Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

і замислився, як стояв багато хвилин, розтираючи скроню кінчиками пальців – його улюблена хитрість, коли виникала потреба ухвалити важливе рішення – і сказав після довгого чекання: "Це просто особисті записи". – І тоді додав, усміхаючись: "Ви можете вільно читати їх, якщо зможете".

– А ви пробували колись?

– Чи пробувала я? – Передражнила вона його. – Годинами… останнім часом.

– І щось почерпнули звідтам?

– Головний біль!

Хотів би я побачити її!

– Я покажу її тобі! Ніхто не має на це більшого права. Я сказала місіс Гадсон, що в сейфі доктора є багато цінних документів, і вона наполягла, щоб ми зберігали їх, поки вона не зможе переглянути їх разом зі мною; тому книжка досі там.

– Повертаймося, – мовив він нетерпляче.

Вони прибули до Брайтвуда, коли вже споночіло. Ненсі принесла книжку з сейфу, і поклала її на стіл перед ним. Він сів і взяв її в руки – простий, чорний, оправлений шкірою зошит, вісім на п’ять дюймів і понад дюйм завтовшки. На форзаці досить легко впізнаваною рукою доктора Гадсона було написано одне просте речення:

ЗАЦІКАВЛЕНИМ ОСОБАМ

– Ніхто не зацікавлений більше від мене!

Він глянув на Ненсі, чекаючи на дозвіл. Вона кивнула.

– А тепер перегорни сторінку і скажи, що ти думаєш!

Боббі придивлявся довго і зосереджено.

– Це шифр!

Факсиміле першої сторінки журналу Гадсона

– Він не такий простий, – сказала Ненсі. – Ось що я думаю про це: доктор Гадсон хотів, щоб справи, які він затаїв, не було розголошено за його життя. І той факт, що стільки його дивних опіканців з'являються тепер, готові розповісти історії про дивні угоди, які було укладено з ними, переконує мене, що всі вони, фактично, склали присягу мовчати, поки він жив. І тепер, коли його вже немає, вони готові розповісти. Думаю, що вся таємниця міститься в цій книжці. Той, хто прочитає її, знатиме правду. Можливо, доктор хотів би, щоб вона стала відомою врешті-решт; однак зробив її недоступною будь для кого, хто міг ми натрапити на неї, поки він жив.

– Вона досить-таки недоступна, сумніву нема! – прохрипів Боббі. – Ви колись бачили щось подібне?

– Безумовно, ота перша сторінка, – пояснила Ненсі, – це свого роду передмова. Ти помітиш, що всі сторінки заповнені донизу. А ця має тільки перші десять рядків. Це мусить бути вступ, пояснення, можливо, посвята… Візьми її собі… Грецьку трохи знаєш?

Боббі похитав головою.

– Але я знаю алфавіт, – уточнив він, усміхаючись.

– Цього вистачить… Яка остання літера?

– Омега, – згадав легко Боббі.

– А омега – це своєрідне завершення, чи не так? Знак кінця чогось?

Він кивнув.

– Скільки літер у грецькому алфавіті?

Боббі заплющив очі й порахував на пальцях.

Двадцять чотири.

Омега двадцять четверта і символізує кінець!

– Правильно!

– А яка ж дванадцята літера?

– Мю, – відповів Боббі після ще одного підрахунку.

– Отже, якщо омега означає "завершено", то що, на твою думку, означає мю?

– Наполовину завершено, як мені здається.

Боббі зосереджено повернувся до передмови невеликої книжки і виявив, майже на однаковій відстані, літери µ (мю) і ω (омега).

– Це ключ?

– Думаю, що так, – відповіла Ненсі, – але він ніяк не допоміг мені. Я просто кажу тобі це як щось таке, що заслуговує на увагу.

* * *

Усю свою довгу дорогу додому Боббі Меррік майже не був свідомий того, де саме перебуває він, поки авто везло його знайомим шляхом до Виндимера. Опівночі він поставив автомобіль у гараж; зайшов до кімнати; сів за стіл, де лежав особистий журнал доктора Гадсона, олівець і товстий блокнот; і коли настав світанок, далі експериментував без найменшого просвітку надії.

Меґс відчинив двері, щоб покликати хлопця до сніданку, побачив, як той спить, повністю одягнутий, обхопивши голову руками, і, сяючи очима, зійшов навшпиньки сходами.

За кілька хвилин він переможним голосом прошепотів до кухаря: "Ти програв заклад!"

– Знову п’яний?

– Ще й як!

VI

Сліпучий овал, що його кидала лампа з важким абажуром при узголів’ї, освітлював зброю, яку молода місіс Гадсон узяла на війну з сонливістю, коли опівночі лягла в ліжко з романом, двома журналами і шкіряним футляром для писемного приладдя, наповненим листами, що залишилися без відповіді, і вирішила чувати доти, доки не повернеться Джойс.

Незадовго до другої вона програла битву і тепер спала під лампою,