Читати книгу - "Ризиконавти"

по безкінечних радіусах, минаючи планету. Нехай же промені стиснуться в світловий джгут, як це роблять промені лазерів! Незвична, навіть дивна думка: для цього потрібно “освітити” Сонце пучком елементарних часток, він стане немовби конічним дзеркалом, екраном, що збирає тепло, не дає йому розсіятися. Все, що потрапить у конус, прийде до планети, частки, ніби маленькі лінзи, спрямують фотони лише в один бік, до Землі. Це щось на зразок того, якби, скажімо, замість фотонів збирали дощові крапельки із хмари у величезну лійку і горлечко тієї лійки спрямовувало б дорогоцінну вологу у водосховище або в русло обмілілої річки. Адже наше світило — теж хмара. Розжарена хмара, що посилає благодатні фотонні дощі. Джгут сонячних променів — кращий подарунок планеті з її далеко не безмежними надрами. Енергії буде навіть занадто багато, бо ж десятимільярдна частина сонячного диска здатна дати тепла більше, ніж одержує вся Земля. Отже, треба правильно вибрати потужність та форму пучка елементарних часток, який керуватиме енергією, а надлишок променів спіймати дзеркалом і відбити назад у атмосферу, в космос або відвести в море, розсіяти в морських просторах. Були Земля Королеви Мод, Берег Принца Олафа, Берег Принцеси Марти, Земля Гранта. Тепер був Берег Сонця.

…Тайфун нагадує лійку. Або веретено. Звичайно, коли спостерігати його із супутника. Веретено урагану розкручується дедалі стрімкіше, втягуючи в свою орбіту тисячі тонн води, пилу, повітря. В центрі тайфуну його ядро. Ця вільна від хмар зона зниженого тиску так і називається — око бурі. Хмари притягаються до нього, але не можуть проникнути досередини, немов алмазна стіна відокремлює їх від ядра. Обертання землі відхилює тайфун, змушуючи його описувати параболу. Поступово до центру урагану пробираються пасма туману, море, виштовхнувши хвилі, неначе зітхання, поступово стихає. Зрештою саме Сонце породжує тайфуни. І, народжені Сонцем, вони, напевно, є найкращим свідченням його могутності.

…Один із транспортних кораблів доставив на Берег Сонця екіпаж японського рефрижераторного судна, що постраждало від шторму. Капітан Атара дістав фотографії, розповів про себе та свою сім’ю, про шхуну, на якій плавав раніше, про те, що тепер йому навряд чи скоро доручать рефрижератор і він знову плаватиме на шхуні.

— Знаєте, що пишуть у наших газетах про проект? — запитав Атара. — Ви відберете в Сонця частину енергії, і сонячних днів стане менше.

— Це неправда, — мовив Ольмін. — Експеримент займе декілька хвилин.

— Все одно, — сказав Атара.

— Але ж енергія не зникає, ви це знаєте…

— Не розумію…

— Ми посилаємо енергію в космос, відбиваємо її, повертаємо Сонцю, а меншу частину відводимо в море.

— Отже, наші моря стануть тепліші?

— Зовсім ненабагато, та й то в далекому майбутньому.

— І все-таки ви хочете використати наше спільне джерело — Сонце.

— Хіба ми привласнюємо енергію? Кожна країна може одержати свою частку.

— Але для цього треба домовитися з урядом країни.

— Гадаю, такий договір буде. Пізніше. Наш уряд готовий до обговорення.

Атара замислився. Потім кинув на Ольміна уважний запитливий погляд, що означав: “А чи домовляться уряди?” Ольмін зумів так само без слів, ледь помітним жестом відповісти: “Не хвилюйтесь, рішення знайдеться”.

— Чи не стане на Землі занадто тепло?

— Тепло можна переправити хоч на Марс. Може, коли-небудь приймачі установлять і на кораблях. І тепло, і холод, а коли треба, то й хід судну. А вночі накопичувачі, акумулятори…

— А хмарність?

— Сонячний джгут пробиває хмари, туман.

На столі з’явилася карта, й Атара з точністю до години позначив переміщення тайфуну в Японському морі.

— Завтра він буде біля вашого берега. Він зніс міст між островами Хонсю й Кюсю. Ваші споруди беззахисні, вони схожі на вітрила.

Із щоденника Ірини Стеклової

26 червня. Запитала Телегіна (він зараз заміщає Ольміна): чи правда, що ракети зможуть літати без палива? Він сказав: ні, згорять, надто багато енергії. “В плані мрії, звісно, зможуть”. Сонце щодня перетворює на випромінення чотири мільйони тонн речовини. Посилатиме ракети в Галактику. Ми не вміємо поки що простягти до нього тонкі нитки часток, щоб відбирати фотони маленькими порціями.

18 липня. Зустрічала Ольміна. Прибули випромінювачі часток, прискорювачі, реактори, прилади. В бухті — кілька транспортів, через мілководдя не можуть підійти до причалу, їх розвантажують літаючі крани.

29 липня. До нього стали знову заходити. Запросто, як рік тому. Коли він був зайнятий, читали його книжки. Вчора зайшло чоловік десять. Він говорив про щось веселе, потім Блока читав, і все так до речі! Читав без патетики, геть незрозуміло, чому на нас так впливало, у мене б так не вийшло — чого не вмію, того не вмію. Він був у простенькій сорочці, на манжеті гудзик одірвався, то він шпилькою непомітно заколов. Йому вже, мабуть, понад сорок, обличчя втомлене, а він читав: “О, весна без конца и без края — без конца и без края мечта!”

11 серпня. Нічогісінько я не розуміла до цих пір! Ну, знала, що до Сонця підніметься конус і промені пройдуть всередині нього, як у хвилеводі, і впадуть на відбивач. Це приблизно рівень знань двадцятилітньої давності (до того ж рівень суто белетристичний: здається, було якесь оповідання чи навіть роман — ото переважно звідти й усі мої знання, що стосуються “фізики”). Зате як просто, Іро, чи не так?

14 серпня. У великому дзеркалі переді мною на повен зріст висока жінка з карими очима та золотистим волоссям. І дивиться на мене, дивиться… Немов хоче про щось запитати і не наважується. На вигляд їй двадцять п’ять (а насправді трохи більше). Дивилась вона, дивилась — і раптом усміхнулась. А я насварилася на неї пальцем і відійшла од дзеркала.

У нас все по-старому.

16 серпня. Ти вважала, що твоя справа — поглиначі, приймальна частина, і не більше. Для іншого є Ольмін, Телегін. Ти боялася завадити їм розпитуванням та порадами? А Олександр Васильович Ольмін, вирішуючи проблему пакування часток у конусі, на заводі працював з марної цікавості? Чи знайомився з конструкцією морських поглиначів із чемності? Та розкрий же ти очі, Ірко: він же знає про приймальну апаратуру більше за тебе! Він перевірив розрахунки, твої розрахунки. Якби ж то знати, навіщо це йому! Адже він не сумнівається, він вірить мені. Так він каже. А він каже тільки правду.

21 серпня. Супутники передрікають тайфун. Це вже не вперше…

25 серпня. Ну й про що я дізналась іще? Що конус формуватиметься кілька хвилин, адже часткам треба буде здолати відстань аж до Сонця, і що він буде суцільним? Але що