільшилися від інтересу, Вульф зрозумів, що бовкнув зайвого.

— Він не у вас? — здивовано запитала вона.

— Енді, я втомився. Я не знаю, що ще сказати. Мені краще піти.

Вульф залишив її за крок від дверей і зайшов до будинку. Андреа сіла на пасажирське сидіння «бентлі» й зачинила дверцята.

— Лише час змарнували, — з розумінням промовив Джефрі.

— Зовсім, ні, — відповіла Андреа.

— Як скажеш. Тоді повечеряємо у «Ґрінхаусі»?

— Ти зможеш упоратися сьогодні без мене, правда?

Джефрі образився.

— Тоді в офіс?

— Так, будь ласка.

***

Вульф відчинив двері своєї дешевої квартирки й увімкнув телевізор, щоб заглушити крики нічної суперечки між парою, які точно не підходили одне другому. Ведучий програми про нерухомість показував якимось молодятам окремий будинок із трьома спальнями десь на околиці райського саду, у значно приємнішій частині країни. Слухати, як вони розмірковують над копійчаною вартістю, за яку не змогли б дозволити собі навіть діру, яку він тепер займав у столиці, було і смішно, і болісно.

Вульф пройшов до кухні й визирнув на темне вікно місця злочину навпроти. Він зупинився, майже очікуючи побачити, що «Лялька» й досі висить там, чекаючи на нього. Програма про нерухомість закінчилася (пара вирішила, що за свої гроші вони можуть знайти щось краще), і метеоролог енергійно передрікав, що спека добіжить видовищного кінця наступної ночі грозою та надзвичайно сильними жаданими дощами.

Він вимкнув телевізор, опустив штори й заліз на матрац на підлозі у спальні, прихопивши із собою книжку, яку читав упродовж уже більше чотирьох місяців. Перед тим як заснути тривожним сном, він осилив ще півтори сторінки.

***

Вульф прокинувся від дзижчання телефону на купі складеного ще з учора одягу. Його відразу ж змусив отямитися біль у лівій руці, і, поглянувши на неї, Вульф побачив, що за ніч пошкодив пов’язку. У слабкому ранковому світлі кімната видавалася йому дивною: радше сірою, аніж знайомо помаранчевою, до якої за два попередні тижні він почав звикати. Вульф перекотився й дістався до телефону, який вібрував.

— Шефе?

— Що ти накоїв? — розгнівано випалив Сіммонс.

— Не знаю. А що я накоїв?

— Твоя дружина…

— Колишня.

— … виставила фото Віджая Рана у всіх ранкових новинах і заявила, що в нас не вистачає ресурсів, щоб його знайти. Ти намагаєшся домогтися мого звільнення?

— Зовсім, ні.

— Уладнай це.

— Гаразд.

Спотикаючись, Вульф побрів до головної кімнати. Він ковтнув дві пігулки знеболюючого для руки й увімкнув телевізора. На екрані з’явилася Андреа, така ж бездоганна, як і завжди, однак і досі в тому ж одязі, що й минулого вечора. З її звичною схильністю все драматизувати, вона читала без сумніву вигадані цитати «інформатора від поліції», який благав друзів та родину Рана потурбуватися про його добробут.

У верхньому правому кутку на екрані таймер відраховував години та хвилини до ранку середи. Розгублені, і гадки не маючи, де шукати Рана, вони мали лише 19 годин і 23 хвилини до того, як убивця прийде за наступною жертвою.

Розділ 10

Вівторок, 1 липня, 2014 [8.28]

Лондон повернув собі звичну одноколірність: брудно-сірі будівлі підпирали затягнуте хмарами небо і відкидали тьмяні тіні на нескінченний бетонований простір унизу.

Дорогою від станції метро до Нового Скотленд-Ярда Вульф набрав номер Андреа. На його здивування, вона відповіла майже відразу. Здавалося, жінка була щиро збентежена його реакцією й уперто наполягала на тому, що її єдиною метою було допомогти поліції спокутувати ту шкоду, якої вона могла завдати раніше. Андреа запевняла, що коли кожна пара очей по всій країні шукає Рана, то це буде тільки на краще, і Вульф насправді не міг посперечатися з такою зручною для неї логікою. Проте він змусив її пообіцяти, що вона обговорюватиме з ним будь-які подальші деталі до того, як транслювати їх для всієї нації.

Вульф зайшов до офіса, де Фінлі вже працював не покладаючи рук. Він саме розмовляв по телефону зі службою з реєстрації зміни імені, знову і знову наголошуючи, що просте завдання, яке вони й досі не спромоглися виконати, було справою життя і смерті. Вульф сів за столом навпроти та переглядав стос паперів, які залишили детективи нічної зміни, хоча хизуватися їм було нічим. Не маючи кращих ідей, як знайти Рана, він продовжив із того ж місця, де закінчили його колеги: виснажливого вправляння з відкривання коробок та сортування банківських звітів, рахунків кредитних карток та розшифрованих телефонних записів.

О 9.23 у Фінлі задзвонив телефон, і він, позіхнувши, відповів:

— Шоу.

— Доброго ранку, це Оуен Вайтекр зі Служби з реєстрації зміни імені в Об’єднаному Королівстві. Прошу вибачення за те, що змусили вас так довго чекати…

Фінлі помахав Вульфу рукою, щоб привернути його увагу.

— Маєте для нас ім’я?

— Власне кажучи, так. Як ми й домовлялися, надсилаю вам факсом копію сертифікату, проте мені здалося, що варто було повідомити особисто, зважаючи… Що ж, зважаючи на те, що ми знайшли.

— Що саме?

— Віджай Рана народився як Віджай Халід.

— Халід?

— Саме так. Тому ми перевірили і з’ясували, що Наґіб Халід був його єдиним рідним, молодшим братом.

— А щоб тебе!

— Перепрошую?

— Не звертайте уваги. Дякую, — сказав Фінлі й поклав слухавку.

Уже за кілька хвилин Сіммонс призначив ще трьох поліціянтів, щоб ті допомогли Вульфу та Фінлі покопирсатися у таємному минулому Рана. Щоб їх не відволікали в головному офісі та щоб відгородитися від шуму, вони стали до роботи у конференц-залі. У них було ще чотирнадцять із половиною годин, щоб знайти його.

Ще був час.

***

Едмундс провів ніч на надзвичайно незручному дивані, тому в нього страшенно боліла шия. Він повернувся додому, до колись ще позаміського невеликого двоповерхового будиночка, о 20.10 і побачив свою тещу, яка мила посуд після того, як Тіа приготувала вечерю. Він зовсім забув про домовленість. Жінка привітала його зі звичною теплотою та міцно обняла пухкими руками, а щоб дістати йому до грудей, їй довелося стати навшпиньки. Натомість Тіа зовсім не була такою