Читати книгу - "Майже по-людськи"

206
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25
Перейти на сторінку:

— Нє, дяку… — сигарети без фільтра були просяклі кров’ю, червоні як сама пачка. Вишнева жижа скапувала з руки атовця, поки він витягував і підкурював одну із цигарок. Випустивши дим, атовець вищирився:

— Не хочеш курить зо мной! Не уважаєш значить?

— Нє, я не ку…

— Чуєш, Жучка, пацан нас з тобой не уважає!

— Гав! — прозвучав голос сучки, віддалено.

— ГОУР! — відповідав Кєп. Він наближався.

Погляд атовця знову затуманився.

— А я ж тікі хотів сказать, шо гроші Каті під хатою… Там де віранда… На вісілля… Там двінадцать…

«Твоїй сестрі зараз не до весілля» — подумав Антон, а вголос сказав:

— Я перекажу. Якшо виберусь.

Атовець подивився на нього як на божевільного.

— Нихто звідсі не вибереться, брат!.. Знаїш, скікі я уже тут?…

«Знаю. Десь чотири місяці» — але така відповідь могла спровокувати питання, на які Антон не мав часу відповідати. І бажання не мав. Він востаннє глянув на атовця, який курив власну кров, на його теплу жовто-коричневу камуфляжну куртку. Температура була серпнева, і хлопець так кутається у неї тому що йому холодно. Тому що він був мертвий. А от Антон…

— Я живий. — коротко відповів Антон і встиг помітити проблиск сліпої люті в очах атовця. І щось іще. Що це було? Лють і… надія?

Шурхотіння трави під лапами Жучки ставало все більш чутним. Та перш ніж вона наздогнала його, Антон наблизився до чагарників. Коли він перестрибував висихлу канаву то в голові сяйнув здогад, настільки очевидний, як ті математичні формули в шостому класі, що він здивувався як не подумав про це раніше:

«Якщо атовець мертвий, то Кєп також здох!»

Його поглинув чагарник.


ЧОРТОВЕ КОЛО збільшилось у діаметрі, проте чагарник був куди безпечнішим місцем, аніж примарна подоба його хати у сутінковому світі. Якимось чином Антон збагнув це, хоча його знесилений, замучений розум працював вкрай повільно і після пережитого шоку ладен був щосекунди його покинути. Та поки він ще зберігав крихту здатності мислити, плентався уперед, знов загубивши канаву і не пробуючи знову її відшукати, боячись заснути та прокинутися в другій частині Кола, не сподіваючись більше знайти дорогу назад, у свій світ, і намагаючись знайти її в інший, не той, де у супі плавають черви, а потвори висмоктують життя у людей. Може, він так його і не знайде. Можливо, він скоро помре.

Звідусіль линули дивні голоси тутешніх птахів, десь у високих травах завели свою пісню цвіркуни. Слава Богу, Антон не підіймав голову до дерев, не опускав погляду і до трав. Він не був упевнений, що бажає дізнатись, які на вигляд тварини в цих місцях.

10.02.2016


Оглавление Коцька Соше Чагарник
1 ... 24 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Майже по-людськи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Майже по-людськи"