Читати книгу - "Буря на озері, Ростислав Феодосійович Самбук"

столі стояли аптекарські ваги, валялися мішечки з травами. І в кабінеті пахло травами — гіркувато-солодкий запах полину був приємний Шугалієві, і він з задоволенням умостився в кріслі біля журнального столика.

Федір Антонович сів навпроти, вільно простягнув ноги й підсунув гостеві пачку сигарет. Примружився, і очі його потемнішали, а може, це тільки видалося капітанові, бо Федір Антонович повернувся до вікна, і вони знову зробилися білими й прозорими.

— Як просуваються ваші справи, капітане? — запитав недбало, так, щоб хоч якось розпочати розмову. — Ми тут усі сподіваємося, що ви знайдете злочинця, який убив нашого друга. Олекса розповідав мені про записку Андрія Михайловича…

«Язикатий хлопчисько, — невдоволено подумав Шугалій. — Хоча це ж його майбутній тесть, чого ж від нього критися?»

— Андрія Михайловича поважали в Озерську, — вів далі Бабинець, — і нам дуже шкода… Кращого свата я б не хотів…

Шугалій промовчав, і Бабинець вів далі:

— У нас тут пішла чутка, що Андрієві Михайловичу помстилися. Є в нас такий Кузь… Напевно, чули. І скажу вам, щось у цьому є. Такі люди, як Кузь, підуть на все.

— Звідки його знаєте?

Федір Антонович трохи знітився.

— Фактично я його не знаю. Однак чув…

Софія Тимофіївка принесла каву і відразу зникла, залишивши чоловіків самих. Федір Антонович дістав пляшку марочного коньяку. Шугалій відмовився, і Бабинець не наполягав. Капітан відсьорбнув кави і сказав, що такий коньяк можуть дозволити собі лише люди з достатком.

— А ми не бідні, — одповів Бабинець.

— Навіть не уявляю, скільки одержує завідуючий аптекою…

— Не так уже й мало, враховуючи прогресивку, — посміхнувся Федір Антонович. — Але маєте рацію — на коньяк не вистачить. Та я ще з лекціями виступаю й видаюся… — спритно витягнув із стелажа дві брошури. — Про лікарські рослини.

— Тепер це модно.

— Хімією захоплюємось, а про природу забуваємо, — повчально мовив Бабинець, і Шугалій не міг не погодитися з ним. І все ж подумав, що гонорару за дві брошури навряд чи вистачило б на килими й марочний коньяк. А якщо кожного дня влаштовувати такі обіди… Але ж, певно, не кожного, і вепрятину та солоні рижики поставлено на стіл заради нього. І все ж якесь неприємне відчуття того, що зіткнувся з чимось не зовсім порядним, тільки-но ступив на китайський килим у передпокої, не зникало, а ще утвердилося, і Шугалій швидко допив каву й розпрощався з Федором Антоновичем.

Наступного ранку біля райвідділу держбезпеки зупинився запорошений «Москвич» з львівськими номерами. Шугалій посміхнувся: Малиновський непогано влаштувався — повернувся до Озерська разом з Володькою й на Володьчиній машині. Справді, вони обоє чекали на нього в райвідділі.

Володимир Маковій — високий і худий, чорнявий, схожий чи то на цигана, чи то на вірменина, подивився на Шугалія неприязно й пробурмотів щось про те, як не вміють шанувати часу робочої людини, котра займається важливою державною справою — складанням автобусів.

— Але ж ти ще у відпустці, — заперечив Малиновський.

— Може, я не маю права на відпочинок? — не без єхидства запитав Маковій. — А півдня гнати власну машину…

— По-перше, не півдня, а три години. По-друге, могли скористатися автобусом. Сподіваюсь, вас ніхто не примушував використовувати власний транспорт? — поцікавився Шугалій.

— Але ж він сказав, — Маковій безцеремонно тицьнув пальцем у Малиновського, — що я зможу тут порибалити. А як рибу потім до Львова тягти?

— Звичайно, — підтримав його Шугалій, — і місце в готелі вам уже замовлено. Машину можете залишити отут у гаражі райвідділу або на готельному подвір'ї.

— Краще вже на готельному, — вирішив Володька, — люблю, щоб була під рукою. Але що вам від мене потрібно?

— Завтра… завтра, товаришу Маковій, а зараз відпочивайте.

— Я б міг сьогодні блешню покидати…

— Хто ж вам забороняє? Кидайте на здоров'ячко, коли знадобитесь, ми вас знайдемо.

Володька поїхав, а Шугалій запитав у Малиновського:

— Втомилися?

— Від чого? Машина гарна, їхали без пригод, одне задоволення.

— Тоді от що: знайдіть зараз Якова Сахарова, товарознавця універмагу. Чепак посилається на нього — вісімнадцятого вранці під Пилипівцями ловили рибу сіткою, тому й не признався одразу. Візьміть у нього показання. А я до Каменя — розшукувати другого з їхньої компанії. Якийсь Іван Мірчук, майстер цегельні. До завтра, Богдане, зустрінемось уранці в райвідділі.

Комарі кусали нещадно, і Шугалій відмахувався од них очеретиною.

— Ви, капітане, смачний, — пожартував Маковій, — бачите, над вами хмари, а на мене з лейтенантом — нуль уваги.

— Краще вже бути смачним… — Шугалій зміряв Володьку іронічним поглядом.

— Ніж таким шкелетом, як я?.. — зареготав Володька, нітрохи не образившись. Задер сорочку, поплескав себе по висмоктаному животу. — Отакої, — сказав Володимир Маковій і погладив себе по хребту. — Бо хребет через живіт промацується.

— І лящі тобі на користь не йдуть, — осудливо мовив Малиновський.

— А мені й так добре. Дівчата жирних не люблять. На великому пузі джинси не тримаються.

— Що ж, давайте дивитися й згадувати, — запропонував Шугалій. — Ваш намет де стояв?

Маковій вказав на осокір неподалік од берега.

— Під тим деревом.

— А човен?

— Ось тут. Трохи ліворуч. Ми залізний шворень забили й припинали до нього.

— Згідно з протоколом, складеним слідчим райвідділу міліції, — мовив Шугалій офіційно, — ви з громадянином Віктором Борисовичем Солнцевим уранці дев'ятнадцятого серпня виявили в Світлому озері за кілометр на схід від острова перевернутий човен ветлікаря Завгороднього.

— Але ж ми тоді не знали, що це човен Завгороднього, — перебив Маковій. — Просто човен з підвісним мотором догори дном плавав.

— Ви прибуксували його до берега й повідомили органи влади?

— Голову Вільхівської сільради.

— І нічого біля перевернутого човна не побачили?

— Анічогісінько. Це вже вдень,