Читати книгу - "Четверо в яхті"

Хлопці знову почали сваритися — все ще з приводу таємничого зникнення запасів. Войтек наважився зробити іронічне зауваження на адресу Куцика, а Куцик негайно звинуватив Войтека в тому, що той потайки зжер усе. Андрійко спробував підтримати свою версію про пацюків, але її не визнали. Ця суперечка тривала б ще довго, якби не атмосферні умови.

Нарешті прокинувся вітерець. Тепер він дув уздовж витягнутого озера, а не впоперек.

Не закінчивши сварку, не з'ясувавши таємницю, хлопці вибігли на палубу, підбадьорені надією, що у Франковяків дістануть що-небудь поїсти. Войтек підняв якір, хлопці відштовхнули яхту на глибину, навіть не забули спустити шверт. Здісь взявся за шкот і кермо.

Вони швидко відірвалися від очерету. Рульовий знову намагався спрямувати ніс човна на трикутний дах будинку Франковяків. Деякий час здавалося, що все йде гаразд. А потім яхту почало відносити вправо. Здіслав сердито шарпав руль, але тоді важкий парус повисав нерухомо. Рульовий підтягував парус ближче до себе, і саме тоді яхта завертала направо.

Нарешті хлопці опинилися на середині озера, навпроти недоступної садиби. Вони були дуже голодні, навіть пропонували спустити паруси і причалити до берега за допомогою весла. Може, кінець кінцем, вони й перемогли б, якби не нова подія.

Позаду, з-за далеких заростей очерету, виринув білий трикутник паруса. Мандрівники стурбовано глянули один на одного і зовсім не безпідставно, бо над тим парусом лопотіла паскудна чорна ганчірка.

Зрозуміло, між хлопцями одразу ж почалася бурхлива суперечка. Одні кричали: до берега, хоча б веслуючи! Інші пропонували просто тікати. Здіслав розгубився і втратив п'ять хвилин дорогого часу. Осоружний піратський човен був за якихось сто метрів, і худий хлопець уже кричав своє «агой», коли Здісь, охоплений невимовною панікою, яка ще більше посилювалась переконанням, що йому завжди не щастить, просто натягнув парус і повернув кермо.

«Аталанта» легко накренилася і безшумно рушила вперед, прямо вперед, в голубу далечінь, оточену кількома купками зелені.

— Агой! — крикнув парубок. — Куди тікаєте? Гей, почекайте нас!

Войтек, не дивлячись на інших, одразу поліз у кабіну. Андрійко присів. Тільки Куцик лишився біля рульового. Здіслав судорожно тримав парус. Вітер, здавалося, став дужчий, яхта накренилась і полетіла вперед, залишаючи за собою пінистий слід.

— Дивіться, дивіться, як сунуть! — долинуло з піратського човна.

— Хлопці, поставимо фок! — крикнув довгий. — Дамо їм перцю!

Човен з чорним прапором був за якихось п'ятдесят метрів. Він ішов швидко, теж накренившись. Кілька загорілих юнаків і дівчат сиділи на борту, нахиляючись над водою, щоб вирівняти крен.

— Важко! — шепнув Куцик, бачачи, як на носі піратського човна підскочив угору і відразу напнувся вузький трикутний парус. — Може, пропустимо їх уперед, хай ідуть під три чорти!

Але Здіслав тільки похитав головою.

— Біс його знає! — показав він носом на «Аталанту». — Я вже й сам не знаю, що з нею робити. Дивись, дивись, як перехиляється. Хоч би я знав, як їх пропустити вперед…

— А може, повернути?

— Дякую! Щоб тебе, як учора, цим дрючком по голові вдарило?

Куцик замовк. Вони летіли вперед. Перша купа зелені з'явилась праворуч. Це був острів, порослий високою вільшиною. До нього саме причалила зграя байдарочок, і загорілі люди виходили з човнів на берег.

— Дивіться! — крикнув один з чоловіків. — Їй-богу, парусні гонки!

— Де, де гонки? — заверещали хором жінки.

— Дивіться, як цей чорний прапор суне! Він пережене тих, що попереду!

— Нічого дивного, у нього більше парусів.

— От і не пережене!

— Поб'ємося об заклад!

Куцик подивився на Здіся. Вони добре чули цю розмову. Водночас в їх очах заблищало щось нове, не схоже на відчай, який досі наповнював їх. Здісь потягнув до себе парус. Човен ще трохи накренився. Куцик, за прикладом піратів, сів на підвітряний борт і перехилився назад.

— Ходіть-но сюди, гей! — покликав він інших. Хлопці вилізли, тепер уже можна було.

Пірати теж чули, що говорили з берега. Вони вже не кричали, не глузували, а, мабуть, робили якісь розумні маневри, бо їх парусний човен почав поволі наздоганяти «Аталанту».

Острів з байдарками лишився позаду. Озеро стало дуже вузьким, схожим більше на велику річку, повну острівків, стиснуту високими берегами. Будиночки на ліпому березі, кілька будиночків на правому березі. На лівому березі фабрична труба і селище. Людей стає все більше, рибалки з вудками, жінки й чоловіки на пляжі, човни, безліч байдарок.

Всі вони стежили за розпачливою втечею «Аталанти» від піратів. Лунали голосні крики. Значна більшість «ставила» на переслідувачів, невідомо як розпізнавши їх майстерність, а може, просто згідно з психологічним правилом, за яким глядачі бажають перемогти тому, хто позаду, бо це драматичніше.

Пірати наближалися. До хлопців лишалося, мабуть, метрів двадцять, коли озеро стало ще вужче. На високому лівому березі, де ріс густий сосновий ліс, стояв якийсь великий будинок, а біля нього була пристань з байдарками і парусними човнами.

Тут уже зібрався немалий натовп. Захоплюючі крики долітали до обох човнів.

Пірати, нарешті, наблизилися. Тепер було чути кожну їх команду, майже кожний подих. Але хлопці сиділи на борту: героїчний опір дав їм право дивитися в очі навіть огидній Павловській, якої, правда, не було видно.

Протока незабаром скінчилася, озеро несподівано звертало ліворуч. Справа ускладнилася ще й тим, що на воді було багато плотів.

Вітер гнав «Аталанту» прямо на берег. Здіслав безпорадно оглядався. Пірати саме обминали їх з правого, підвітряного боку. Там теж постала необхідність маневрувати, і з човна чути було дивну дискусію.

— Зміни галс! — крикнула низьким голосом якась дівчина.

— Чекай, треба вийти на фордевінд! — відповіла інша.

— Ідіть ви з вашим фордевіндом! — гаркнув рульовий. — Не буду рискувати. Я обминаю їх і роблю звичайний штаг.

Куцик подивився на Здіся.

— Розумієш?

— Фордевінд — повний вітер. Штаг — трос, прикріплений до… —