Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

цією жінкою так, як належало йому по праву, що він не може простягнути до неї руку, взяти її, як цю троянду, і вдихнути пахощі, що таяться в її серці.

Інше його добро, усі речі, що він їх придбав, — срібло, картини, будинки, гроші, — тішили його, розкриваючи перед ним усі свої потаємні принади, а вона ні.

В цьому домі на кожній стіні проступав пророчий напис. Його діловита натура не хотіла миритися з загадковим пророцтвом, що Айріні створена не для нього. Він одружився з цією жінкою, завоював її, зробив її своєю власністю, а володів лише її тілом — а може, навіть і тілом не володів, думалося йому сьогодні — і це, на його думку, суперечило найосновнішому з усіх законів, законові власності. Якби хто-небудь запитав, чи жадає він володіти її душею, таке запитання здалося б йому і смішним, і сентиментальним. Проте насправді він жадав того, а напис твердив, що жадання те ніколи не здійсниться.

Мовчазна й пасивна, вона уникала його з витонченою стриманістю, наче боялася, що якимсь своїм словом, рухом або знаком наведе чоловіка на думку, ніби вона його кохає; і він питав себе: невже так триватиме завжди?

Як і в більшості тогочасних читачів (а Сомс полюбляв романи), його життєві погляди склались під впливом літератури; і він засвоїв собі, що з часом усе владнається. Згодом чоловік завжди здобував кохання своєї дружини. Навіть у тих книжках, які закінчувалися трагічно, — Сомс не дуже любив їх читати, — дружина завжди помирала зі словами гіркого жалю на вустах, а якщо помирав чоловік — неприємний випадок, — вона падала на його тіло, караючись пізнім каяттям.

Він часто ходив з Айріні до театру, підсвідомо вибираючи сучасні п'єси з великосвітського життя, в яких ішлося про сучасні проблеми шлюбу, що, на щастя, не мали нічого спільного з проблемами, котрі виникають у справжньому житті. Він переконався, що п'єси теж закінчуються так самісінько, навіть коли в них з'являвся коханець. Дивлячись виставу, Сомс частенько симпатизував коханцеві; але вже дорогою додому, сидячи з Айріні у кебі, він схилявся до іншої думки і радів із того, що п'єса скінчилася саме так, а не інакше. На той час на сцені входив у моду новий тип чоловіка — сильний, навіть трохи брутальний, але надзвичайно розважливий, наприкінці п'єси він неодмінно здобував повну перемогу. До цього суб'єкта Сомс не відчував ніякої симпатії, і якби у нього з дружиною були інші стосунки, він би відверто висловив свою відразу до нього. Але йому самому конче треба було довести свою переможність, ба навіть «силу» в подружньому житті, тож він ніколи не висловлював своєї огиди, яка, може, завдяки примхливим процесам природи, виникла з потаємної брутальності, що ховалася в глибинах його душі.

Проте того вечора Айріні мовчала по-особливому. Йому ніколи не доводилося бачити на її обличчі такого виразу. А що незвичайне завжди будить тривогу, то Сомс стривожився. Він доїв закуску і поквапив покоївку, що змітала кришки зі столу срібною щіткою. Коли вона вийшла з кімнати, він налив у келих вина і спитав:

— Хто-небудь заходив удень?

— Джун.

— Чого їй було треба? — Форсайти вважали за аксіому, що люди навідуються тільки тоді, коли їм чогось треба. — Мабуть, заходила поговорити про свого нареченого?

Айріні промовчала.

— Здається мені, — провадив Сомс, — вона закохана в нього дужче, аніж він у неї. Вона скрізь за ним бігає.

Айріні зміряла його таким поглядом, що він почув себе ніяково.

— Ти не маєш права цього говорити! — вигукнула вона.

— Чому? Це всім видно.

— Ні, не видно. А якщо й видно, то говорити про це не годиться.

Сомс не стримався і скипів.

— Хороша ти в мене дружина! — кинув він, але в душі здивувався, не розуміючи, чого це вона спалахнула: це було на неї не схоже. — Ти схибнулася на тій Джун! Можу тобі сказати одне: тепер, коли вона підчепила Пірата, їй до тебе байдужісінько, ось ти сама переконаєшся. Та однаково тепер ти з нею зустрічатимешся лише зрідка: ми переїжджаємо за місто.

Він радів, що йому пощастило сказати їй цю новину, прикриваючись вибухом обурення, і чекав, що вона буде вражена і запротестує. Проте Айріні не озвалася жодним словом, і це його стривожило:

— Тобі, я бачу, однаково, — довелося йому додати.

— Я вже про це знаю.

Він позирнув на неї гострим поглядом.

— Хто тобі сказав?

— Джун.

— Як вона довідалася?

Айріні не відповіла. Спантеличений і збентежений, він промовив:

— Для Босіні це добра нагода: він зможе себе показати. Мабуть, вона тобі все розповіла?

— Так.

Знову запала мовчанка, потім Сомс запитав:

— Тобі, мабуть, не хочеться переїздити?

Айріні нічого не відповіла.

— Ну, я не знаю, чого ти хочеш. Тут тобі теж не подобається.

— Хіба мої бажання щось важать?

Вона взяла вазу з трояндами і вийшла. Сомс лишився сидіти за столом. Заради чого ж він підписав той контракт? Заради чого збирається витратити десять тисяч фунтів стерлінгів? І йому згадалися слова Босіні: «Жінки — то справжнє лихо!»

Та незабаром він заспокоївся. Могло бути гірше. Вона могла скипіти. Він боявся бурхливішого вибуху. Зрештою, воно й добре, що Джун зламала для нього кригу. Вона, мабуть, вивідала все у Босіні; цього слід було сподіватися.

Він запалив сигарету. Зрештою, Айріні не влаштувала йому сцени! Вона вгамується — це найкраща її риса; вона холодна, але не має звички злоститись. І, дмухнувши димом на сонечко, що повзло по лискучій поверхні столу, він поринув у мрії про будинок. Не треба хвилюватися: ось він піде до неї й помириться. Вона сидітиме в огорненому сутінками дворику під японським тентом і плестиме. Чудовий теплий вечір…

І справді, Джун побувала в Айріні того ж таки дня. Очі її блищали, і вона вигукнула:

— Сомс молодець! Для Філа це чудова нагода — якраз те, чого йому треба!

На обличчі Айріні відбилося щире збентеження, і Джун пояснила:

— Я кажу про ваш новий дім у Робін-Гілі. Що? Невже ви не знаєте?

Айріні не знала.

— Ой, мабуть, я ляпнула зайве! — І, нетерпляче поглянувши на свою приятельку, Джун вигукнула — Здається, вам до того байдуже. Хіба ви не розумієте, що я про це тільки й мріяла, це нагода, якої він давно чекає. Тепер ви побачите, на що він здатний. — І вона розповіла все, що знала.

Заручившись, вона майже перестала цікавитися справами своєї приятельки і тепер, буваючи з Айріні, весь час звіряла їй свої таємниці; інколи, щиро їй співчуваючи, вона все-таки не могла стримати посмішки, в якій