Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Народження Сталевого Щура

Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

142
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 59
Перейти на сторінку:
ти вислизнеш із їхніх рук знову! Але як?»

Справді — як? Я відкоркував пиво, зробив великий ковток і знову впав у крісло. Подивився на годинник. Зараз уже надто пізно, щоб ризикувати потикатися на вулицю. Забігайлівки спорожніли, кінопавільйони випроваджували останніх відвідувачів, парочки розбігалися по домівках. Кожен самотній перехожий миттєво приверне увагу поліції.

Тож треба чекати до ранку. Можна тільки молитися, щоб завтра пішов дощ. Я квапливо ввімкнув прогноз погоди, і знову розчарування: дев’яносто дев’ять відсотків сонячної погоди. Краще б уже землетрус або шторм.

У моїй штаб-квартирі страшний безлад. Схоже на вибух на бійні. Треба прибрати…

«Ні, Джиме, не треба нічого прибирати. Поліція знайде це місце рано чи пізно, і, швидше за все, це станеться незабаром. Тут скрізь твої відбитки, вони знають твою групу крові, тому згаять багато часу, щоб з’ясувати, що саме з тобою сталося».

Варто дати їм привід для роздумів. Може, той коп-садист матиме проблеми на роботі. Я під’їхав на кріслі до термінала та надрукував повідомлення. Принтер засвистів і роздрукував папірець. Чудово!

Для поліції. Мене смертельно поранив офіцер, якого ви знайшли непритомним. Він убив мене. У мене внутрішня кровотеча. Скоро я помру. Прощай, жорстокий світе! Піду втоплюся в річці глибокій…

Я дуже сумнівався, що ця хитрість спрацює, але через неї в того божевільного поліцейського можуть виникнути проблеми. А інші займуться прочісуванням річки. Трохи крові капнуло на папір, і я додав іще зі своїх бинтів. Потім обережно поклав аркуш на стіл.

Це дуркування трохи мене розважило. Я сів, допив пиво та розробив план. Чи не залишилося тут нічого важливого? Ні, тут не було жодних записів, які могли б знадобитися мені в майбутньому. Я ввів пароль, увійшов у систему самознищення, натиснув старт. Один-єдиний клік перетворив пам’ять комп’ютера на беззмістовний набір символів. Інше — інструменти, обладнання, прилади — можна замінити в разі потреби. Чого я не збирався віддавати, то це грошей.

Усе це неабияк утомлювало, але я не дозволяв собі спочити, поки не завершив приготування. Надягнувши пару тоненьких гумових рукавичок поверх закривавлених бинтів, узявся до роботи. Гроші я зберігав у сейфі. Зрозуміло, що, пограбувавши банк, я б не підтримував його, відкриваючи там рахунок. Я переклав гроші до дипломата. Дипломат наповнив лише наполовину, тож прихопив усе потрібне мікрообладнання. Решту місця зайняв одяг. Я притис кришку дипломата та здужав його замкнути.

Потім я подбав про свій завтрашній одяг і маскування. Чорний діловий костюм-четвірка з невеликим орнаментом із білих декоративних баксів. Оранжева водолазка, саме така, яку носять усі молоді банкіри, та черевики зі шкіри свинобраза зі вкрученими підборами. Черевики додадуть мені зросту — саме те, що треба. Іще вуса й окуляри з золотими дужками. Що ще можна зробити? Підчорнити волосся фарбою та трохи підсилити засмагу. Приготування завершено. Накачаний пивом, утомою та знеболювальним, я розстелив ліжко, поставив будильник і поринув у забуття.

Гігантські комарі кружляли, поволі наближаючись, над моєю головою, вони хотіли моєї крові…

Я розклепив очі, струшуючи сон. Будильник, який я не вимкнув, дзижчав голосніше й голосніше, так, що скидалося, ніби дивізіон комарів ось-ось піде в атаку. Я вимкнув будильник, облизав пересохлі губи, залпом випив склянку води. Настав ранок, на вулиці тільки-но почали з’являтися перші перехожі.

