Читати книгу - "Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дівчина на рецепції набрала внутрішній номер Пітера за одну хвилину до домовленого часу. Рівно о шостій тридцять він спустився. Ви, як дорослі люди, потисли одне одному руки — ти насилу стримала зітхання від полегшення, що він не має жодних явних каліцтв чи потворностей, і тут-таки мусила стримати гримасу сорому за власну душевну ницість. Яка різниця, чи має він каліцтва? Що ти, неспроможна бачити крізь це?
Перед рестораном — ще лишався час — ви заходите в бар на аперитив. Пітер запитує про твою роботу, ти розповідаєш про ранкові ефіри, про те, як це втомлює, але як приємно, коли вдається гарна програма. Як класно, коли мамі сподобалося.
— То мама тебе завжди слухає? — Пітер посміхається. Боже, яка в нього гарна посмішка! Добра, спокійна, благородна.
Ресторан порожній, за винятком кількох офіціантів, які щосили вдають французів, але на споді — звичайнісінькі марокканці.
— Як твоя французька? — запитує Пітер, гортаючи меню.
— Для цієї потреби достатня, — кажеш ти. Приємно знати назви якихось там грибів і частин ягнятини, яких не знає він. Ти не уточнюєш, що вивчила ці слова, бо роками після переїзду на Захід нестримно жерла все, до чого могла дотягтися, часом заїжджаючи для цього в такі французькі нетрі, де просто не говорять англійською. Він замовляє ягня, ти качку, і пляшку бургундського. Офіціант приносить і відкорковує пляшку. Спочатку його пробує Пітер.
— Спробуй ти, — каже він.
Вино ріже язик кислотою. Ти чекала зовсім іншого, але ніколи в житті не відсилала пляшку назад. Тепер від тебе залежить рішення.
— Не знаю, — зізнаєшся ти. — Може, воно зараз подихає й покращає?
— Може. Що ж, спробуємо. Принаймні це рішення ми прийняли разом, — згоджується Пітер.
Вино справді трохи кращає, хоч і ненабагато. Ти шкодуєш, що посоромилася відмовитися від нього, але рада, що твоєї думки запитали. Заграла музика, почали заповнюватися інші столики. Ви говорите про попередні стосунки. Ти запитуєш Пітера, чому вони розійшлися з його колишньою. Він застигає зі шматком ягнятини, який саме ніс до рота.
— Я ще не закінчив аналізувати, — врешті каже він. — Я ще про це думаю і поки що бачу, що насправді багато в чому наші стосунки дуже добре працювали. Але в дечому не працювали. Наприклад, у неї дуже великий зад, як у багатьох чорних карибійок. Мене це не приваблювало.
— Але ж, мабуть, у вас було досить спільного на духовному рівні, раз ви жили разом вісім років? — уточнюєш ти, дещо заскочена.
— Так, звичайно. Але я вирішив проаналізувати все, що впливало на наші стосунки і на розлучення, включно з такими нібито тривіальними речами, як зад. Все це в комплексі грає свою роль.
Оце чесність. У вас не буде проблем із брехнями і напівправдами. До того ж у тебе чудовий, ідеальний зад. Ти встаєш, щоб піти в туалет. Але, на щастя, твою фігуру під мішкуватим одягом абсолютно неможливо розгледіти, тому ви можете зосередитися на інших, не фізичних якостях одне одного.
Розмова заходить про його освіту. Він «читав» філософію в Оксфорді. Коли говориш про Оксфорд чи Кембридж, треба казати не «вивчав» чи «студіював», а «читав». Ти рада, що знаєш такі тонкощі. Ви говорите про його улюбленого австралійського філософа, про якого ти в житті не чула. Пітер трохи нарікає на свій вибір навчального курсу.
— Я спершу вступив на математику, а потім перевівся на філософію через три місяці: не сподобалися викладачі. Тепер шкодую, що втратив шанс на кар’єру математика. Розумієш, у математиків мізки формуються особливим чином у юності, як… як…
— Як кістки на стопах балерин?
— Так, абсолютно. Мій мозок уже сформувався, коли я почав вивчати математику, і це достатньо для фінансових обчислень, які я роблю, але для наукової кар’єри — ні.
Принесли рахунок; ти платиш за себе — феміністична серйозність жесту дещо пересирається тим, що ти ніяк не можеш знайти картку, яка би працювала. Пітер радий, що йому не доводиться платити за обох; який молодець, що не вимахує членом і не наполягає! Гроші потрібні будуть потім, на облаштування гнізда, на освіту дітей, нічого їх тратити без діла.
Ви прощаєтеся; Пітер дивиться на тебе добрим, трохи далеким поглядом. Зазвичай хлопці й дівчата, прощаючись, цілують одне одного в щічку — але він не робить для цього рухів, і ти це цілком розумієш: поспішати нікуди. Якщо ви вирішите, що підходите одне одному, буде час і на щічку, і на інші речі. Ти тиснеш йому руку, ще сильніше замотуєшся в шарф — жовтень усе-таки — і йдеш на метро.
Вже на платформі починаєш усвідомлювати, що жодного майбутнього в такого кінченого створіння, як ти, з таким божественним створінням, як він, немає. У тебе всього один диплом, і, хоч ти й написала й понавидавала якісь галімі книжки якоюсь незрозумілою мовою, з дипломом одного з найпрестижніших коледжів Оксфорда це не порівняти. Він бачить світ по-іншому; він і живе в іншому світі. Він ходить у пішохідні походи від берега до берега Британії, бо не хоче завдавати шкоди довкіллю польотами на літаку. Де ще взяти таких людей?
Пітер пише, що спілкування йому припало до душі і він не проти зустрітися ще раз. Ти, дуже стримано, відповідаєш у тому ж ключі. Всередині калатає серце: єс! єс!
Наступного дня до тебе — як завжди у ключові моменти твого життя — приїздять у гості підараси. Ти знаєш, що це некультурне слово і треба казати «геї». Але що таке слово? Слово — набір звуків, воно нічого не означає, якщо людина не присвоює йому значення. Підараси називають себе й одне одного підарасами, підовками, підарасками і сестрами. Інколи вони кажуть і слово «гей», зі щирим
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років», після закриття браузера.