Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

– Якби й хотіла, не змогла б, ти ж знаєш.

Холодний махнув кістяним хвостом. Ніч Вклоніння Предкам. Свято всіх відьом, яке навіть мені можна було святкувати, а точніше – це був мій єдиний шанс не втратити ті крихти сили, що в мене є.

Кожного року, як тільки скінчиться шістдесят шостий день, відьми святкують цю ніч.

Як не дивно, без кривавих жертвоприношень. Трохи трав, зілля, ритуал призиву, танці й казан на магічному кострищі – от і весь рецепт.

Вважається, що та відьма або ж відьмак, що не віддадуть шану предкам у цю надзвичайну ніч – навіки будуть прокляті й втратять все що мали, у тому числі й силу. На скільки це було правдою – ніхто не знав, не перевіряли.

– Ти вже всі потрібні трави зібрала для ритуала?

– Майже. – я намилила волосся духмяним милом, що варила сама.

– Тоді поквапся, часу майже не залишилось! А що з цим довбнем робити будеш?

– Та нічого. – я стенула плечима – Може, дам відвар, або ж просто зачекаю, коли він засне. Щось мені підказує, що давати йому сон-траву більше не можна. Минулого разу він наче навмисне відволікав мене, базікав, немов знав, що я хочу його приспати.

Я віджала волосся й вийшла на берег.

Митися в озері приємно, а от виходити з нього ні – холодно!

– Що ж, можна і без сон-трави. – задумливо проговорив Черепус.

На мене раптово найшов такий сильний страх, що аж руки затряслись.

– Черепус, мені страшно, – сказала тихо – що буде, коли до нього повернуться спогади?

– А я казав тобі тоді, не чіпай цю погань! – він тяжко зітхнув – Не знаю, може, якось воно обійдеться? Добре хоч, за ним ніхто не прийшов. Заварила ти Даная кашу, тепер, з якого боку ложку не всунь – тече. Все, мені вже час, а то відчуваю, що цей дровиняка десь поряд бігає.

Я тільки покачала головою. Натягнувши сукню й зав'язавши хустиною мокре волосся, направилась додому.