Я зробив усі необхідні приготування, помився, дбайливо вдягнувся. Елегантні оранжеві рукавички, заправлені в сорочку, приховували мої перев’язані руки. Коли на вулицях почалася година пік, я прихопив дипломат і обережно визирнув із квартири, щоб переконатися, що коридор порожній. Вийшов із помешкання, зачинив двері й рушив уперед, не озираючись. Цей період мого життя завершився. Сьогодні перший день нового життя.

Принаймні я на це сподівався.

Я спустився сходами ходою справжнього бізнесмена, минув перших відвідувачів і вийшов на вулицю. І відразу ж помітив полісмена на розі, що уважно розглядав перехожих. Щоб не дивитися на нього, в юрбі попереду я відшукав поглядом привабливу дівчину зі стрункими ніжками. Зосередивши увагу на цих ногах, спробував забути про служителя закону неподалік. Наблизився до нього, пройшов повз, нарешті проминув його. Кожної секунди я чекав, що він гукне до мене.

Коп не гукнув. Можливо, він також дивився на дівчину. Одного вдалося перехитрувати, але скільки ще попереду?

Це була найдовша прогулянка мого життя. Чи так мені здавалося. Я рухався не надто швидко й не надто повільно. Намагався злитися з натовпом. Просто ще один службовець поспішає на роботу, заглиблений у думи про прибутки та втрати чи про облігації. Що воно хоч таке, ці облігації? Ще одна вулиця — схованка вже недалеко. Там, за рогом. Службова дорога повз центр для шопінгу. Це не місце для такого бізнесмена, як я. Тож тримати очі розплющеними та не розкисати. За тим поворотом — моя безпека.

Безпека? Я зупинився, немов мене вдарило блискавкою.

Максвайнівський фургон техобслуговування стояв ззовні, а незграбний механік щойно зайшов досередини.

Розділ 14

Я глянув на годинник, клацнув пальцями та розвернувся, щоб іти геть звідти, — вистава на випадок, якщо за мною хтось спостерігає. Жваво крокував уперед, до першої забігайлівки з фастфудом. Очевидно, саме для того, щоб повністю зіпсувати день, там за першим же столиком сиділо двоє полісменів. Звісно, вони тупилися просто в мене. Опустивши очі, я прослизнув повз і сів якнайдалі від них. У мене страшенно свербіло між лопатками, але почухатися я не наважувався. Мені не видно було полісменів, але, здавалося, я знав, що вони роблять. Копи роздивляються мене, потім радяться, вирішуючи, що отой молодик, мабуть, виглядає підозріло. Краще перевірити. Встають, рухаються у моєму напрямку, нахиляються над моїм столиком…

Боковим зором я помітив неподалік ноги в блакитних формових брюках. Серце закалатало так голосно, що, здавалося, його чує весь ресторанчик. Я чекав, що ось-ось коп озветься до мене. Чекав…

Нарешті наважившись звести очі вище від блакитних брюк, я побачив пілота в уніформі, який сідав навпроти мене.

— Кави, — замовив він у мікрофон, розгорнув газету та поринув у читання.

Серце трохи вгамувалося, і я подумки вилаяв себе за зайву підозріливість і боягузтво. Потім сказав у мікрофон найглибшим басом, який лише зміг із себе вичавити:

— Чорну каву та суп із прянощами.

— Шість доларів, будь ласка.

Я опустив монети у спеціальний отвір. Біля ліктя загула машина, і на столі з’явився сніданок. Їсти довелося дуже повільно. Нарешті я дозволив собі кинути погляд на годинник і знову засьорбав свою каву. Із попереднього досвіду перебування у морозильній камері знав: тридцять хвилин — це мінімум часу,

1 ... 24 25 26 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Народження Сталевого Щура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Народження Сталевого Щура"