Читати книгу - "Темрява на світанку"

може стати дуже небезпечним містом.

Лише замкнувши за собою решітку, Марія відімкнула двері квартири, поставила сумки, зняла шапочку й труснула головою, звільнивши волосся.

– Ласкаво просимо, – врочисто промовила вона. – Тобі подобається квартира? Вона зовсім нова, має дві кімнати, обидві в твоєму розпорядженні.

Степаняк ступив на латки бетону, що заповнювали провалини в зеленому лінолеумі холу, й подивився на Марію.

– Що я зробив, щоб бути гідним уваги такого янгола, як ти?

Він допоміг їй зняти пальто й повісив його на вішалку, що висіла на одній петлі.

Марія насупилася.

– Гадаю, випав шуруп. Певна, ти зумієш його закріпити. Нічого складного.

Коли вона стягала свої чобітки, він на мить побачив її гарні стегна. Отже, мішкуваті джинси й довгу спідницю вона носила не для того, щоб маскувати ноги, а її повних грудей не міг приховати навіть вільний просторий светр. Степаняк заглянув до першої кімнати, щоб визначити, де стоїть ліжко.

Марія повела його до маленької кухні, обкладеної білими кахлями, з неміцними рожевими шафами, рудою раковиною, новою газовою плитою, що здавалась винайденою ще в 50-ті роки, й холодильником такого ж вигляду. Каструлі, сковорідки та інше кухонне начиння висіли на цвяхах, забитих між потрісканими плитками. Маріїна родичка намагалася зробити кухню затишнішою і скрізь понаклеювала перевідні картинки Мікі Мауса. Марія поставила сумки на маленький, блідо-голубий стіл з пластиковою стільницею.

– Перш за все, – сказала вона, виймаючи капроновий циліндр, прилаштований до гумової трубки, – мусиш прибити це до стіни над краном, потім надіти трубку на кран холодної води.

– Що це?

– Фільтр. Ти бачив колір дніпровської води? Ніхто не вірить цифрам про рівень радіації, які публікує міністерство. Я не знаю, чи буде фільтр фільтрувати радіацію, але, гадаю, потрібно принаймні спробувати.

Потім вона дістала великий металевий термос.

– Це для тебе. Це надасть тобі здоров’я.

– Я маю немічний вигляд?

– Ні, звичайно. Але новоприбулі до Києва забувають, що від нас до Чорнобиля – сотня кілометрів. В області багато хвороб.

Тоді Марія насилу розсунула дверцята однієї з рожевих стінних шаф, дістала дві розпаровані чашки й налила в них з термоса темно-червоної рідини.

– Це шипшина. Дуже корисна.

– Підвищує продуктивність праці?

– Продуктивність? – насупивши брови, Марія докірливо глянула на нього.

– Тут багато вітамінів. Можна пити так, можна з цукром чи медом, якщо те чи те дістанеш. Я принесла тобі банку меду й сухої шипшини. Можеш увечері запарити. Поклади в термос шість столових ложок шипшини, залий окропом і залиш на ніч.

Він ковтнув рідини й вирішив, що віддасть перевагу каві.

– Друга сумка теж повна ліків?

Марія благально звела догори очі.

– Звичайно, ні.

Вона сягнула до другої сумки й дістала згорток у жиронепроникному папері.

– Для твоєї першої їжі на новому місці. Я ходила на Центральний ринок. Хотіла знайти молоду курочку, але молоді були надто маленькі, а тому... – Марія врочисто підняла велику кістляву тушу: – я купила ось цю! Заплатила дуже дорого... – Марія затулила собі рот рукою. – О, пробач, не слід було цього говорити. Ну, в усякому разі...

– В усякому разі – що?

Марія почервоніла.

– Не треба з мене сміятися.

Вона здавалась такою незахищеною, що йому хотілося стиснути її в обіймах.

– Я з тебе не сміюсь.

– Із курки?

– Й не з курки. Я просто... просто дуже тобі вдячний.

Вона знову почервоніла.

– Я зварю тобі її зараз і ти зможеш пізніше, коли піду, попоїсти.

– Чому?

– Бо хочу показати тобі, як працює плита.

– Ні, – засміявся він. – Я маю на увазі, чому, коли ти підеш? Невже лаштуєшся покинути мене самого їсти свою першу їжу в новій квартирі?

Марія зашарілася.

– Гадаю, все буде гаразд. Ну, в усякому разі...

– Чи це означає, що ти залишишся повечеряти?

– Добре. А зараз, Тарасе, зверни увагу. Соня тут підсунула сірник, щоб кнопка запалення була постійно відкрита, інакше плиту дуже важко запалити. Дверцята духовки не відчиняються. Треба взяти ось цей важіль, його зробив Іван, – Марія взяла довгу металеву кочергу, що висіла на цвяху над плитою, – і засунути його ось так, ось сюди, всередину духовки. Бачиш – дверцята відчинилися. Зараз ти її запалиш і я приготую курку.

Газ сичав, перш ніж спалахнути і обсмалити порість на тильному боці його руки. Степаняк відступив до одного з укритих пластиком чотирьох стільців кухонного вмеблювання.

– Тобі подобається готувати?

– Мені не дають можливосте. Протягом тижня куховарить мама, а у вихідні – тато. О, ти гадаєш, я зіпсую цю курку?.. І зіпсую, якщо так на мене дивитимешся. Пішов би розпакував речі.

Спочатку він завітав до кабінетика поряд з кухнею. Пластикове сидіння було не закріплене. Лише за десятим разом пощастило злити воду. Рулон поганого рудого туалетного паперу стояв у шафі над унітазом разом з банками консервованих овочів.

Кухня здавалась облаштованою зі смаком у порівнянні з мішаниною кольорів у ванній кімнаті. Потріскана стінна плитка тут була рожевого кольору, потріскана емальована ванна – світло-зеленого, керамічний умивальник колись був білим, залізні труби на одній із стін, над вентилями, були пофарбовані, як і самі крани, в «золотий» колір, але свинцеві труби, що йшли до раковини умивальника й до ванни, залишилися взагалі непофарбовані.

– Соня говорила, є проблеми з гарячою водою, – гукнула Марія, – але наступного тижня все буде полагоджено.

Після всього, ідея поселитись у квартирі Кристіни на вулиці Карла Маркса була, можливо, не такою вже й поганою. Дякувати Богові, хоч не буде тут чужих.

Спальня, на щастя, була вмебльована більш цивілізовано. Темно-зелені