Читати книгу - "Билиця про казкового звіра"

карбах. Готовий лук він залишив сохнути на горищі неподалік від теплого димаря.

За день кленова деревина висохла й розпрямилася, туго натягнувши тятиву. Такий лук не кожному під силу зігнути, зате пострілом з нього можна пробити закованого в броню латника. Секрет лука разом із легендою про латника Жак дізнався від батька, який брав участь у Великому бунті. Тепер секрет придався.

Стріли Жак зберігав удома під борошняним кулем. Їх усього дві, зате це справжні кипарисові стріли зі сталевим чотиригранним наконечником і густим оперенням. Він знайшов їх у лісі після однієї з осінніх облав, на які з'їжджалося дворянство всієї округи.

Жак загорнув зброю в мішковину й, коли стемніло, пішов на поле.

На краєчку лісу ріс величезний бук. Жак умостився на розвилці товстих гілок і чекав. Ніч була безвітряною й теплою. На краю землі часом спалахували блискавиці, але тут було тихо. Івона, стомившись минулої ночі, певно, спала, і разом з нею на якийсь час заснули біди й нещастя.

Жакові не було видно села, зате замок чорним громаддям темнів на березі озера. В одному з вікон горіло світло, здавалося, що замок дивиться червоним оком на злочинця, що затаївся. Пташиний хор, який переповняв ліс увечері, поступово затих, зате розспівалися цикади й коники. Особливо цикади — срібні бубонці їхніх голосів розбурхували кров, навівали думки про щось давнє, молоде, втрачене назавжди.

Над волохатими від лісу горами повільно піднявся жовтогарячий місяць. Цієї ночі він був бездоганно круглий і чистий. Місяць піднімався, блищав усе дужче, світло залило долину, зірки злетіли вгору, а червоний промінь у вікні вежі сполотнів і вже не вдивлявся так пильно.

Дзвін на сільській церкві пробив першу. Над застиглим полем пронісся в несамовитому танці розпластаний кажан. Потім, не толочачи колосків і не приминаючи трави, поле перетнула напівпрозора фігура, ледь помітна.

Навіть не розгледіти, звір це чи людина. Видіння пройшло, не залишивши сліду, і вже за секунду Жак, який утиснувся в дерево, не міг визначити, чи то була примара, чи все це просто привиділося втомленим очам в оманному місячному сяйві.

Жак хотів перехреститися, але завмер, не донісши руки до чола. Його слуху торкнувся чіткий і давно очікуваний звук. Шурхнули кущі, почулося тихе попискування й хриплувате рохкання ватажка. До поля вийшло стадо кабанів, їх було не менше дюжини: свиней, оточених худими смугастими поросятами, галасливих підсвинків різного віку, молодих кабанів, яких ватажок терпів, оскільки вони ще не ввійшли в силу. Вів череду величезний сікач, з виду немов чорна камінна брила. Вигнуті ножі іклів біліли при світлі місяця.

Вепр зупинився на краю ниви, кілька разів мотнув головою, принюхуючись, і хрокнув, даючи дозвіл. Свині висипали на поле, чавлячи колосся, підриваючи землю, голосно чавкаючи. Ватажок трохи постояв біля кущів, але заспокоєний тишею, теж рушив на годівлю.

…А тим паче суворо забороняється лякати дичину на годівлі криками й вогнем і метанням каміння й деревини…

Жак наклав стрілу, прицілився. Коротко свиснувши, стріла встромилася під ліву лопатку звіра. Ноги його підломилися, і він, не хрокнувши й не пискнувши, уткнувся мордою в чорнозем.

Кабани, стривожені незрозумілим звуком, скупчилися навколо непорушного сікача, очікуючи розпоряджень і перемовляючись короткими утробними попискуваннями.

Жак вибрав більшенького кабанчика й наклав другу стрілу. Вона ввійшла йому в бік, утонувши аж до пір'я. Кабан упав на спину, задригав лапами, але раптом підхопився і з диким вереском метнувся до лісу. Стадо й собі заверещало і кинулося за ним, трощачи кущі й густий підлісок. На полі залишилася лише туша вбитого сікача.

Жак зістрибнув з дерева, тримаючи ніж напоготові, підійшов до вепра. Тицьнув ножем у ніздрю, перевіряючи. Той був мертвий.

Стрілу Жак чіпати не став; якщо вепра знайдуть, то нехай думають, що просто йому вдалося втекти під час недавнього полювання. А ось забрати тушу з поля потрібно.

Звір важив не менше десяти пудів. Потягти його в кущі й заховати там у випадково знайденій ямі було справою нелегкою. Місяць хилився до заходу, світло блідло, але Жак усе ж дістав припасену заздалегідь мотику й перерив те місце, куди пролилася кров вепра й пораненого кабана.

Стояла глибока передранкова тиша. Кабанів уже не було чутно, і навіть цикади, притомившись, не співали хором, а лише іноді видавали мелодійну, згасаючу трель.

Усе спало, тільки червоне око замку все ще мерехтіло. Жак згадав, що в тому крилі будинку молитовня. Про що може просити Бога пан барон?

Здалеку над вершинами дерев пронісся тонкою, жалібною хвилею наростаючий звук: «У-у-у!..» — немов величезний вовк вив на призахідний місяць. Виття обірвалося зненацька на найвищій ноті різким кашляючим звуком. Жак квапливо перехрестився. Отже, розповіді про страшного змія — не жіночі брехні, а справжня моторошна правда. А раптом змій зараз з'явитися тут? Куди тікати посеред поля? Хоча, судячи з виття, він там, у себе в скелях. Жак добре знав скелі посеред лісу й похмуру ущелину, де, за чутками, поселився дракон. Якщо чудовисько справді таке велике, як кажуть, воно стане справжнім нещастям для всього краю. Тоді не дивно, що в замку всю ніч служать молебень.

Жак повернувся додому, поїв сухого хліба. У домі було порожньо й незатишно. Зібравшись бити кабанів, Жак, щоб уникнути зайвих балачок, відправив родину до кінця тижня до батьків дружини в сусіднє село.