Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

я попав на московський большевицький суд. Ми ж досі воювали проти всіх, хто йшов в Україну, щоб її поневолити. Що ви, українські революціонери, можете мати проти нас? Ми весь час боролися й гинули за ту саму Україну, за яку й ви боретеся.

Ми приходимо до вас і кажемо, що хочемо піддержати вас, з вами ж будувати нову Україну, тільки дайте нам якусь спасенну раду й помічну руку. А замість того ми чуємо тільки лайку й докори, які більше болять нам, як ворожі кулі. Тому я відходжу від вас, а про ваше відношення до нас розкажу там на фронті моїм товаришам, стрільцям і старшинам, що мене сюди прислали, щоб ми договорилися з вами і разом ішли на наших спільних ворогів».

По цій заяві Кондрацький звернувся до відходу, але Приходько заступив йому дорогу, просив сісти й заспокоїтися, щоб ця розмова все таки дійшла до позитивного кінця.

Виступ Кондрацького зробив враження на приявних боротьбістів. Тон їх розмови змінився, вони стали говорити конкретно й посутньо. Курах спростував закиди Скрипника на адресу наших армій. Організація УСС-ів, на думку Кураха, була ділом революційним, не контрреволюційним. УСС пішли перші проти московської твердині, щоб здобути Україні національну й соціяльну волю. Згадав, у яких умовах формувався в Австрії леґіон українських добровольців, скільки труднощів вони мусіли перемогти, щоб дістати врешті до рук зброю. Закид, що УСС боролися за австрійського цісаря, позбавлений всяких підстав, бож вони на самому початку заманіфестували свої політичні позиції тим, що відмовлялися присягати австрійському цісареві. В боротьбі проти московського імперіялізму вони зазнали величезних утрат, а після розвалу Австрії вони обернули свої кріси проти польського загарбника. Підкреслив революційний чин УГА, СС-ів та інших українських стягів; вони боролися проти гетьмана, Денікіна й усіх ворогів України, що намагалися зробити її своєю колонією.

Микола Опока, поручник армії УНР, член Вінницького ревкому УГА; розстріляний в ЧК. (фото з 1915 р.)

М. Опока підкреслив, що політичні позиції УГА були правильні, а неправильні були позиції тих, що йшли на Україну, щоб її поневолити. В цьому випадку не без гріха й російські демократи, соціялісти й комуністи.

В дальшій дискусії вияснено деякі питання й непорозуміння. Скрипник висвітлив справу реорганізації УГА так:

«Були часи, коли большевики шукали шляхів наближення до УГА, щоб її використати в боротьбі проти Польщі. Тоді на працю серед галичан перекинено поважне число добре вишколених аґентів-пропаґаторів. З переходом УГА за Збруч зацікавлення до неї зросло, бо вона мала скріпити армію УНР у боротьбі проти большевиків. Але праця аґентів не мала успіху, бо УГА виявилася національною твердинею, куди ніяк не могли протиснутися кличі большевицької пропаґанди. Тоді звернено було всю увагу на галицькі політичні організації й апарат Диктатури. В самій Диктатурі найдено сприятливий ґрунт з огляду на розходження між Петрушевичем і Петлюрою. Ці розходження треба було поширити й поглибити. Це й удалося по лінії різниць між галичанами та їх урядом і урядом Директорії — Петлюри. Денікінщина була наслідком тієї гризні, що й розвалила єдиний український національний фронт і теж спричинилася до розвалу УГА.

Вже під час успішного розгромлювання денікінського фронту й наступу червоних військ на цілому фронті командування червоної армії одержало нові інструкції в справі УГА. Червона армія мала захоплювати окремі частини УГА, обеззброювати їх, забирати все воєнне майно, обезголовлювати їх через винищування командного складу, а підстаршин і стрільців забирати в полон. Такий мав бути кінець УГА.

Ваш договір з 1 січня 1920 р. викликав був деяке замішання серед командирів червоних частин. Вони зверталися до вищого командування й політичного проводу з питанням, що їм робити з УГА, яка порвала з Начальною Командою і оголосила про свій перехід до червоних. Це, звичайно, припинило раптовий процес ліквідації УГА. Тепер ця справа дискутується в колах військового командування, в партійних колах і радянських урядових установах. Сьогодні ще невідомо, як буде вирішена ця справа, але можна бути певним, що большевики ніколи й нізащо не погодяться на те, щоб УГА існувала й далі як окрема військова одиниця, бо це не в інтересах партії й радянського уряду».

На запит Опоки, якого уряду — московського чи українського, Скрипник відповів: «Ясно, що центрального, або, як ви кажете, московського. Бо до часу закінчення війни з усіми ворогами — зовнішніми й унутрішніми — мусить бути єдине революційне керівництво так військове, як і політичне».

В цій розмові з членами ЦК боротьбістів наші делеґати ствердили таку картину:

1) Українські боротьбісти скапітулювали перед Москвою й будуть робити тільки те, що вона їм накаже. Так чинитимуть ті боротьбісти, що стали на позиції ортодоксального комунізму. Ті ж з-поміж них, які були проти розв'язання партії й злиття з большевиками, перейдуть до укапістів (лівого крила сд-ів, з Михайлом Ткаченком і Андрієм Річицьким у проводі). Праве крило зіллється з організацією ср-ів, що піддержує Петлюру, отже піде в підпільну роботу проти большевиків.

2) У зв'язку із злиттям боротьбістів з большевиками на місцях буде проведена реорганізація партійних осередків з метою створення єдиної партійної організації КПбУ. По реорганізації на місцях буде скликаний з'їзд партії, виберуть центральний партійний провід і зформують новий склад радянського уряду України. Теперішній уряд у Харкові — це звичайна московська експозитура, яка на власну руху нічого не може робити, отже й вирішувати справи УГА. Тому делеґатам її немає пощо до нього звертатись.

3) Справа УГА може бути вирішена тільки в порозумінні з «трійкою», бо вона діє з доручення центрального радянського уряду й червоного військового командування. Ось такий віз і перевіз став перед делеґатами галицької армії. Ліві діячі не могли допомогти їй, хоч у декого з них (Приходька, Полоза, Блакитного) видно було добру волю допомогти нам.

На домагання галичан були устійнені деякі пункти спільного діяння:

1) УГА конче треба рятувати для загальної справи. Для цього всі будуть порозуміватися між собою, інформуючи одні одних про все. Обидві сторони будуть у постійному зв'язку між собою. В Києві залишається як зв'язковий від галичан Микола Опока, у Вінниці буде зв'язковим від боротьбістів Кость Ковтунович.

2) Скрипник, Шумський і Полоз зобов'язуються інтервеніювати на