Читати книгу - "Код Катаріни, Йорн Лієр Хорст"

дві фотокопії.

— Викрадач — один з наших читачів, — вів далі Сандерсен. — Він вирізав ці послання з нашої газети.

Ліна взяла до рук копії.

— Ексклюзив?

Стіллер кивнув.

— Нам потрібна увага громадськості, — сказав він. — Та водночас мусимо її режисувати, щоб досягти найбільшого ефекту. Тому цілком природно ці листи оприлюднити. Ви отримаєте доступ до всіх матеріалів справи.

— До всіх? — недовірливо перепитала Ліне.

Стіллер кивнув.

— Вони оцифровані, вам надамо доступ, — пояснив він. — Для нас важливо, — коли справу запустять, — бути дуже делікатними й вирозумілими щодо близьких та рідних. На думку ваших шефів, ви володієте такими якостями.

— А близьких та рідних уже попередили?

Стіллер кинув їй ще одну наживку.

— Так! Хлопець Надії готовий дати інтерв’ю. На нього першого впала підозра, що він міг її убити, але потім, коли з’явилися листи з вимогою викупу, його відпустили. Він жодного разу не спілкувався про це з журналістами.

— А решта родини? — поцікавився другий, молодий, журналіст. — Її молодший брат, наприклад?

Стіллер звертався до родини, але родичі ясно дали зрозуміти, що з пресою спілкуватися не бажають.

— Зараз це ще не на часі, — відповів Стіллер.

Сандерсен кахикнув.

— А тепер з’ясуймо два моменти, — сказав він, обертаючись до Ліне. — По-перше, тебе це цікавить?

— Так, але на який обсяг публікацій ви розраховуєте?

Відповів головний редактор Юахім Фрост. Задум такий: спочатку освіжити давню справу в пам’яті публіки статтею. Звісно, все залежатиме від розгортання подій, але ми плануємо головну серію впродовж шести тижнів. Насамперед рекапітуляція справи, далі — листи викрадачів, ґрунтовна біографія Надії Кроґ, інтерв’ю з її хлопцем, детальний огляд давнього процесу розслідування, а тоді інтерв’ю з колишнім слідчим та зі Стіллером, який нині веде цю справу, задля висвітлення нюансів слідства. Принаймні такий приблизний попередній план, але ти вільно можеш виявляти ініціативу, ніхто перешкоджати тобі не буде.

— Даніель Леанґер готуватиме подкасти, — втрутився Сандерсен. — Але ми хочемо, щоб ти була голосом оповідача і ведучого.

Брови Ліне полізли вгору від здивування.

— Подкаст?

— Радіокоментар, — пояснив Фрост, так наче термін їй невідомий. — Ми вже наготували анонси. Можеш пояснити, Даніелю, як ти все собі бачиш?

— Це буде мультимедійна презентація цілої справи. З графікою та анімацією, але подкаст — найважливіший. Задум такий, що Ліне розповідатиме про хід справи, роблячи в такий спосіб підводку до головної статті тижня. Які дослідження вона провела, що з того приводу думає, запис розмов — одне слово, заохочуватиме слухачів до роздумів та аналізу.

— То як, тебе таке цікавить? — знову запитав Сандерсен.

Ліне гризла ручку й мовчала.

— Ти працюватимеш з дому, і це велика перевага в твоїй ситуації, доки сидиш у декретній відпустці, — вів далі Сандерсен. — Надія Кроґ мешкала в Порсгрюнні, від тебе — пів години їзди.

Стіллер налив собі з карафки на столі води. Ліне Вістінґ обернулася до нього.

— Ви маєте підозрюваного? — запитала вона.

Стіллер пригубив склянку. Він сподівався, що таке запитання не вирине, але здогадливість Ліне йому сподобалася. Донька вся в тата. Відразу бачить суть.

Адріан Стіллер довго зволікав з відповіддю, нарешті відставив склянку.

— Так, — урешті зізнався він і завважив ошелешену реакцію головного редактора й шефа відділу новин. — Я не мав наміру розповідати зараз більше, але наш план із залученням медіа мав би допомогти його викрити й привести до арешту. Тож ви повинні нам допомогти. Першої публікації очікуємо в п’ятницю.

