Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

Михайлом Козланюком, що по розформуванні СС-ів працював у Книгоспілці та в нашім військовім підпіллі разом з Дмитром Біликом, Семеном Ткачівським і Михайлом Білячем.

В розмовах із старими друзями наші делеґати находили чимало моральної підтримки й заохоти до праці, щоб за всяку ціну врятувати цілість УГА.

14. Розмова в ЦК боротьбістів.

Нарешті в Києві стало відомо, що з Москви повернулися делеґати боротьбістів і що вони підписали умову про злиття їх партії з КПбУ та зречення формування власних збройних частин. На 11 лютого 1920 р. було скликане засідання цих делеґатів з президією ЦК партії. Почалося воно ранком, а надвечір А. Приходько повідомив Кураха, що деякі члени ЦК хочуть бачитися з ним і говорити про УГА. Курах хотів узяти з собою інших членів делеґації, але під рукою були тільки Опока й Кондрацький. З ними він пішов на Прорізну до приміщення партії. Там вони застали Приходька, а цей познайомив їх з Миколою Скрипником,[31] Елланом-Блакитним, Гриньком, Шумським; були й давніші Курахові знайомі — Михайло Полоз і Микола Любченко. Вони знали вже від Приходька про делеґацію УГА.

Розмову почав М. Скрипник інформацією про злиття боротьбістів з КПбУ. Вона зробила прикре вражіння на галичан, бо з неї виходило, що боротьбісти скапітулювали перед большевиками, отже відійшли від самостійницьких позицій УСРР, перейшли на позиції большевицького федералізму.

Михайло Курах, підполковник СС армії УНР, член Вінницького ревкому УГА. (фото з 1916 року).

На питання Кураха «А чи таке вийде на користь Україні?», була відповідь Скрипника: «Мусить вийти!» На ці слова Скрипника Блакитний посміхнувся й продеклямував: «сальйомся, разольйомся і зальйом (зіллємось, розіллємось і заллєм)».

По цьому галичани почали інформувати зібраних про наші справи. Опока розповів про події в Галичині по розпаді Австрії, про боротьбу з поляками організацію української влади, Диктатуру Петрушевича, перехід за Збруч, всі перипетії галичан аж до порозуміння з большевиками й договір з 1 січня 1920 р., про працю ревкому УГА у Вінниці. Курах доповнив інформацію Опоки згадкою про договір Петрушевича з Денікіном і незадоволення галицького стрілецтва з цього договору та спробу нав'язати контакт з большевиками, підкреслив усі труднощі, що їх УГА зустрічає в реалізації договору. Потім перейшов до місії УГА в Києві, розмови з Затонським, Порайком і Михайликом та просив приявних поцікавитися справою Галицької армії й помогти її делеґації договоритися з большевиками, щоб вони не робили труднощів у реорганізації УГА згідно з укладеним у січні договором. УГА може відіграти важливу ролю в боротьбі проти шляхетської Польщі.

Потім посипалися різні питання від боротьбістів до галичан. Один з них запитав, де є тепер Петрушевич, що являє собою його державний апарат, хто з його представників діє тепер в Україні; питав, де є О. Назарук і чому його досі не повісили самі галичани. Це саме треба було зробити з Панейком Василем і Витвицьким Степаном.

Полоз питав, куди дівся член київської організації ср-ів Є. Коновалець з його корпусом СС-ів, де Іван Лизанівський, Голубович, Севрюк, Шаповал, Григоріїв та інші діячи партії ср-ів, про яких нічого не чути.

Шумський: Який контакт мають галичани з Петлюрою та його урядом, хто з комісарів стоїть у зв'язках з УГА, чи Петлюра добив уже торгу з Поляками, чи продає Україну цілу, чи частинами? Чи УГА має зв'язки з ген. Омеляновичем-Павленком?

Любченко: Що являє собою Рада Республіки в Хмельнику, що роблять галицькі ліві радикали, що Макух?

Еллан-Блакитний: Чи правда, що Євшан загинув у повстанні на протиденікінському фронті?

Гринько: Що являє собою УГА, який її бойовий стан, скільки в ній: чужих старшин — німців і австрійців. Які пляни ревкому УГА щодо реорганізації армії, як наладнана в ній праця політична, які впливи ревкому ЧУГА, Галкомпартії?

З усіх тих питань, що ними боротьбісти засипали наших делеґатів, пробивіалося недвозначно таке саме наставлення членів ЦК партії боротьбістів до галичан і УГА, яке видно було в Затонського й тов-ів. Було очевидним, що вони і дивилися на нас очима большевиків. Особливо це виявилося в дискусії, що почалася по виясненнях галицької делеґації на запити боротьбістів.

М. Скрипник сказав про УГА й галичан таке:

Галичани відіграли в війні ганебну ролю. Вони, як колись у 1848 р., з вибухом війни. 1914 р. організували свій леґіон добровольців, який обороняв австрійського цісаря, а під час революції в Росії 1917 р. організували реакційну формацію СС-ів, що громила українські революційні сили. Своєю службою авантурникові Петлюрі вони припинили розвиток української і взагалі світової революції. Це ж вони громили професійні союзи, розстрілювали провідників робітництва в Києві. Коновальця і його начальника розвідки Чайковського будуть довго пам'ятати київські робітники. Не краща й УГА; її праця в Україні, перехід до денікінців залишиться вічною плямою в історії української визвольної боротьби. Тому й не диво, що з галичанами не хочуть говорити радянські провідники, що вони не довіряють їм. Бо вони при першій нагоді знов зрадять і перекинуться до ворога.

Не щадили докорів галичанам і Полоз, Шумський та Гринько. Це викликало задушливу атмосферу; наші делеґати думали хвилинами перервати цей страшний «суд» наших кревних братів, що нагадував суд большевиків над УГА. Але вони опанували себе, мовчали або спростовували закиди, щоб усе ж таки дійти з ними до порозуміння. Бо не було тоді в Києві нікого іншого, хто поміг би Українській Галицькій Армії, врятував би її для загальної української справи.

Лише один Кондрацький не міг опанувати себе. Він піднявся, взяв у руки шапку і, збираючись до відходу, промовив до боротьбістів:

«Мені казали, що ми маємо відбути нараду з українськими товаришами, радянцями і соціялістами, які спільно з нами мають радитись над нашою долею, над нашою армією. А тим часом нас тут критикують і судять за гріхи наших політиків, дарма що ми, військовики, за них не відповідаємо. У мене таке враження, ніби