Читати книгу - "Тільки разом"

результату, вдоволено хмикнув, і, обережно поклавши до портфеля велику закорковану колбу, рушив додому.

Пообідавши, Андре зачинився у себе в кімнаті.

— Можливо, ти хочеш погуляти? — із надією запитав він у подруги, розкладаючи на столі шланги, дроти й залізячки. — Я зараз дуже зайнятий. Боюся, тобі буде нудно зі мною сьогодні.

Кет із недовірою поглянула на Андре, потім на дивні предмети в його руках.

— У тебе все нормально? — запитала дівчина.

— Так!

— Добре, тоді я прогуляюся! — неохоче погодилася Кет.

— Повертайся о шостій! — попросив Андре. — Ти мені будеш потрібна!

Кет кивнула і зникла з кімнати. Відвідавши матір і колишніх батьків Андре, дівчина повернулася на вулицю Муфтар рівно о шостій. Андре чекав на подругу біля порога, тримаючи в руці невелику сумочку на кнопці.

— Чого це ти з дамською сумочкою? — здивувалася Кет. — І куди ти зібрався?

— У мене призначено зустріч, — повідомив Андре. — На лівому березі.

Кет поставила другу ще декілька питань, але хлопець усі їх проігнорував. Втративши надію будь-що дізнатися й передчуваючи недобре, Кет мовчки пішла за Андре.

Опинившись у тринадцятому окрузі, хлопець упевнено рушив до того місця, де на нього вчора був здійснений напад.

— Погана ідея! — зауважила Кет, зрозумівши, до чого йдеться. — Ти нічого їм не доведеш!

— Побачиш! — сказав Андре, завертаючи до темного провулку.

Біля одного з будинків дівчина помітила групу підлітків, які палили цигарки й голосно сміялися. Зауваживши Андре, хлопці покидали недопалки й рушили йому назустріч.

— Господи, знову! — застогнала Кет. — Начувайся, дурню! Зараз тебе як слід відгамселять!

Андре посміхнувся й мовчки продовжив рухатись уздовж темних обідраних будинків.

— Заблукав? — весело запитав один із юнаків, потираючи руки, коли гамірлива компанія наблизилася до Андре майже впритул.

— Ні, — спокійно відповів хлопець.

— Що ж ти робиш на нашій вулиці?

— Просто йду, — знизав плечима Андре.

— У нас тут просто так не ходять! — засміявся юнак.

— А що у тебе в сумці? — поцікавився інший підліток.

— Так, деякі речі моєї матері, — тихо мовив Андре.

— Ох, Андре, що за божевільні вигадки?! — зітхнула Кет.

— Які речі? Гроші, коштовності? — захвилювалися хлопці. — Давай сюди сумку!

— Ні, я не віддам! — скрикнув Андре, ховаючи сумку за спину. — Мама мене вб’є!

— Якщо не віддаси, тебе вб’ю я! — повідомив, сміючись, грабіжник і простягнув руку.

Довкола було темно, холодно й пусто. Хулігани почали заходити з флангів. Андре тяжко зітхнув і простягнув юнаку сумку. Схопивши здобич, грабіжник кинувся навтьоки, його товариші — за ним. Відбігши на безпечну відстань, хлопці оточили ватажка і схилилися над сумкою. Клацнула кнопка, щось зашипіло і з відкритої сумки повалив дим. Хулігани замахали руками, закашлялися й попадали на землю.

Трохи зачекавши, доки грабіжники перестали смикатися, Андре натягнув на обличчя до самих очей футболку й рушив до знерухомлених супротивників. Підійшовши до хлопців, Андре легенько штовхнув ватажка черевиком. Юнак здригнувся і застогнав, але піднятися чи закричати не зміг.

— Що ти в біса накоїв?! — із жахом прошепотіла Кет. — Що відбувається?!

— Нічого страшного, просто паралітичний газ, — весело пояснив Андре. — Власний винахід. Простий механізм розпилення спрацював, коли грабіжник відкрив сумку.

— Прекрасно! — сердито мовила Кет. — Мабуть, я повинна зараз бути в захваті?!

— Так, було б непогано! — серйозно відповів хлопець. — Доречно, принаймні.

Кет зітхнула і запитала:

— Що далі?

— Тепер я їх зв’яжу! — сказав Андре, дістаючи з кишені товсту мотузку.

Тяжко дишучи й буркочучи під ніс прокляття, хлопець зв’язав грабіжникам руки й ноги, а потім усіх їх разом обплутав мотузкою. Андре вийшов із темного провулку на гамірливу вулицю, знайшов телефон-автомат і викликав поліцію, пояснивши свій учинок.

— Тепер моя совість чиста! — вдоволено мовив Андре, поклавши трубку. — Я помстився за себе, не завдавши нікому шкоди. Сподіваюся, вони будуть справедливо покарані! А коли ні — хоча б отримають урок. Зло завжди повертається до негідника, навіть у найнесподіванішій формі!

Кет нічого не сказала, але подумала, що друг вчинив правильно.

Андре тріумфував усю дорогу додому.

— Ти бачила?! Бачила?! — підстрибував хлопець! — Як я їх?!

— Бачила! — не втримавшись, нарешті посміхнулася Кет. — Прекрасно! У тебе вийшло!

— Ще б пак! Я розумний, я завжди прораховую варіанти. Якщо перспективи немає, краще й не починати, — сказав Андре, відчиняючи двері будинку й підіймаючись до себе.

— А я? — посміхнулася Кет.

— Що — ти?

— Я розумна?

— Не дуже. Не розумніша за інших!

— Ось чому тобі насправді треба навчитися, так це ввічливості! — скрикнула Кет.

— Тобі більше б сподобалось, якби я тобі брехав?

— Ні! Однозначно ні!

— Тоді в чому справа? — знизав плечима Андре. —