— У п’ятницю? Уже цієї п’ятниці? — охнула Ліне. — Ну, я не знаю…

Головний редактор урвав її на півслові. Видно, аж ніяк не хотів втратити такого шансу для газети.

— Даніель працює з цією справою уже два тижні. То як, встигнемо підготувати матеріал до п’ятниці?

Даніель Леанґер впевнено кивнув.

— Концептуальна графіка і макет майже готові. У першій подачі публікуємо фактаж. Я вже його зібрав і почав працювати над сценарієм подкасту.

— То відповідь «так»? — не відступав Фрост.

— Так, — підтвердив Даніель.

Головний редактор обернувся до Ліне.

— Ти з нами?

— З вами, — уже не роздумуючи, відповіла Ліне.

22

Даніель Леанґер облаштував найменшу нарадчу кімнату під робочий кабінет, який мав замикатися на ключ. Вони засіли там удвох з Ліне, щоб Даніель ввів її в курс справи. На стіні висіла карта Ґренланнського округу, південно-східної частини Телемарку: Порсґрюнн, Шіен і Бамбле, а ще купа фотографій: газетні фото пошукових операцій і фото, що однозначно стосувалися поліцейського розслідування. Два різні портрети Надії і кілька фотографій з молодіжної вечірки.

— Надія зникла з домашньої забави, типу «точка-на-трасі», коли батьків немає удома, — почав Даніель, показуючи на фотозображення стандартної норвезької дерев’яної вілли з льохом і під похилим дахом, пофарбованої в коричневий колір. — Вона посварилася зі своїм хлопцем і пішла геть. Він вибіг за нею, але ніде її не знайшов.

Ліне сіла.

— Я некомфортно почуваюся в цій ситуації, — сказала вона. — Нас використовують. Отой фацет з Кріпоса намагається нами керувати.

— Але така угода, хіба ні?

— Ну, так, — усміхнулася Ліне. — Але він щось приховує. Чому не захотів назвати, кого вони підозрюють?

— Він просто залишив це питання відкритим, — вступився за Стіллера Даніель. — Вони визначили напрям слідства, але не всім ще готові з нами ділитися. Як на мене, це нормально. Не вплине на нашу роботу…

Ліне змушена була з ним погодитися.

— Це він наполіг на твоїй участі, знаєш?

— Чому?

Даніель Леанґер стенув плечима.

— Може, має якісь свої приховані наміри? — хитрувато всміхнувся він. — Скажімо, побачив твої фото і…

Ліне скорчила іронічну гримасу.

— Мабуть, читав твої статті… Багато хто їх читав!

Він узяв зі столу диктофон, найсучаснішу модель, і простягнув Ліне.

— Мусиш навчитися ним користуватись. За його допомогою ми записуємо подкасти.

Ліне скептично подивилася на пристрій. Вона віддавала перевагу писанню. Коли пишеш, маєш достатньо часу на роздуми й формулювання, можна переставляти слова й змінювати речення. Тут щось зовсім інакше, але останнім часом Ліне прослухала чимало подкастів, їй подобався цей медійний формат — усний спосіб подачі матеріалу.

— Хочеш почути нашу музичну заставку?

Не чекаючи на відповідь, Даніель підняв кришку ноутбука й увімкнув музичний файл.

— Треба прослухати кілька разів, — наполягав він, не дочекавшись реакції Ліне. — Тут чується драйв, без надмірності, саме такий, щоб додати гарячі.

Ліне, слухаючи музику, втупилася в карту на стіні. Фото коричневого будинку, де востаннє бачили Надію Кроґ, було прикріплене шпилькою посередині.

— Ти там був? — поцікавилася Ліне.

— Планував поїхати разом з тобою на початку тижня, — Даніель стишив звук. — Щоб дати тобі кілька днів на ознайомлення, а тоді вже братися до справи на повну силу.

Ліне відхилилася на спинку стільця. їй належалося шістнадцять місяців відпустки