Читати книгу - "Тінь перемоги"

І ще: нікому з учасників наради розповідати про неї не можна, бо таємниця військова, а Жукову — можна.

Але таємниця, це щось на зразок повітря в гумовій кульці. Варто кульку трохи голочкою ткнути, і весь вміст через дірочку вирветься назовні, а кулька трісне. Варто якомусь Жукову бовкнути зайвого, і таємниця перестане бути таємницею. Але в нашій чудовій державі цього чомусь не відбувалося. Жуков відкрито розповідав про нараду вищого командного складу, яка відбулась у грудні 1940 року, але від його балачок таємниця не переставала бути таємницею. Матеріали наради все так же залишалися абсолютно таємними, незважаючи на те що Жуков ці таємниці відкрив усьому світу.

Що ж це за таємниця така, якщо її можна вибовкувати?

3 січня 1939 року Верховна Рада СРСР переглянула й затвердила новий текст військової присяги, а також Положення про порядок її прийняття. 23 лютого 1939 року вся Червона Армія була до присяги приведена. Весь особовий склад, від рядового до маршала, приймав присягу в індивідуальному порядку. Кожен підписувався під її текстом. В той день військову присягу прийняв і сам Сталін.

І ось через 30 років, у 1969 році, вийшли мемуари Жукова. І Жуков розповів, що на нараді вищого командного складу в грудні 1940 року обговорювалося питання можливого нападу Німеччини на Радянський Союз і відбиття гітлерівської агресії. Все це дуже цікаво, але це розголошення таємниць, адже в момент виходу мемуарів Жукова матеріали наради зберігалися як найбільша державна таємниця, яку передбачалося ніколи не розкривати. Жуков, приймаючи присягу, клявся «зберігати військову та державну таємницю». А завершувалася присяга так: «Якщо ж зі злого наміру я порушу цю мою урочисту присягу, то нехай мене спіткає сувора кара радянського закону, загальна ненависть і презирство трудящих».

Ніхто Жукова від військової присяги не звільняв. Він клявся бути вірним присязі не до пенсії, а «до останнього подиху». Я ж, простий радянський офіцерчик, прочитавши в 1969 році відвертості Жукова про нараду вищого командного складу, вирішив: злий намір у наявності, ось зараз Жукова Георгія Костянтиновича спіткає сувора кара радянського закону, загальна ненависть і презирство трудящих.

Та ба! За порушення присяги Жукова тут же спіткала загальна шалена любов, обожнювання й обожнення. Я ще тоді подумав: ох, ось де криється таємниця успіху і всенародної любові!

Як же дійшли ми до такого життя? Жуков демонстративно, на очах усього світу, порушив присягу, але чому ніхто не звинуватив його у зраді? Жуков зі злого наміру розголошував військові таємниці країни, а його чомусь не оголосили у всесоюзний розшук? Куди дивилися наші компетентні органи?

Як пояснити поведінку Жукова і поведінку керівників країни, які потурали зраднику?

Неясності прояснилися після краху Радянського Союзу.

Виявилося, що Жуков нас обдурив. Він тільки прикидався зрадником, але ніяких військових таємниць не розкрив. У даному випадку присяга Жуковом не була порушена: про хід наради вищого командного складу Жуков просто брехав. Він розповідав у своїй книжці: «Всі, що прийняли участь у дебатах і доповідач із заключним словом нарком оборони були одностайні в тому, що, якщо війна проти Радянського Союзу буде розв'язана фашистською Німеччиною...» («Спогади та роздуми» С. 191)

Це не так. Ні про який напад Німеччини на Радянський Союз не йшлося. Мова йшла про напад на Німеччину. Ось тому матеріали наради і залишалися абсолютно таємними до того часу, поки не впав Радянський Союз.

Сам Жуков говорив на тій нараді про нові прийоми нападу. Раптового нападу. І всі промовці говорили тільки про це. Наприклад, начальник штабу Прибалтійського особливого військового округу генерал-лейтенант П. С. Кленов, який виступав першим після Жукова, говорив не про прості наступальні операції але про операції особливого роду: «Це будуть операції початкового періоду, коли армії противника не закінчили ще зосередження і не готові для розгортання. Це операції вторгнення для вирішення цілого ряду особливих завдань... Це вплив великими авіаційними і, можливо, механізованими силами, поки противник не підготувався до рішучих дій... Механізовані частини доведеться використовувати самостійно, навіть незважаючи на наявність великих інженерних споруд, і вони будуть вирішувати завдання вторгнення на територію противника». («Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940». Москва. Терра. 1993. Стор. 153-154)

Після розпаду Радянського Союзу стенограма наради була опублікована окремим томом. Але в наші голови давно вбиті фантастичні розповіді Жукова про те, що нібито напередодні війни радянські генерали обговорювали питання відбиття німецької агресії. Тому ми не шукаємо нових матеріалів про початок війни: і так все ясно. Тому книжку про нараду вищого командного складу мало хто помітив.

А даремно. Всю книжку мені не переказати. У ній 407 сторінок. Її треба знайти і прочитати три рази. Або чотири.

Про характер цієї наради можна судити за коротким обміном репліками. Генерал-лейтенант Ф. Н. Ремізов, командувач військ Орловського військового округу, починає свій виступ зверненням до народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу С. К. Тимошенка:

«Товариш Народний комісар оборони, сучасну оборону ми розуміємо перш за все...

С. К. Тимошенко: Ми говоримо не про оборону.»(«Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940». Москва. Терра. 1993. Стор. 170)

Після війни була вигадана теорія: ми готувалися зупинити противника не обороною, а нанесенням контрударів. Так от, ні про які контрудари на тій нараді не йшлося. Навпаки, доцільність нанесення контрударів активно заперечувалася. Виступає командувач військ Уральського військового округу генерал-лейтенант Ф. А. Єршаков: «Я не згоден з контратакою і з контрударом». («Напередодні війни. Матеріали наради вищого керівного складу РСЧА 23-31 грудня 1940». Стор. 334)

Про контрудари говорили тільки тоді, коли мова заходила про супротивника: