Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Глава 20

Вся ця історія Андрія вкрай дивна, але він не схожий на людину, яка буде вигадувати цілі тиради, декілька днів обробляти меня, щоб обікрасти  або вбити. У нього раніше було з десяток можливостей це зробити, і я все ще жива, а мої коштовності, як і раніше в шкатулці. Але мене все-одно дратує його прохання, а ще наказовий тон. Я не хочу прив'язатися до нього, не хочу відчувати радість від його появи. Не хочу знову страждати і розчаровуватися в чоловіках.

- Скажи батькам правду. Обов'язково вигадувати цю брехню про нас з тобою? – кидаю роздратовано і ховаю погляд у чашці з чаєм.

- Ти не знаєш моїх батьків. Та й що я їм скажу? Що втратив все, втріскавшись в аферистку? – зло рикнув він і я здригнулася від ненависті, яка палала в його погляді. Мабут,ь сильно його зачепила ця Аня. - Я принесу свої речі з машини, - вже спокійніше вимовив він, піднімаючись зі стільця.

- Які ще речі? — стрепенулась я, піднімаючи погляд на чоловіка.

- Ти ж не думаєш, що вони повірять в те, що ми живемо разом, якщо тут не буде жодної моєї речі?

Я лише зітхаю у відповідь. Вляпалася. Можна, звичайно, просто не впустити його назад, але по тому як дзенькнула  зв'язка ключів стає зрозуміло, що Андрій підстрахувався на цей випадок.

Чоловік залишається у мене на ніч, аргументуючи це тим, що батьки приїдуть рано вранці. Втаскує в квартиру дві величезні валізи і веде себе немов  удома.

- З ночівлею не залишаться, не хвилюйся. Моя мама віддає перевагу п'ятизірковим готелям, де є СПА і басейн.

- Чудово. І скільки днів це триватиме?

- Сподіваюся, що не довго. Я і сам не в захваті від їхнього візиту, повір, — втомлено каже він, потираючи відрослу щетину.

- Ей, ти що робиш? – викрикую, коли він знімає зі стіни у вітальні рамочки з фотографіями і чіпляє свої. А потім згрібає з полиць мою косметику і книги і розставляє якісь кубки та медалі.

- Готуюся. Ретельно. Вони нічого не повинні запідозрити.

- А що ти їм скажеш потім? Не зійшлися характерами?

- А ти свїм що скажеш? – єхидно запитує він, піднімає валізу і йде в бік спальні.

- Скажу, що ти розбив мені серце, зрадивши з іншого.

Андрій різко зупиняється, повертаючись в мою сторону.

- Твій батько відмінний мужик, ми з ним знайшли спільну мову і я б не хотів, щоб його думка про мене після твоєї заяви змінилася в гіршу сторону. Скажеш, що не ужилися. І я так скажу, — говорить беззаперечним голосом, а потім довго розкладає свій одяг у гардеробній, дістає запасну ковдру, подушку, і йде в вітальню на диван, ніби до цього ми не спали разом, або не бачили один одного голими.

Ми не розмовляємо. Ведемо себе так, немов сімейна  пара, яка перебуває у сварці. Я бачу, що він напружений і повністю пішов у себе. Можливо, хвилюється як пройде зустріч з батьками, або ж все ще не відійшов від новин про Аню. В якийсь момент мені стає шкода його. Адже якщо так подумати, він набагато кращий і романтичніший мого Гліба. Весілля планував, кинув все в своєму місті і рвонув до коханої дівчини. Квартиру на неї  переписав.

Я глянула на екран телефону. Година ночі, а я все ще думаю про чоловіка за стіною. Згадую його вмілі руки і ласки. І розумію, що хочу знову відчути це. Внизу живота розгорається вогонь, а дихання частішає. Я насилу стримуюся від того, щоб не кинутися до Андрія, стягаючи з нього одяг.

Я кручуся з боку в бік, намагаючись думати про що завгодно, тільки не про чоловіка і вже точно не про секс з ним. Але кожен раз коли тканину трусиків треться о чутливу шкіру, це стає робити все важче і важче.

І я не витримую. Запускаю руку в трусики і торкаюся себе. Ось тільки це зовсім не те. Незрівнянно з тим, що я б могла отримати від Андрія.

Другою рукою я стискаю груди і закриваю очі, уявляючи, як він нависає наді мною, розсовує ноги і...

- Слухай, у тебе немає таблетки від головного болю? - Двері в мою кімнату відкриваються так різко і несподівано, що я вскрикую від страху. Спалахує світло і наші з Андрієм погляди зустрічаються. Його — втомлений, і мій — божевільний.

— Вибач, я щось не подумав, що ти вже заснула. Так що там, є таблетки?

— А? Немає. Я не люблю приймати ліки. Тільки від горла є.

— Від горла мені точно не допоможе.

— Іди сюди, промасажую тобі скроні, повинно допомогти. Мене мама вчила, — пропоную несподівано дня себе і  здвигаюся убік, звільняючи місце для Андрія.

Він зволікає всього хвилину, а потім стягує через голову футболку і лягає поруч.

— Можна було не роздягатися. Я ж не масаж спини тобі буду робити.

— Ну, пробач, тепер тобі доведеться витріщатися на кубики мого преса, — посміхається він і закриває очі, коли мої пальці торкаються до його скронь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