Читати книгу - "Ризиконавти"

це в такому разі за конус?.. Що частки повинні випускатися імпульсами?.. Але коротше однієї мільйонної частки секунди імпульси формувати просто не можна: техніка не дозволяє. І Сонце випалить усе живе на планеті. Вихід один: спрямувати до Сонця дуже вузький конус. Однак енергія навіть однієї мільярдної частини сонячного диска в тисячу разів більша, аніж енергія, яку дають усі електростанції планети. При куті конуса в шість сотих кутової секунди якраз і буде захоплено оту мільярдну частину. Згорять, спопеляться і грунт, і берег, і сопка разом із установками. Ось навіщо потрібні відбивач та поглиначі, що відводять тепло в море, а краще б у океан. І ще: похибка в соту частку кутової секунди неприпустима.

Нотатки на полях. Ти вивчила теодоліт, Ірко. Цей надточний, за твоїми уявленнями, прилад дає похибку в цілу кутову секунду. Проймися повагою до світила, Ірко.

Висновок. Це перший проект, коли потрібно всіма засобами й шляхами позбавлятися дармової енергії. Помилка — смертельна.

26 серпня. Тайфун нарекли “Елеонорою”. Діаметр лійки невеликий, близько двохсот кілометрів. Швидкість руху невисока. Швидкість біля ядра максимальна.

29 серпня. Тайфун пройшов Японію. Вивезти обладнання не можна. Чотири стрічки поглиначів не готові. Нам не вистачило місяця роботи. Якщо тайфун прийде — знищить усе. Оль-мін незворушний. Цей спокій — байдужість людини, що звикла до всього?

Як ти можеш, Іро? Згадай: він розповідав сьогодні про північне місто, де літні ночі мерехтять зеленими зорями над мостами. Про повільні ріки, подібні до морів. Про батька, капітана далекого плавання. І про житні лани під сонцем, про лунку весну. І жодного слова про долю проекту! Тому що й так усе зрозуміло? Якби я знала!

30 серпня. Ранок. Ми на транспорті “Сахалін”. Прощавай, Берег Сонця. Сеанс затримається. Років на два, якщо не більше. Це ціла вічність. Ми не змогли б провести навіть частковий експеримент.

Вечір. Так ось чому я не бачила його на кораблі. Він залишився… Вартов мені сказав неправду. Я спитала його: чи всі? Він промовчав, ніби відповідь і так зрозуміла. А Ольмін — залишився. Коли б я знала, що це можливо!

Як він міг! Та ні, тільки він і міг це зробити. Замість поглиначів — сам тайфун. Він змусив працювати тайфун на експеримент: вітер умить перемішав тепло й холод, відвів надлишок тепла в двохсоткілометрове кільце урагану й розсіяв його.

Він усе знав. Він готувався. І мовчав… Авжеж, йому ж бо могли перешкодити. Ти, наприклад. Чи ти залишилась би з ним? Він нікому не сказав правди. Уперше… (запис уривається).

Кораблям флоту…

По хисткій межі води й повітря линув “Сахалін”. Подолавши прибережну смугу, він піднявся на повітряній подушці й вирвався з тайфунного кільця. Розтанув дощовий берег. Капітан Вартов чекав. Та було, мабуть, надто рано. Час ще тільки виткав уривчасту нитку бурунів.

На північ і на південь, на всі боки розбіглися штормові хвилі. Чайками пронеслися хмари й сховалися під низькими туманами. Минуло дві години. І ще кілька довгих хвилин. І враз над невидимим далеким берегом просяяло світло. Спалахнуло жовте полум’я. Бризнули краплини сяйної міді. Сонце немов наблизилося раптом до Землі й дихнуло теплом. Цим подихом пропекло ураган. Піднялася срібна корона хвиль. Хмари миттєво посвітлішали і здійнялись угору, наче сухе листя, підхоплене вітром. У пам’яті закарбувалася лише фотографія цієї миті.

У каюті Вартову передали радіограму: “Капітану транспорту “Сахалін” Вартову, кораблям флоту… Вимірювання за проектом “Берег Сонця” показали відповідність параметрів сонячного джгута розрахунковим. Загальний рівень енергії, яка просочилася крізь відбивач і пройшла до поглиначів, — не більша ніж мінус десять децибел. Система телекерування здійснить запуск ракети з усіма матеріалами досліджень. Ракета приводниться за межами території, захопленої тайфуном, координати (довгота, широта). Фізик-дослідник Ольмін”.

І жодного слова про себе. Вартов зримо уявив, як стіна води підійшла до затоки. Ольмін, напевне, іще готував апаратуру. Потім спалахнув джгут. До цього довгожданого моменту Ольмін, ясна річ, нікуди не пішов (про свою безпеку говорив тільки для того, щоб залишитись). У нього був іще час, і він не поспішав. Кілька хвилин знадобилося на те, щоб прочитати показання приладів. Потім передати радіограму. Вітер і вода, мабуть, уже перекинули відбивач, зібгали його, як аркуш паперу. А він іще хотів переконатися, що тайфун замінив недобудовані поглиначі, реєстрував температурне поле. Хіба він міг піти? Кадр за кадром розгорталися в уяві ймовірні події: вал обігнув мис, заполонив зону мілководдя, здійнявшись каламутним зеленим гребенем восьмиметрової висоти, а вітер скидав униз останнє з того, що було створено, побудовано, наладнано. Вал накрив берег.

…Важко було переконати кого б там не було, що експеримент потрібен усім. Що сонячний джгут зруйнує тайфун, знищить його. І що можна відвести біду від прибережних міст. А Ольмін зробив це, він змусив повірити всіх.

…Коли перші розсипи зірок замерехтіли над морем, у світлі прожекторів загойдався білий парашут. Ковзнувши по стропах, промінь вихопив з темряви тіло ракети. Це була надійна ракета, з тих, що їх називали “бетонними”: вони чудово пристосовані для будь-якої погоди. Вартов подумав: ось зараз, лише зараз, для нього і для всіх інших, хто не знає, чи встиг Ольмін сховатися в ракеті, настають нестерпно довгі й тривожні хвилини чекання.

Михайло Ларін

ДОПІНГ

Напевне, лише цього дня майстер телевізійного ательє Костянтин Андрійович Сидоренко відчув, що його дитина має неабиякий потяг до хокею. Коли б вони не приходили до льодового палацу, тринадцятирічний Валерка всі три періоди хокейного матчу повністю віддавався грі. Здавалось, що цей худорлявий хлопчина грає у хокей за всіх разом, і втой же час за кожного окремо…

Сьогодні теж був хокейний матч. Товариський. Зустрічалися місцева команда першої ліги з командою майстрів. І, ясна річ, на трибуні у вісімнадцятому секторі сиділи батько і син.

* * *

— Ось, побачиш, тату, наші сьогодні виграють. З розгромним рахунком: шість—один, — сказав Валерка перед початком матчу.

— Що ти плетеш, синку? Та якщо два—нуль виграють, я тобі два кілограми шоколадних цукерок куплю. І за кожну наступну шайбу теж по кілограму.

Костянтин Андрійович у душі переживав за своє “Торпедо”, але передбачав, що улюблена команда й цього разу піде з майданчика переможеною. І тому міг пообіцяти синові не те що два кілограми цукерок, а навіть лантух. Хіба минулого вівторка не забив торпедівцям чотири сухі шайби аутсайдер “Спартак”? Та й протягом двох місяців команда спромоглася у восьми матчах набрати лише одне