Читати книгу - "Билиця про казкового звіра"

На сон часу не залишалося: середа — панський день. Зате четвер цілком належить йому. Це потім, коли дозріє хліб і почнуться жнива, селян будуть збирати на панщину шість разів на тиждень. А зараз він майже вільна людина.

Жакові випало працювати на винограднику, підрізати молоді пагони, щоб вони не занадто тяглися вперед і закладали більше плодових бруньок. Він проходив із кривим садовим ножем уздовж шпалер, повитих виноградними лозами. Підрізав де треба, рухався далі, а сам раз у раз косив оком на ворота замку, добре помітні з пологого крейдового схилу, на якому розкинувся виноградник.

Увесь час йому ввижалося, що вепра знайшли в кущах, усе зрозуміли й зараз по нього прийдуть.

У замку затрубив ріг, ворота розчинилися і зринула дивна процесія. Попереду церковний служка ніс корогву зі святим Георгієм, слідом на ставному бойовому коні їхав лицар, з голови до п'ят одягнений у залізо. Два зброєносці несли за ним довгий спис із кедровим ратищем і важкий дворучний меч. Позаду йшли священик і кілька ченців.

Хоча забрало в лицаря й було опущене, Жак упізнав його за конем і збруєю. Це був сеньйор Ноель, племінник старого барона де Брезака. Біля лісу процесія зупинилася, сеньйор Ноель оперезався мечем, прийняв від зброєносця спис і зник за деревами. Піші слуги й священнослужителі поспішили назад до замку.

Отже, пан баронет вирішив здобути славу й поборотися зі змієм? Хай щастить! Жак ще раз глянув на дорогу, де вже нікого не було, й повернувся до лоз.

Працював без обіду й скінчив засвітла. Управляючий на винограднику не з'явився, і Жак пішов додому. Ще зоддаля він помітив юрбу селян, що зібралася посередині вулиці. Звідти чулися крики й плач. Там, оточена односільчанами, просто на землі сиділа Івона. Вона розгойдувалася й скубла сиві патли на непокритій голові. Її переривчастий плач відлунював між будинками.

Сусіди пояснили Жакові, що сьогодні близько полудня змій виповз із ущелини на луг, де паслася череда, і зжер чотирьох овець. Дві з них були Івонині. Тепер у відьми з усього господарства залишалися тільки чорний кіт і порося, яке вона тримала в закутку хліва.

«Божа кара, — найперше подумав Жак, і відразу ж слідом за тим мигнула жахлива думка: — Дві інші вівці чиї?..»

У самого Жака було п'ятеро овець і корова, наглядати за якими на час відсутності дружини було доручено сусідці.

— Прокляття на тебе! — заволала Івона, ударивши кулаками в землю. — Знатимеш у мене, як кривдити бабу! Добрий сеньйор де Брезак уб'є тебе сьогодні!Уб'є!..

У цю мить почувся кінський тупіт, і з-за повороту вилетів кінь сеньйора Ноеля. Він був весь у милі, бойова попона з безлічі сталевих ланцюжків збилася набік і волочилася по землі, піднімаючи страшний пил. Кінь промчав повз остовпілих селян і зник з очей.

Зависло важке мовчання. Селяни не вельми любили молодого баронета, він частіше за всіх інших скакав, бувало, по ниві, що колоситься, поспішаючи наздогнати козулю, — але тепер усім згадалося інше.

Коли Ґастон Нуар'є — лицар-розбійник напав на село й забрав усю худобу, сеньйор Ноель кинувся за викрадачем, наздогнав його й убив, а худобу повернув селянам, хоча за законом міг забрати собі половину здобичі. Та й зараз молодий лицар вийшов проти дракона, який викрадав селянських овець. І селяни жаліли Ноеля де Брезака.

— Ой-йой-йой!.. — запричитала Івона. Вона піднялася із землі й, продовжуючи стогнати, зашкутильгала до своєї хатинки. Жак теж поспішив додому.

Цього разу лихо обминуло його, всі п'ятеро овець були цілі й злякано тиснулися одне до одного, замкнені в спеціальній загорожі. Корова, прив'язана поруч, тривожно косила оком, а коли Жак входив, шарахнулася від дверей, що заскрипіли.

Жак простягнув їй пучок свіжої трави, але корова лише зітхнула й не торкнулася до зелені.

«Хоч би молоко не пропало», — похмуро подумав Жак.

Усе це було невесело. Тримати худобу вдома — не вистачить кормів, ходити по траву на луг — страшно. Жак думав весь вечір, але не бачив іншого виходу, крім того, який відразу спав йому на гадку.

Щойно стемніло, Жак постукав у двері Івониної хижі. Відьма відкрила йому й відступила всередину, розглядаючи гостя й щулячи запалені очі без вій.

— Заходь, — сказала вона. — Чого прийшов?

Жак щільно зачинив двері й сказав у затхлу темряву:

— Мені потрібна вовча отрута. Багато.

— Ой-йой! — баба з'явилася звідкись збоку, тримаючи в зігнутій руці пучок палаючих скіпок. Підпалила ґніт у плашці з виноградною олією, коротко глянула на Жака.

— Хто ж труїть вовків серед літа?

— Не твоя справа! — обірвав Жак. — Я плачу, ти продаєш.

— Дорого обійдеться, — проскрипіла чаклунка. — Спочатку отрута, потім мовчання, коли раптом у замку або в селі хто-небудь помре раптово.

— Що ти!.. — злякався Жак. — Ніхто не помре, — він трохи подумав і зізнався: — Для змія отрута.

— А!.. — закричала відьма. — Для змія? Добре. Я чекала на тебе, тільки не думала, що це будеш саме ти, сумирний Жаку! Що ж, тим краще…

Вона вибігла