Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » 100 днів полону, або Позивний «911»

Читати книгу - "100 днів полону, або Позивний «911»"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 25 26
Перейти на сторінку:
«Гайку», яка потрапила в полон доправляючи наш вантаж для полонених. Зі свіжими емоціями поділився новиною на сторінці у Facebook: «Сьогодні справжнє свято для «Патріота». Насамперед через те, що серед звільнених наша люба «Гайка» – Гайде Різаєва – член групи «Патріот».

За кілька днів потому вона прочитала мій пост, не втрималась з емоціями в ефірі: «Я Вас люблю, мои самые любимые, самые настоящие, самые дорогие и верные своему делу люди!!! Невольно прочитав это, осознавая как вы ждали меня и как боролись за мое освобождение на глаза наворачиваются слезы… вы и есть мои друзья, моя родня, мои братья по крови и духу! Спасибо вам от меня, от моей матери и от моего сына! Я вас люблюююююююююю!!!!!!!!!!»

Так, це був її другий полон.

Розповідала про активність патріотів України з луганською пропискою, які реально допомагали нашим військовим своєю діяльністю на території «ЛНР». Їх не включають до жодних списків на обмін. Там їх називають «своїми» – громадянами чи то «ЛНР», чи то Новоросії, – питають відповідно до «закону» на тій стороні. Жостко й жорстоко.

А в нас вони не потрапляють навіть у сухі рядки статистики «заручників».

Один із перемовників повідомив радісну звістку: вдалося звільнити з підвалу дівчину з київською пропискою, яка поїхала в Донецьк до мами, котра довірилася ідеалам «ДНР». Звільнили «умовно»: розмістили в лікарні «на тій стороні»: дівчина вагітна, 40 днів провела на підвалі – отримала загрозу викидня. Дасть Бог – усе обійдеться… Може, і мама прозріє. Одна справа ідеали, інша – жорстокі реалії життя.

Ще одну історію про вагітну розповідав і Вася з добровольчого батальйону, якого звільнили також під час останнього обміну:

– Коли мене в перші дні полону виводили на допити, у кімнаті до труби, що розташована майже під стелею, пристебнули наручниками… вагітну жінку.

І це не вигадані історії про розп’ятого хлопчика, це реальність. Вася, як багато інших полонених, тому свідки. Потім це розслідували місцеві прокурори: допитували всіх. І за це також подяка. Васю тримали півтора місяця з рукою прикріпленою до батареї. На банальне запитання:

«А в туалет виводили?» – цілком очікувана відповідь: «Я ж тобі кажу: наручники не знімали півтора місяця… Поруч поставили відро».

Потім Васю переправили в «зливну яму» – у прямому і переносному сенсі: на розстріл. Ніхто не жартував і не лякав. Людей просто розстрілювали. Як з’ясувалось згодом, із цієї ями за місяць-півтора вбили близько 70 осіб… В основному місцевих. Вася говорив, як на одну літню пару «настукав» сусід, мовляв, допомагали і співчували «нацикам». Вечір і ніч стареньких по-звірячому били, на ранок – розстріляли…

Разом із Васею 13 січня (на Меланки) о п’ятій годині ранку був призначений розстріл ще восьми місцевим цивільним і чотирьом своїм же – ополченцям.


Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові.

(Від Йоана 4:18)

– Молились-молились-молились… Попрощались уже один з одним… О другій ночі «вгорі» почулась потужна стрілянина. Ми думали, що нас хочуть закидати гранатами: рефлекторно накрились лахміттям і ковдрами. Обійшлось. Виявляється, це російські спецслужби зачистили місцевий підрозділ «бєспрєдєльщиков», який і влаштовував ці розстріли.

За три години до смерті… почалось нове життя.

– Я в житті був грішний. Робив справи неугодні Господу, – розмірковує Вася. – Пройшов ось таке життєве чистилище. А тепер дякую Богу, що продовжив мені життя. Дякую тим, хто врятував мене від гибелі. Вони наче й вороги, але ж подарували життя. А як я вдячний тим хлопцям-охоронцям, які не маючи права відстебнути від батареї, з рук поїли мене, ставили в зуби цигарку. Дякую. Життя чудова річ… і треба жити…

Так, це справді феномен: у колишніх бранців відсутня жадоба кривавої помсти і надзвичайно чутливе сприйняття проявів людяності. Вони навчились дякувати серцем… за життя. А ще, здобули виняткове вміння творити любов. По різному. Але – з глибин душі. Саме ту фундаментальну любов, яка приведе нас до життя і миру.

Щиро Ваш, Валерій Макеєв 13. 08. 2015 Сергій Захаров, художник

Народився в Донецьку в сім’ї міліціонера.

Закінчив художнє училище, відвідував художню студію Ігоря Макаренка.

У 2014 році заснував арт-групу «Мурзілка» й почав займатися протестним мистецтвом: вирізати із картону вуличні карикатури на лідерів «ДНР-ЛНР» – «Моторолу», Стрєлкова, Царьова та інших. Розвішував їх у центрі Донецька.

Улітку того ж року за свої твори двічі потрапив у полон терористів. Там його били, катували, тримали в кайданах. Першого разу випустили після того, як художник розфарбував автомобіль одному з бойовиків. Дали п’ять гривень на проїзд, документів не повернули. Коли Захаров прийшов за паспортом, його знову ув’язнили. Випустили в середині вересня. Після цього переїхав жити до Києва.

У 2015 році взяв участь у проекті «Ізоляція» – створив «Карточный домик» – на гральних картах у карикатурній формі намалював образи лідерів сепаратистського руху на Донбасі. Роботи були представлені за кордоном, зокрема у Парижі, Аугсбурзі, Празі. Власний художній проект «Магнітне панно» Сергій Захаров презентував у Москві на міжнародному фестивалі протестного мистецтва «Муза непокорных-2015».

«Когда мы размещали работы, было еще только неприятие, а ненависть появилась после того, как полтора месяца я пробыл в подвалах и у меня были сломаны ребра. Первые десять дней там не просто били, а пытали. Три раза меня выводили на расстрел. Я, быть может, не выбрался бы до сих пор, просто мне помогли. Попасть туда легко, а выбраться довольно сложно. Так что о чистой ненависти я могу говорить сейчас, а тогда было просто неприятие, да и до конца не верилось в происходящее. Это все происходит на твоих глазах, ты видишь, как меняется город, во что он превращается, и все это кажется каким-то сюрреализмом, кажется, что вот-вот должно закончиться. Но с каждым днем ситуация усугубляется…»

«Радіо Свобода» 18. 10. 2014
Дякую всім, хто допоміг у виданні книги, бо РАЗОМ – МИ СИЛА!

Опікуємось військовополоненими. Окрім визволення бранців, передаємо «на підвали» харчі, одяг, медикаменти…Підтримуємо хлопців та їх родини.

Будемо вдячні за допомогу.

Для безготівкових переказів:

Рахунок ПРИВАТБАНК

2600 5051 5185 03

МФО 354347

ЄДРПОУ 39577279


Громадська організація «Центр допомоги військовополоненим, заручникам та родичам безвісно відсутніх». Для поповнення картки «Центру допомоги військовополонених, заручникам та родичам безвісно відсутніх» від фізичних осіб:

Картка ПРИВАТБАНК

5169 3305 0628 5391


Оглавление Передслово Замість прологу Свобода «щастя» Пролог від діда Дорога на схід
1 ... 25 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «100 днів полону, або Позивний «911»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "100 днів полону, або Позивний «911»"