Читати книгу - "Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах"

аж поки закінчаться всі його забіги. Ніхто не зможе контактувати з ним. До побачення!

Він поклав слухавку. Ми з Тіною перезирнулися. Що далі, то гірше й гірше.

10. Ще один геніальний план — ймовірно

Я майже не спав цієї ночі. Тисяча й одна ідея товклася в моїй голові. З цієї ситуації мав би бути вихід, але я не міг його знайти. Настав ранок, і я почувався зовсім безпорадним. До Крісового старту залишався один день.

За сніданком я спробував розповісти мамі з татом про змову з метою уповільнити Крісову швидкість.

— Треворе, тобі, мабуть, це все приснилося, — сказала мама.

— Це правда.

Тато склав газету й усміхнувся:

— Ніхто не робить такого. Загіпнотизувати спортсмена світового класу? Про таке хіба що прочитаєш у бульварній пресі.

— Це правда, — повторив я. — Ми з Тіною були біля їхнього будинку. Ми самі чули, що казала місіс Акані.

— Вам здалося, що ви чули, — виправив мене тато. — Знаю я вас із Тіною. Постійно вам щось причувається.

Я витріщився на тата. Мені щось причувається? І що він таке верзе?

— Тату… — розпочав я, але він перебив мене, замахнувшись на мене газетою, немов на якусь надокучливу муху.

— Я не хочу більше це слухати. Піди краще до своєї дівчини або зроби щось корисне.

Грр-р-р-р-р-р-р! Я зціпив зуби й подався геть із хати. Піди краще до своєї дівчини. Я знаю, що татові це здалося кумедним, але він зараз був нічим не ліпший за Чарлі Смага, скажу я вам. Так чи інакше, я скористався його порадою й пішов до Тіни.

Вона запропонувала звернутися до поліції, тож ми так і зробили. Ви, мабуть, уже здогадалися, хто був там за конторкою, — сержант Смаг, Чарлів батько.

— О, це ви, баламути, — прогарчав він. Тож я з самого початку знав, що нам тут нічого не світить. Але ми мали спробувати.

Ми по черзі все йому виклали. Смаг стояв за столом, підпираючи голову рукою й відверто нудьгуючи. Він навіть кілька разів голосно позіхнув. Ось скільки уваги він приділяв нам. Коли ми закінчили, поліцейський утомлено зітхнув.

— Я знаю містера й місіс Акані. Місіс Акані лікувала мою дружину.

— Від страху перед павуками? — запитала Тіна.

Сержант Смаг гостро на неї глянув:

— Ні, вона боялася пончиків.

Тіна блискавично затулила рукою рота, щоб не розреготатися.

— Пончиків? — перепитав я.

— Так. Варто було їй побачити пончик, як вона починала тремтіти і прагнула втекти якнайдалі. Я вже й не пригадую, скільки разів я залишав у кав’ярні недопиту каву, бо моя жінка раптом підхоплювалася й бігла до дверей із криком «Рятуйте мене від пончиків!». Місіс Акані успішно її вилікувала, і тепер місіс Смаг може спокійно дивитися на пончик, не мліючи і не тікаючи геть. Тож ваші звинувачення місіс Акані в тому, що вона намагається уповільнити біг містера Оконджо, здаються мені сміховинними. Бувайте здорові!

На цьому й закінчився наш візит у поліцію. У мене була ще одна ідейка, найостанніша. Ми знову повернулися до Тіни й пошукали в ноутбуці телефонні номери гіпнотизерів.

— Не має значення, хто це є, — сказав я. — Ми просто мусимо порозмовляти з одним або двома.

— Спробуй цей номер, — запропонувала Тіна, і я його набрав. Мені відповів якийсь чоловік. Я глибоко вдихнув і почав:

— У мене до вас одне запитання, але дуже важливе. — Я хочу допомогти одній людині, яка була загіпнотизована і хоче позбутися навіювання. Як це зробити?

