Читати книгу - "Темрява на світанку"

– Як це розуміти?

– Дивіться, – сказав Степаняк, – росіянам чи будь-якій іншій етнічній меншині тут нічого не загрожує, якщо, звичайно, вони приймуть умови, необхідні для розбудови української нації.

Меєрс поставив свою склянку.

– Ну й що?

Степаняк послабив краватку й кивнув Чарлі, щоб той наповнив його склянку.

– Давайте дивитися правді в вічі. Протягом усієї нашої історії керували росіяни, поляки, литовці, німці, всі, хто завгодно, за винятком українців. Це мусить змінитися.

– Як?

– Ви бачили стан, у якому ми зараз перебуваємо. Ми спустошені Радянською імперією так, як Німеччина була спустошена Другою світовою війною. Більшість українців стоять перед голодом і безробіттям, тоді як меншість співробітничає з іноземними капіталістами й лихварями, які прагнуть експлуатувати великі природні багатства України й використовувати її населення як дешеву робочу силу. А наші політики лише дискутують про те, що можна зробити, але нічого не роблять. Західний ліберально-демократичний стиль підходить для вас і зовсім не підходить у наших умовах.

– Я розумію, – сказав Меєрс. – Ви ще вип’єте, Тарасе? Замов, Чарлі! Отже, що ви вважаєте необхідним зробити?

Степаняк почав говорити, ковтаючи слова:

– Подібно до Німеччини в двадцяті й тридцяті, в країні, де парламент не може піти на радикальні зміни, нам потрібна рушійна сила, яка має бути над партіями і рішуче діятиме в інтересах усієї української нації. Вона запровадить режим національної солідарносте й дисципліни, щоб відновити в українця самоповагу. – Боковим зором Степаняк бачив, що Кристіна Лесин швидко все записує до свого блокноту. – Україною більше ніколи не будуть керувати іноземці. Коли я говорю «Україна», маю на увазі всі землі, що історично належать українській нації.

– Ви говорите про територію з існуючими узгодженими кордонами? – запитав Меєрс.

– «Узгоджені координати»! – Степаняк ковтнув віскі. – Ці кордони були нав’язані Сталіним. Він одрізав східну частину Донбасу й віддав її Росії.

– Я розумію, – сказав Меєрс. – А як щодо росіян, які живуть в Україні? Які вони матимуть права?

– Більшість неукраїнців зможуть залишитися, якщо вони зрозуміють, що це буде держава, керована не іноземцями та лихварями, а українцями в інтересах української нації, – Степаняк криво посміхнувся. – Хоча, я гадаю, ті, які розуміють, що для них краще, побажають повернутися на свою етнічну батьківщину.

Чарлі й інші з команди Сі-Ен-Ен перестали пити. Меєрс міг бути самовпевненим євреєм, але вони надто часто бачили, як він робив якісні матеріали, щоб не поважати його професіоналізм.

Меєрс знизав плечима.

– Я не бачу ніяких доказів існування цієї рушійної сили.

Степаняк обвів поглядом бар і понизив голос.

– Скільки політичних партій ми маємо? Тридцять? Сорок? Нова формується кожного тижня. Рух, з іншого боку, репрезентує інтереси всієї нації. Під керівництвом Ярослава Мельника Рух здобуде владу, щоб забезпечити інтереси українців.

– Гаразд, Степаняк, це цікаво. Гадаю, ви повторите це завтра перед камерою?

Степаняк поставив склянку з віскі й глянув на Меєрса.

– Куди ви гнете? Штовхаєте мене до публічного викриття планів Ярослава? Пішли ви всі... – Він непевно звівся на ноги, хитаючись, вийшов з бару і, зачинивши по собі двері, притулився до них спиною.

– Господи, який матеріал! – почувся голос Меєрса. – Але як ми його подамо? Які ідеї? Чарлі? Еде?

– Я все застенографувала і можу виступити перед вашим глядачем, – сказала Кристіна Лесин.

Пауза. Затим знову голос Меєрса:

– Гаразд, Кристіно. Він сказав, що ви найдопитливіший репортер в Україні. Я міг би відрекомендувати вас як репортера, який знайшов тіло Марченкова й розслідує підйом фашизму в Україні.

– Можна змонтувати на її голос частину інтерв’ю Мельника, – запропонував Чарлі.

Усмішка розпливлася на обличчі Степаняка за дверима.

Минулим тижнем Степаняк був цілком задоволений і мав намір закінчити його перемогою, яка давно йому не давалася.

У п’ятницю після роботи він узяв свою валізу й зайшов до кабінету Марії Бондар, яка чекала на нього. На ній були пухнаста шапочка й довге пальто. Марія усміхнулася до нього й підняла дві сумки. Скориставшись із її раптової безпорадности, Степаняк поцілував дівчину.

– Квартира Соні – на вулиці Урицького, – сказала вона, почервонівши.

– Я впіймаю таксі.

– Квартира недалеко від залізничного вокзалу й станції метро, а також від трамвайної й тролейбусної зупинок, – говорила вона, поки таксі, проїхавши під залізничним мостом, виїхало на вулицю Урицького, де водій виконав крутий розворот через трамвайну колію й зупинився біля одного з не дуже великих житлових будинків.

Двері до тьмяного під’їзду не мали замка, лампочки в патроні теж не було. Попереду них до ліфта зайшов чоловік. Степаняк тримав двері відчиненими, поки Марія протиснулася повз нього до тісної кабіни.

– Який поверх? – запитав він.

– Почекай, – відказала Марія. – До кожного потрібного поверху кнопку необхідно натиснути окремо.

Він поставив свою валізу перед собою так, щоб бути поруч з Марією й відчути запах її парфумів. Коли на п’ятому поверсі чоловік вийшов, Марія сказала:

– Тепер натисни кнопку верхнього поверху, дев’ятого.

– Але ж верхня кнопка дванадцята.

– Будинок дев’ятиповерховий. Три верхні кнопки не працюють.

Коли ліфт зупинився й двері розчинилися, Степаняк став так, щоб Марія вийшла повз нього на темну площадку. Тут теж не було лампочки. Важка металева решітка відгороджувала коридор перед вхідними дверима до квартири. Марія вибрала на кільці довгий ключ і двічі повернула його у великому квадратному замку. Двері, схожі на тюремні, відчинилися.

– Тато не любить приходити сюди після того, як Соня все це влаштувала. Він не може цього терпіти, каже, це викликає в нього неприємні спогади. Але минулого року тут були крадіжки, й Соня дуже хвилюється. Ти теж мусиш бути обережним, Тарасе, Це не Львів і не Лондон. Київ