Читати книгу - "Щоденники дракона"

м’якою травою. Прогалина тяглась без кінця та краю поперек їхнього шляху, паралельно гірським хребтам. Посеред неї на рівних відстанях одна від одної стояли рядком, з інтервалами метрів у триста, дивні будівлі з багатоярусними покрівлями, краї яких виразно закручувалися вгору, так наче той, хто їх будував, надто переймався, щоб стічні дощові води не підмили товсті кам'яні мури.

На Лоні їм не доводилось бачити подібних будинків, тож друзі обережно попрямували до найближчого з них, а підійшовши, побачили металевий щит із таким написом:

«Подорожній, зупинись!

Тут проходить межа, що розділить твоє життя навпіл. Якщо ти дійшов сюди, це означає, що в тобі є добро та здібності до магії. Піди далі і ти станеш справжнім магом. Поверни назад, і ти отримаєш спокійне, забезпечене життя на Лоні.

Якщо ти вибереш шлях уперед, знай: ти не отримаєш благ, а здобудеш на все життя лише тривоги та важку працю. Ти пізнаєш, що таке війна та смерть. Але своїм талантом мага ти забезпечиш спокійне, щасливе життя мільйонам жителів Нілмар.

Тож подумай над своїм вибором, бо обираєш ти свою долю!»

Друзі довго стояли, перечитуючи дивні слова.

— Ну, от і прийшли! — зітхнула Маарі.

— Дивне вітання! — підтримав її Лам.

— А для мене все зрозуміло! — озвався Равеш. — Правду кажучи, саме чогось такого я і чекав!

— Звісно! Скажи ще, що ти знав про це від самого народження! — засміявся Лам. — Слід було б і нам розповісти!

— Знати, звісно, не знав, а передчуття було! Хоч смійся, хоч ні. Краще давай вирішувати, як тут сказано. Особисто я думаю — тільки вперед!

— А я хіба схожий на того, хто піде назад? Ну, Маарі, твоє слово! Як ти щодо тяжкої праці?

— Моє слово ви самі давно знаєте! Хіба я дарма сюди рвалася? Та й чого боятися важкої праці, коли з тебе робитимуть справжнього мага?! Це ж, мабуть, як викладач в університеті, а може й більше!

— Мабуть, таки серйозніше! — підтвердив Лам.

— Виходить, назад ніхто не піде? — заключив Рав. — То й чудово! Трійця — вперед!

Зваливши на спини рюкзаки, друзі вирушили далі. Хоча пройти їм вдалося лише кілька кроків. За якихось три кроки перед ними, там де щойно перед ними лежала рівна та гола земля, стояв, привітно усміхаючись, підстаркуватий гном. Лице його видалося нашим мандрівникам аж надто знайомим.

— Поздоровляю, друзі, з прибуттям!

— Не може бути! — першою прийшла до тями Маарі. — Та це ж Ревліс!

Рав із Ламом стояли, роззявивши роти, і не в змозі були вимовити ні слова.

— Саме так! Добре, що не забули! Ревліс. Все правильно. Тільки повністю — Вчитель Ревліс. Один з тих, хто наглядає за порядком на Лоні. Сектор Алрал. Іноді читаю лекції у Школі Вищої Магії. А більше доводиться займатися винищенням усякої нечисті в своєму секторі. Пам’ятаєте болото? Оце воно. А ще шукаю таких як ви, здібних до магії. Допомагаю потрапляти сюди, на Асарх. Maпy не згубили? А як вам Драгай з Броном? Вони наші випускники. Магістри магії. І про вас я одразу все зрозумів. Ваш шлях — тільки сюди!

— Скоріше, це ми тебе знайшли! — вставив своє слово Ламеніль.

— А це як сказати! Я до вас придивлявся ще до тієї нашої зустрічі.

— Як? Хіба ми зустрічалися до того?

— Зустрічалися! Тільки ви про це не знали. Магія, розумієш?

— Ну, все! За тобою, наче за оленем слідкують, а ти й не знаєш! — видихнув Рав.

— Таке життя! Та й навіщо усім все знати? От ви повчитеся у Школі і багато чого для себе відкриєте. А іншим воно ні до чого!

— А що за школа така? — запитав Лам.

— Назву я вам сказав — Школа Вищої магії. А що там всередині? Завтра для вас почнуться перші заняття — самі й побачите!

— Скажи, Ревлісе, — поцікавилась Маарі, — а що було б, якби ми повернули назад?

— Нічого! Ви б заснули, а за якийсь час прокинулись біля селища Драгая. Забули б де були. Погуляли б берегом, та й на Лон!

— Дуже розумно! — з осудом сказала Маарі.

— Та ні! Все вірно! — озвався Рав. — Раз вирішив повернутися, спокою шукати, то про все це, — Равеш провів рукою навкруги, — тобі й знати не треба!

— Ось так! — підтакнув Ревліс. — Бачу, ти вже дещо розумієш! Ну, що ж! Час у дорогу, бо шлях перед нами неблизький! Тільки ще одне: ви вже знаєте, що Асарх — країна магів і все таке… Отже нічому не дивуйтесь і нічого не бійтесь. Адже ви не з боязких, правда? Ось перший іспит Зараз перед вами з’явиться дракон.

— Так одразу?

— Дракон?! — Оце так! У голосах друзів чувся непідробний захват.

— Тоді дивіться! — Ревліс тихо мовив коротеньке слово і… його не стало. На його місці, палаючи срібного лускою, блискаючи алмазними кігтями, стояв велетенський звір з палаючими очима і злегка ворушив широкими крильми. Півметрова паща розтулилася і голосом Ревліса промовила:

— Ну, як? Подобається?

Друзі стояли, приголомшені появою цього дива і зачаровані його красою. А тим часом дракон продовжував:

— Якщо є потреба, побудемо трохи тут, поки ви звикнете. А якщо все в нормі — залазьте до мене на спину, і полетіли! Вирішуйте!

— Летіти на драконі? Оце так! — видихнув Равеш.

— Слухай, та хто ж ти насправді? — не втрималась Маарі.

— Вчитель! Срібний дракон. Тільки вчитель — це не професія. Це скоріше звання.

— І багато таких Вчителів? — спитав Ламеніль.

— Багато! Так що звикайте!

— Хлопці, хлопці! — подала голос Маарі. — Як мені політати хочеться!..

— Ну, якщо ніхто не проти… — підсумував Ревліс. — Зараз будуть вам сідельця! А з питаннями вашими ще встигнете! Адже ви ще геть нічого не знаєте про справжню цивілізацію. Та й про магію також!

На його спині виникла якась конструкція, що мала подобу трьох сідел, з’єднаних між собою.

— Равеш! Залізай першим та сідай у заднє сідло. — Наказав дракон. Тепер Лам. Твоя черга. Добре! Маарі! Твоє місце попереду. Пристебніть ремені. Зрозуміли, як? Ну — вперед!

Крила дракона розгорнулись і раптовий сильний порив вітру підняв їх над землею.

Політ так захопив друзів, що вони озиралися довкола майже не дихаючи. Потім ельфи навперейми почали складати вірші про красу польоту.

— Ой, дивіться! — перебив їхнє віршування гном. — Там, праворуч на пагорбі! Це ж стадо оленів! Просто як іграшки!

Так непомітно линула година за годиною. Скоро почало смеркатися.

— От що! — звернувся до них Ревліс, вигнувши довгу шию. — Внизу все одно вже нічого не видно. Якщо ви не проти — летімо швидше. Шлях ще