Читати книгу - "Світла і тіні ОУН"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Все це відбилося на справності організаційного апарату, і в наслідок організаційних неполадок не зроблено всього, що можливе, щоб підготовити організацію до переходу в підпілля. З уваги на те, що краєвики перебували здебільшого в терені на організаційній роботі, удар ґестапа впав п'ятнадцятого вересня головною мірою на недавно прибулих з еміграції, бо головно вони виявили себе публічно при організуванні державної влади. В суботу перед масовими арештами прибув до мене до Центробанку член краєвого проводу (псевдо Лекс) і повідомив, що ім'я моєї дружини і моє знаходяться на списку, переданому членом однієї української конкуренційної групи ґестапу. Що цей список має значити, він не знає, — сказав згаданий Лекс. Він не приніс теж ніяких поручень у зв'язку з цією вісткою, ніякої особистої поради. Ми з дружиною не доцінили ваги цієї перестороги і в понеділок наступного тижня були заарештовані. ОУН пішла в підпілля, але не було кому ні заступати ідею підпільного уряду, ні її перевести. Щойно в 1944 р. ця ідея була здійснена у формі УГВР і її Генерального секретаріяту.
З гідних уваги окремих справ того часу слід згадати ще постання і ролю «Української національної ради» у Львові. Після проголошення самостійности присутні при цьому акті громадяни охоче з'явилися наступного дня на інформаційні збори, де були з'ясовані емігрантські події останніх двох років, а зокрема політика доконаних фактів, що її здійснює ОУН. При кінці цих зборів була вибрана «рада сеньйорів» на чолі з сеньйором галицьких політиків, д-ром Костем Левицьким, який перед самою війною був звільнений з Луб'янки в Москві і, не зважаючи на свій вік, виявляв великий інтерес до подій. Ця «рада сеньйорів» була подумана як голос безпартійного громадянства, що підтримує визвольну політику ОУН. Після того, як була спаралізована діяльність тимчасового уряду, думки цієї ради були особливо цікаві для ОУН як барометр настроїв. Разом з тим в інтересі організації і визвольної політики було кинути нацистській політиці під ноги ще одну політичну формацію, щоб було їй ясно, що самостійницьку ідею заступають не тільки революційні сили, а також наскрізь помірковане середовище старших громадян.
Під цим поглядом «рада сеньйорів», що скоро перейменувала себе, нав'язуючи до традиції «Руської Ради» з 1848 р., на «Українську національну раду», була деякою мірою повтореням пляну з «Українським національним комітетом» у Кракові напередодні війни на Сході.
Одначе плян цей не дав овочів. Львівська УНРада на чолі з стареньким, але все ще амбітним д-ром К. Левицьким дедалі більше сепарувалася від політики ОУН (за вийнятком кількох щиро відданих їй прихильників) і пробувала виступити перед нацистською владою як льояльний репрезентант галицької землі. Одначе гітлерівці вже мали такого партнера у вигляді краківського «Українського центрального комітету» під керівництвом проф. В. Кубійовича, що перенісся до Львова і своєю харитативно-освітньою роботою зробив чимало доброго — якщо абстрагувати від політичної його ролі. Невизнанням львівської УНРади німецькою окупаційною владою і скінчилося існування цієї установи.
Ідея національної ради віджила і здійснилася 1944 року у вигляді Української Головної Визвольної Ради, до якої, крім членів підпілля, ввійшли теж представники різних політичних середовищ і безпартійні. Ця рада пішла шляхом революційно-підпільної роботи і добилася, в оперті на УПА і ОУН, значних політичних успіхів. Ще під час організації УГВР ініціятори її (члени і нечлени ОУН) відбули розмови з представниками румунського уряду, з угорським генеральним штабом, з делегатом польського уряду, тобто здобули позицію політичного підмета супроти офіційних чинників цих держав.
З внутрішньо-політичного погляду ідеєю УГВР, яку підтримала ОУН як головна політична сила, вивершився розвиток націоналістичної концепції, що з інтерпретації в бік монополізму ідеї всеохопности, яка вважалася основноположною для націоналізму, еволюціонувала в бік розуміння своєї ролі як кристалізаційного осередку всенародньої боротьби, в якій місце всім патріотичним, самостійницьким силам.
На еміграції ОУН зазнала ще одного потрясення. Крім ОУН полк. А. Мельника, яка в своїх основних, провідних кадрах виемігрувала, і ОУН, що з своїм проводом осталась на батьківщині, від самого початку почала творитися ще одна, третя з черги, наскрізь емігрантська ОУН Ст. Бандери.
Психологічні підстави для нового відламу ОУН датуються ще з 1941 року. В цьому році Ст. Бандера з незрозумілих причин не взяв активної участи в побудові українського самостійного життя і в революційній діяльності в Україні, а вислав туди з еміграції, так би мовити, тільки своє ім'я. В його імені Я. Стецько проголосив 30 червня декрет про відновлення самостійної держави, під його іменем (для відрізнення від групи полк. А. Мельника і для спрощення), але без нього ішов підпільно-революційний рух на батьківщині. Сам Ст. Бандера не пішов з похідними групами в Україну, затримався в емігрантському запіллі і у відповідальний момент, коли рішалася справа ставлення ОУН до гітлерівської політики, пішов, замість схоронитися в підпіллі, на переговори з представниками нацистської влади, яка з місця його інтернувала, а опісля (15 вересня) ув'язнила, трактуючи його як цінного закладника, яким можна буде організацію шахувати.
Мотиви такого поступування Ст. Бандери, як згадано, не відомі, хоч можна догадуватися, що він сам і його особисті приятелі були тієї думки, що він повинен берегтися. Але своєю неучастю в боротьбі Ст. Бандера завдав собі великої шкоди. Не стільки тим, що в найважливіший момент історії ОУН не пішов на чолі членства в Україну, а тим, що фактично добровільно віддався в руки ґестапа.
Під цим поглядом його поступування нічим не різнилося від поступування ПУН-у, тобто проводу групи полк. А. Мельника, що ще в 1944 р. був готовий на переговори з німцями і так, як перед тим Ст. Бандера, був заарештований під тим приводом, що німецькі чинники мають провести з ним розмову. Полк. А. Мельник одначе був настільки послідовний, що не вважав у цей час за доцільне явно виступити проти німецької політики і рахувався з зміною протиукраїнського курсу нацистів. А Ст. Бандера знав, що у випадку негативного ставлення нацистів до ідеї самостійної України — а воно після 30 червня було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світла і тіні ОУН», після закриття браузера.