Читати книгу - "Моє життя та праця, Генрі Форд"

люди його відділення. Він має рахуватися лише з кількістю виробітку. Немає жодних підстав зменшувати його сили, відволікаючи в іншу царину.

Така система контролю змушує начальника майстерні просто забути про особистий елемент — про все, крім заданої роботи. Якби він надумав вибирати людей на свій смак, а не за їхньою працездатністю, відомість його відділення дуже скоро викрила б його.

Відбір не важкий. Він відбувається сам собою всупе­реч будь-яким балачкам про неможливість просунутися вперед. Середньостатистичний працівник більше цінує пристойну роботу, ніж підвищення.

Не більше 5% усіх, хто отримує заробітну плату, погодиться взяти на себе пов’язані з підвищенням оплати відповідальність і збільшення обсягу праці. Навіть число тих, хто хотів би піднятися до начальника бригади, становить лише 25%, і більшість із них виявляють готовність до цього лише тому, що оплата тут краща, ніж біля машини. Лю­ди з потягом до механіки, які бояться влас­ної відповідальності, здебільшого переходять до виготов­лен­ня інструментів, де оплата значно вища, ніж у звичай­ному виробництві. Переважна більшість, однак, бажає залишатися там, де вона є. Бажають бути керованими, жа­дають, щоб у всіх випадках інші все вирішували за них і зняли з них відповідальність. Тому головна проблема, не­зважаючи на велику пропозицію, полягає не в тому, щоб знайти тих, хто заслуговує підвищення, а тих, хто бажає його отримати.

Як я вже казав, кожен у нас може вільно ознайомитися зі способами та прийомами всіх наших робіт. Якщо у нас і є достатньо жорстка теорія і жорсткі правила, якими ми керуємося, то це впевненість, що все ще робиться недостатньо добре. Всі керівники фабрики охоче приймають пропозиції, які до них надходять; ми навіть організували вільну систему, завдяки якій кожен працівник може оприлюднити будь-яку ідею і втілити її в життя.

Економія в один цент на одній одиниці іноді може виявитися надзвичайно прибутковою. За наших теперішніх обсягів виробництва це становило б 12 тисяч доларів на рік. Заощадження в один цент у кожній окремій галузі дало б навіть багато мільйонів на рік. Наші порівняльні каль­куляції тому й вираховують до тисячної частки цента. Як­що нова метода дає якусь економію, що у відповідний термін, скажімо, в межах трьох місяців, покриє ви­трати новації, то само собою зрозуміло, що вона буде впроваджена в життя. Ці новації, проте, аж ніяк не обмежуються прийомами підвищення продуктивності або зниження витрат. Багато, можливо, навіть більшість, слугують полегшенню роботи. Ми не хочемо важкої праці, яка виснажує людей, тому навряд чи її можна у нас зу­стріти. Певна річ, виявля­ється, що полегшення роботи для працівника спричиняє водночас і зменшення витрат виробництва. Перелічені умови праці та прибутковість фактично тісно пов’язані між собою. Точно так само обчислюється до останнього дробу, чи дешевше купувати певну запчастину, чи слід виготовляти її самотужки.

Ідеї прилітають до нас із усіх боків. З іноземних робітників найвинахідливішими мені здаються поляки. Один із них, який не вмів навіть розмовляти англійською, дав зрозуміти, що зношування зменшилася б, якби одне пристосування у його машині поставити під іншим кутом. До цього ця запчастина витримувала лише від чотирьох до п’яти нарізів. Він мав рацію. Таким чином збереглося багато грошей на відточення. Інший поляк, зайнятий на свердлильному верстаті, вигадав маленьке пристосування, щоб зробити зайвою остаточну обробку після свердління. Це пристосування запровадили всюди, що принесло вагомі заощадження. Люди часто намагаються зробити ма­ленькі винаходи на наших машинах, адже зазвичай, як­що вони зосереджуються на певній справі та мають талант, то, врешті-решт вигадують якесь покращення. Чистота машини, хоча й її зміст — у порядку, не входить в обов’язки наших робітників, але вона слугує показником інтелігентності зайнятого при ній робітника.

На закінчення ще два слова про певні ідеї: транспорту­вати автоматичним конвеєром, підвісною дорогою, пе­ре­давати відлиті запчастини з ливарної майстерні на фаб­ри­ку — означали економію в сімдесят людей у транспорт­ному відділі. Коли наше виробництво було меншим за теперішнє, сімнадцятеро осіб займалися поліруванням зап­частин, — важка, неприємна робота. Тепер четверо людей виконують учетверо більше за те, що раніше робили сімнадцятеро — більше того, робота стала для них легкою. Ідея заварювати прут у шасі замість того, щоб виготовляти його з одного шматка, означала (при значно меншому виробництві, ніж тепер) негайну економію, в середньому в півмільйона доларів щорічно. Виготовлення деяких трубок із пласкої бляхи замість прокатного заліза також дало величезну економію.

Колишній спосіб виготовлення одного приладу вимагав чотирьох різних процесів, причому 12% споживаної сталі гинуло як відходи. Правда, ми утилізуємо більшу частину наших відходів і, врешті-решт, навчимося утилізувати їх усі, але це не підстава відмовлятися від змен­шення відходів: сам по собі той факт, що не всі відходи є чистою втратою, не може слугувати достатнім вибаченням за недбалість. Один із наших робітників винай­шов новий, вельми простий спосіб виготовлення, за яко­го залишався лише 1% відходів. Інший приклад: колінча­стий вал треба нагрівати, щоб поверхня затверділа, але всі вироби виходили з печі зігнутими. Навіть 1918 року нам доводилося тримати тридцять сім людей, аби мо­лотами виправляти стрижні. Ряд осіб експериментували близько року, поки вони не винайшли печі, в якій стрижні не згиналися. 1921-го виробництво помітно зросло; не­зва­жаючи на це, для всього процесу знадобилися тільки вісім людей.

Крім цього, ми зменшуємо наші вимоги до майстерності робітників. Наш старий керівник процесом гартування в інструментальному відділенні був, у повному розумінні слова, майстром своєї справи. Він мав установлювати градуси розжарювання. Йому траплялося вгадувати, а часом і ні. Це було справжнім дивом, що йому так часто щастило. Процес розжарювання за гартування сталі — дуже важлива річ: усе залежить від того, чи досягнута потрібна тем­пература. Примітивні методи тут не годяться. Необхідний точний розрахунок. Ми запровадили систему, за якої лю­дина у доменній печі не має справи з температурою. Він зовсім не бачить пірометру — приладу, що вимірює температуру. Кольорові вогні слугують йому сигналом.

Жодна машина не будується у нас абияк. Її принцип завжди ретельно досліджується, перш ніж здійснюється перший крок до її виготовлення. Іноді будуються дерев’я­ні моделі або окремі частини викреслюються в натуральну величину. Ми не дотримуємося якоїсь традиції, але нічого не віддаємо й нагоді, тому ми не збудували жодної машини, яка б не функціонувала. В середньому 90% усіх наших експериментів були вдалими.

Всім, чого ми навчилися з плином часу, всім нашим умінням і майстерності ми зобов’язані нашим працівникам. Я переконаний, що якщо дати людям свободу розвитку й усвідомлення службового обов’язку, вони завжди докладуть усіх своїх зусиль й усе своє вміння навіть до найменшого завдання.

Глава VII. Жах машини

Одноманітна робота — постійне повторення одного і того ж, одним і тим же способом — є для