— Ну, але ж сама суть гіпнозу полягає в тому, що він настільки глибоко закарбовується у вашій свідомості, що ви взагалі не можете цього позбутися.

— Так, я це розумію, але якщо ви ВСЕ Ж ТАКИ бажаєте вийти з-під дії гіпнозу? Чи можна примусити свідомість не підкорятися йому?

Гіпнотизер кахикнув:

— Зазвичай цю процедуру має виконувати насамперед та особа, що й навіяла шляхом гіпнозу певні настанови пацієнтові. Такою є нормальна практика.

— Так, я це також розумію, але, скажімо, той гіпнотизер помер і не може нічого зробити.

— Зазвичай такого не буває, — пролунала відповідь.

Я заскрипів зубами. ГРР-Р-Р-Р! Чи я хоч колись отримаю корисну інформацію?

— Ну, але все ж таки? Якщо, наприклад, гіпнотизера переїхав автобус?

— Зазвичай автобуси не переїжджають людей.

— НУ, АЛЕ УЯВІТЬ, ЩО ТАКЕ СТАЛОСЯ! — заверещав я, та вмить спохопився і стишив голос. — Скажіть мені, будь ласка, як можна позбутися дії гіпнозу?

— Ну, отже, — бубонів у слухавку чоловік, — якщо, приміром, загіпнотизований пацієнт дістав несподіваний шок, він може вийти з гіпнотичного стану, але це спрацює тільки в тому разі, якщо пацієнт по-справжньому був під впливом гіпнотичного навіювання.

— Дякую вам, — сказав я і відклав слухавку. Тоді повернувся до Тіни. — Ми мусимо піти завтра на Міжнародні ігри і так шокувати Кріса, щоб він забув, що був загіпнотизований. І це має статися саме під час його забігу.

Тіна витріщилася на мене:

— Ну, це ж буде зовсім-зовсім легко зробити, так? — безнадійно кинула вона. — Про це можна вже забути.

Я впав на Тінине ліжко й задивився у стелю. Як би ми змогли шокувати Кріса, та ще й під час змагань? Що мали б для цього зробити?

— Може, стати збоку біля траси й кинути у нього чимось? — із сумнівом промовив я.

— Що кинути? — запитала Тіна.

— Я не знаю. Наші черевики? Наші обіди?

— Людям це дуже сподобається, — зронила Тіна. — Нас моментально заарештують і викинуть геть. Твої мама й тато не надто втішаться, га?

— Якийсь маразм, — застогнав я. — Кріс справді думає, що бігтиме швидше, ніж будь-коли, хоч насправді це буде повільніше, ніж будь-коли. Це так несправедливо.

Тіна помовчала. А тоді вона промуркотіла:

— М-м-м-м-м-м.

— Що м-м-м-м-м-м-м? — запитав я.

— Ти оце казав про те, щоб кидати на Кріса наші обіди. Думаєш, що це б допомогло?

Я сів на ліжку:

— Мабуть, не дуже. Я просто жартував.

— Я знаю. Але це було б великою несподіванкою.

Ми обоє захихотіли, уявивши, як кидаємо на бігунів бутерброди:

— Це буде як тоді, коли Кріс сів на піцу, а Стрілка погналася за… — я раптом похлинувся й замовк. Ми перезирнулися й одночасно схопили одне одного за плечі.

— Стрілка! — вигукнув я. — Не треба кидати бутерброди. МИ КИНЕМО СТРІЛКУ! Візьмемо її на Міжнародні ігри, і коли Кріс пробігатиме повз нас, спустимо її з повідка. Кріс буде у своїх щасливих шортах для бігу, а на них повно залишків піци.

— Якщо тільки він їх не виправ, — зауважила Тіна.

— Це наш останній шанс.

Тіна кивнула головою:

— Гаразд, але як ми проведемо Стрілку на ігри? Твої ж батьки не дозволять