Читати книгу - "Лялька"

поблажливою. Відчувши напруження між ними, мати Тіа вибачилася й пішла так швидко, як тільки могла, щоб це було ввічливим.

— Ми домовлялися про це більше двох тижнів тому, — сказала Тіа.

— Я мусив затриматися на роботі. Вибач, що пропустив вечерю.

— Ти мав купити десерт, не забув? Мені довелося ліпити докупи одного з моїх трюфелів.

Раптом йому стало не так шкода, що він пропустив вечерю.

— О ні, — сказав він, переконливо вдаючи розчарування. — Тобі варто було залишити мені трохи.

— Я залишила.

«Прокляття».

— Це таким тепер буде наше життя? Ти пропускатимеш вечері, повертатимешся, коли заманеться, із нафарбованими нігтями?

Едмундс зніяковіло глянув на лусочки пурпурового лаку на руках.

— Зараз пів на дев’яту, Тіа. Це не зовсім «коли заманеться».

— Тоді буде гірше, адже так?

— Можливо. Тепер це моя робота, — випалив Едмундс.

— Саме тому я ніколи й не хотіла, щоб ти переїжджав із Фрауда, — сказала Тіа, її голос повищав.

— Але я переїхав!

— Ти не можеш бути таким егоїстичним, тепер, коли ти — батько!

— Егоїстичним? — не вірячи власним вухам вигукнув Едмундс. — Я заробляю гроші, щоб ми могли вижити! На що ще ми житимемо? На твою зарплатню перукаря?

Він відразу ж пошкодував про такий дошкульний коментар, але слово не горобець… Тіа побігла сходами вгору і грюкнула за собою дверима спальні. Хоча він і сподівався, що зможе вранці вибачитися, але пішов на роботу ще до того, як вона прокинулася, тому подумки зробив для себе позначку: дорогою додому купити якогось букета.

Спершу він зустрівся з Бакстер, сподіваючись, що вона не помітить, що на ньому була та сама сорочка, що й учора (усі інші висіли, випрасувані, за замкненими дверима спальні), чи того, що він не може нахиляти голову вправо. Поки вона була зайнята розмовами з хірургами-ортопедами та терапевтами з приводу реконструкції ноги, йому доручили з’ясувати все можливе про звичайний срібний перстень.

Скориставшись телефоном, він знайшов шановані ювелірні майстерні поблизу й вирушив пішки до «Victoria». Коли Едмундс прийшов до крамниці, манірний продавець був просто у захваті від того, що міг допомогти, вочевидь насолоджуючись усією драмою. Він провів хлопця до службового приміщення, де на зміну розслабленій та вишуканій ілюзії, яку створював фасад будівлі, з’явилися масивні сейфи, брудні інструменти, шліфувальне обладнання та дроти від більше десятка прихованих камер, встановлених над кожною укріпленою скляною вітриною.

Повнуватий, неохайний чоловік, схований, неначе прокажений, від очей лякливих клієнтів вищого класу, підняв персня над робочим столом та крізь збільшувальне скло оглянув внутрішній обідок.

— Платина найвищої якості, проба поставлена в Единбурзькому офісі, виготовлений у 2003 році для когось з ініціалами Т.С.І. Якщо ви зв’яжетеся з Британською Радою клеймування, вони зможуть підказати, кому належить ця проба.

— Ого! Дякую! Насправді, це дуже допомогло, — сказав Едмундс, записуючи, вражений тим, як чоловік зміг отримати так багато інформації завдяки, здавалося б, безглуздим символам. — Є якісь ідеї, для чого продаються такі персні?

Чоловік поклав масивну прикрасу на шальки терезів, а потім витягнув із дна однієї з шухляд пошарпаний каталог.

— Він не фабричний, бо тоді був би трохи дешевшим, однак у нас є схожі за ціною десь у три тисячі.

— Три тисячі фунтів? — перепитав Едмундс. Він відразу ж пригадав свою суперечку з Тіа минулого вечора. — Це щонайменше дає нам приналежність жертви до певного класу.

— Це дає вам значно більше, — впевнено сказав чоловік. — Це один із найбанальніших перснів, які я коли-небудь бачив. Фактично, він не має ніякої мистецької цінності. Це ювелірний відповідник то`му, щоб гуляти з банкнотами у п’ятдесят фунтів: показовий матеріалізм. Лише зовнішній вигляд і жодного змісту.

— Вам варто почати працювати з нами, — люб’язно сказав Едмундс.

— Ні, — відповів чоловік, — надто мало платять.

***

До обіду Бакстер обдзвонила більше сорока лікарень. Вона захоплено надсилала електронною поштою копії рентгенівського знімка та фотографію операційного шраму, аж доки один із хірургів упевнено не взяв на себе відповідальність за операцію з відновлення кінцівки. На жаль, уже за п’ять хвилин він передзвонив і сказав, що ніколи б не залишив такого жахливого шраму, тому більше нічим не може допомогти. Без дати чи серійного номера інформація Бакстер була надто розмитою.

Жінка глянула на Вульфа в конференц-залі. Він також телефонував кудись, напружено працюючи разом із командою, щоб знайти Рана. Вона ще не до кінця усвідомила, що його ім’я у списку вбивці. Можливо, тому що не знала, якої реакції він очікував від неї. Тепер більше, ніж будь-коли раніше, вона не мала ані найменшого уявлення про те, ким вони доводилися одне одному.

Бакстер була вражена тим, як він занурився в роботу. Слабші чоловіки вже б розклеїлися, ховалися, шукали співчуття чи підтримки від тих, хто був поруч. Та не Вульф. Якщо раптом щось траплялося, він ставав сильнішим, рішучішим, більше схожим на того чоловіка, яким вона знала його під час розслідування вбивств «Палія»: така ж дієва, безжальна, саморуйнівна бомба з годинниковим механізмом. Ще ніхто не помітив у ньому цієї зміни, проте на все свій час.

Едмундс досягнув вражаючих успіхів із перснем. Він уже зв’язався з Британською Радою клеймування, де йому повідомили, що клеймо належить незалежним ювелірам Единбурзького Старого Міста. Він надіслав їм фото персня, із прискіпливими вимірами і чекаючи відповіді, зайнявся порівнянням лаків для нігтів. Дорогою до офіса він зупинився у «Superdrug and Boots» і тепер став гордим власником іще шести мерехтливих пляшечок, жодна з яких не збігалася з відтінком, якого він шукав.

— Виглядаєш паскудно, — сказала Бакстер, поклавши слухавку після сорок третьої лікарні.

— Не надто гарно спав, — відповів Едмундс.

— Ти у тій же сорочці, що й учора.

— Хіба?

— За три місяці ти жодного разу не одягав одну й ту саму сорочку два дні поспіль.

— Не думав, що ти ведеш журнал.

— Либонь-таки посварилися, — із розумінням сказала вона, насолоджуючись небажанням Едмундса далі це обговорювати. — Ніч на дивані, чи не так? Усі ми там були.

— Якщо це стосується і тебе теж, чи можемо ми поговорити про це в іншому місці?

— То в чому справа? Їй не сподобалося, що тобі в напарники дали дівчину?

Бакстер повернулася у