Читати книгу - "Скляна, олив'яна, дерев'яна"

тілом. Фін кинув другого ножа. Фік збліднув і вкрився потом. Не дочікуючись третього ножа, він заволав і побіг геть.

Біжить Фік додому, і соромно йому: злякався, друга підвів.

Аж тут Фін його наздогнав і каже:

— Я ж твій найкращий друг, Фіку! Невже я став би ризикувати твоїм життям? Та воно мені дорожче за власне!

Тут би Фікові помовчати, а він узяв і бовкнув:

— А раптом ти вирішив мене вбити й позбутися суперника?

У Фіна аж очі на лоба полізли. Він образився і пішов. Усю ніч думав, а на ранок прийшов миритися, та Фіка вдома не застав. Він щезнув, випарувався.

Посумував Фін без друга, а тоді вирішив одружитися й запропонував Марії руку і серце. Вона погодилася.

— Одружимося першого серпня, за два тижні! — зрадів Фін.

— Ні, ми зачекаємо Фіка. Він твій найкращий друг і мусить бути на твоєму весіллі, — рішуче мовила Марія.

І весілля відклали на рік…

— До першого серпня лишилося менше місяця, — мовила Марія за рік.

Фін зам'явся і запитав:

— А хіба ми не чекаємо на Фіка?

— Ти маєш рацію.

І весілля відклали ще на рік.

Час минав. Про Фіка нічого не було чути. Знову прийшло літо. Пролетів червень, закінчувався липень. Фін і Марія сиділи на дивані і обговорювали весільну церемонію. Аж раптом з'явилася Доллі й вигукнула:

— Як?! Ви ж обіцяли зачекати Фіка!

Фінові й Марії стало соромно, і весілля відклали ще на рік.

— Та за рік, першого серпня, ми одружимося за будь-яких обставин! — твердо мовив наречений. — 3 Фіком чи без нього!

А Фік увесь цей час провів у подорожах. Від тієї ночі, коли Фік пішов з дому, він щогодини, щохвилини думав про повернення, та вирішив не переступати поріг рідної хати, доки не позбудеться всіх своїх вад. Він учиняв подвиги, перемагав чудовиськ, людожерів і піратів, визволяв з розбійницьких лап різних принцес. Фік і сам не помітив, як став веселий, сміливий і, головне, стрункий. Він перетворився на справжнього красунчика: високого, гнучкого, м'язистого. Навіть принцеси тепер хотіли, аби він запропонував їм руку і серце. Та Фік знав, що йому потрібна лише одна дівчина. І якщо казати відверто, не Марія.

Поїхавши з містечка, Фік зразу зрозумів, що не кохав її, а просто хотів, щоб така красуня звернула на нього увагу, і в усьому копіював Фіна. Якби натомість він дослухався до голосу серця, то і їхати не довелось би.

Ягнятко Доллі! Хоча яке ж вона ягнятко? За ці три роки вона стала така ж чарівна, як і Марія. Саме про неї, про Доллі, думав Фік, коли першого серпня на світанку приїхав у рідне місто. Тому, не заходячи додому, він пішов до маєтку двох сестер. Двері виявились незачинені. У хаті був безлад: як завжди напередодні великого свята.

У вітальні Фік побачив Марію в білій пишній сукні.

— Маріє, ти виходиш заміж? — вигукнув він.

— Фіку! — Марія обійняла його, сяючи від щастя. — Ти повернувся! Ми так чекали на тебе, і ти повернувся у день нашого весілля!

— А де Фін?

— Сьогодні нам не можна бачитись до вінчання, — усміхнулась Марія. — Він удома, ми зустрінемося з ним у церкві. — Вона обдивилась Фіка. — Який же ти став, Фіку! Де ти пропадав ці довгі три роки?

— Подорожував, — скромно відповів Фік.

Марія ж вирішила, що він сумний і все ще кохає її.

— Тепер ти наречений нарозхват, Фіку, — сказала вона.

— Я вродливий і багатий. Багатший за Фіна. Кидай його і виходь за мене! — жартома запропонував він.

— Навіть якби Фін був убогий і потворний, все одно я б не відмовилася від нього, — сказала Марія, і очі її засяяли. — За ці три роки я взнала його дуже добре. Я кохаю його, Фіку, не за вроду, не за дурнувату хоробрість. Я кохаю його просто за те, що він є на землі!

— Це кохання… Он воно яке… — проказав Фік задумливо. — Хотів би я, щоб і мене покохали не за вроду й багатство, а просто так.

Марія усміхнулась.

— Фіку, зроби ласку: сховайся в сусідній кімнаті й слухай уважно. І забери з собою свої трофеї! — Вона казала про скриню з золотом, дорогоцінну зброю і драконячу голову, що Фік привіз із подорожувань.

Коли це все разом з ним зникло за дверима, Марія покликала:

— Доллі, ягнятко Доллі! Біжи-но сюди!

З другого поверху прибігла ошатна Доллі.

— Сьогодні свято. Тобі весело? — запитала Марія.

— Весело. Та якби Фік повернувся, було б ще веселіше, — відповіла Доллі.

— Ти все ще кохаєш його? — вдавано здивувалась Марія.

— Так, і кохатиму вічно!

— А якщо я скажу тобі, Доллі, що твій Фік повернувся і я бачила його?

— Як він? З ним усе гаразд? — запитала Доллі схвильовано.

— Став ще гладкіший, боягузливіший і дурніший, — сумно промовила Марія.

— Він добрий і чарівний, і не називай його гладким. Він пречудовий!

Фік не витримав і полетів на крилах кохання до Доллі. Дівчина спершу не зрозуміла, що це за красень її обіймає. Та коли роздивилась…

Отож усі щасливі й кохані. Звичайно, Фін зрадів, побачивши друга, він усе йому пробачив уже давно. Звичайно, Фік і Доллі одружилися за місяць, першого вересня, і діти, запрошені на весілля, божеволіли від того, що пропускають заняття в школі. І звичайно,