Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

- Олаїнде, радий бачити, - вийшов наперед Аріан, щоб зустріти своїх гостей.

За Олаїндом, котрий почав обніматися з Аріаном, стояли дві жінки, вірніше дракониці. Одна, світловолоса, невисока, у золотистій довгій сукні, посміхалася Аріанові, як давньому другові. Друга, висока, чорнокоса й чорноброва дівчина, була в короткому елегантному кожушку й штанях, більше схожих на лосини, які обтягували її ідеальні ноги. Софійка здивувалася, виявляється, тут не лише одні сукні в моді! Можна й штани! Це порадувало, бо сукні її трохи напрягали, вдома вона ходила переважно в джинсах.

Тим часом чорнявка рушила до Аріана. На високих ботфортах у такт її ході подзенькували золоті пряжки.

- Вітаю, Віринеє, - кивнув Аріан дівчині.

- Ти не обіймеш мене? – спитала вона кокетливо, відкидаючи пасмо волосся, з яким грався вітер.

- Час обіймів минув, - рівно промовив Аріан, і Софійка почула в його голосі прихований біль. - Ми все сказали одне одному.

- Час дуже мінливий, як вода, - засміялася Віринея, а потім повернулася до іншої жінки-дракониці, що стояла поряд. – Гері, він ще ображений!

Жінка, яку Віринея назвала Гері, обняла Аріана й промовила:

- Ти не змінився. А вигляд - утомлений! І кола під очима. Я маю чудовий засіб від безсоння!

- Гертрудо, ти, як завжди, шукаєш приводу, аби щось в мене знов упхати! Я не поведуся!

Всі четверо драконів засміялися і рушили до входу в замок. Зупинилися, побачивши Леонтину, яку, очевидно, добре знали й поважали. Олаїнд наказав дворецькому й Тадею віднести до замку два величезні мішки, які вони привезли з собою. А Віринея, побачивши дівчат, які тупцяли збоку, владно гукнула:

- Гей, ви, заберіть це і занесіть у мої покої! – вона вказала на дві невеликі скриньки, які раптом з’явилися біля її ніг.

Агафка притьмома кинулася виконувати наказ дракониці, схопила одну скриньку і рушила до воріт, а Софійка затрималася, стояла, як стовп, і все ще не могла очуняти від того, що вона бачила справжніх драконів. Справжніх! Драконів! У польоті!

Мабуть, вона мала мрійливий і ошелешений вигляд, бо Віринея здивовано спитала в Аріана:

- Це хто, нова служниця? Вона не дуже розторопна.

- В неї випробувальний строк, - зиркнув на Софійку дракон. – Не буде справлятися, то вижену!

Хоча Софійці й стало образливо після цих слів Аріана, та вона не подала вигляду, швидко оговталася, взяла скриньку і понесла до замку.

І треба ж такому статися, що якраз недалеко від порогу, де було трохи слизько, вона підсковзнулася і впала. Проїхалася по кризі вперед, боляче вдарилася ліктями та колінами, намагаючись згрупуватися, і садонулася, правда, не дуже сильно, лобом об одвірок. А от Віринеїна скринька вдарилася об одвірок воріт замку й розлетілася на шматки. Все, що було всередині, висипалося в сніг, на доріжку. Прикраси, якісь флакончики, коробочки, слоїчки... Мабуть, ця скринька була Віринеїною кометичкою.

- Ах ти ж погань! - почула Софійка розлючений голос Віринеї.

Софійка спробувала піднятися, спираючись об одвірок, і раптом відчула, як її спину й руку обпекло болем. Довгий батіг, сформований з магії, вдарив її по спині, зачепив руку і змусив знову впасти на землю, в сніг. Дівчина швидко сіла, розвернувшись, і побачила, що неподалік стоїть Віринея й знову замахуєтеся на неї довгим магічним батогом. І кінець цієї магічної нагайки, покрутившись у повітрі, почав летіти Софійці просто в обличчя.

_____________________

*Жустокор, жустакор - (фр. justaucorps, justacorps, від just à corps - «точно до тіла») - тип чоловічого одягу, що існував у другій половині сімнадцятого століття. Він має французьке походження, згодом поширився по всій Європі. Він був прототипом фрака, який надалі розвинувся в сучасний костюм-трійку. Шився з дорогих тканин - атласу, шовку, оксамиту, й рясно прикрашався вишивкою, канителлю, фестонами; застібки і ґудзики нерідко виконувалися з дорогоцінних металів, петлиці - із золотого і срібного шнура.