Читати книгу - "Характерник, Дмитро Чорнота"

- Ну як ви тут, хлопці? Все добре? - запитав він.

Северин одразу впізнав голос Сашка Явора. Судячи з усього той був напідпитку.

- Все спокійно, - відповів Вбочка, який, схоже, не зрозумів з ким розмовляє.

Ніч була темною. Чатові, як водиться, вогонь не розпалювали. Тому і Явір не міг розгледіти з ким розмовляє.

- Стомились?

- Та ні. Ми все розуміємо. Для справи ж треба, – Орест говорив так спокійно, що не викликав жодної підозри.

- Молодці. Тримайтесь. Ще не довго. Маємо інформацію, яка виводить нас на крок вперед. Правда, трохи діло затягнеться. На день, може два. Тримайтесь.

Сашко встав, повернувся в бік ще не розгорнутого табору і не дуже впевненим кроком пішов геть. За кілька метрів зупинився, розвернувся до хлопців і знову підійшов до них.

- Слухайте, а як вас звати? В темряві облич не бачу, а голосів ніяк не згадаю. Це ти, Коломійцю?

- Ні, я не Коломієць, - бадьоро відповів Орест, - я Орест.

- Орест, Орест, - почав бурчати собі під ніс Явір. - Що за Орест? Щось не згадаю.

- Та як же, Орест Вбочка.

- Дивно. Таке прізвище я б запам’ятав.

- Так ти запам’ятай. Я Орест Вбочка. А ще тут Северин Паливода.

- Що?! Де?! Який це?! Це той що..?!

- Так саме він.

В цю секунду за спиною Сашка Явора виріс нічний силует козака Паливоди. Трохи сп’янілий Явір навіть відреагувати не встиг, коли довгий ніж перетнув йому горлянку аж до хребців. Северин завжди діяв в подібних ситуація надійно, напевно. Явір впав на коліна і ще кільканадцять секунд намагався врятувати себе. Він відчайдушно затуляв величезну рану долонями, проте це не допомагало. Кров текла йому крізь пальці, через рот і ніс. Через Сашкові намагання щось сказати, а судячи з виразу його очей, що виблискували при помірному світлі місяця, сказати він хотів щось на кшталт виправдання чи благання про допомогу, повітря з легень потрапляло в гортань і замість слів з рани і рота виповзала кривава піна. Явір все намагався кидатися з боку в бік. Чи то шукаючи порятунку, чи вже в конвульсіях. Та козаки тримали його, щоб той своєю кров’ю не заляпав все навкруги.

- Ну, Оресте, тепер часу в нас немає. Все зрозуміло. Всі чекають донців. Бери його, - показав Северин на Сашка Явора, - відтягни десь і сховай. А сам мчи до Тихого. Скажи якщо до ранку Леміш приведе Тертого, то хай якась частина пробирається сюди. Сам вертай назад. Якщо Тертий з військом наспіє, ми їх тут запустимо.

- Все зрозумів. Все правильно. Але треба нам місцями помінятись. Мене менше хто знає, тоді як ти більш відомий серед козаків і ймовірність того, що тебе впізнають тут більша. Згоден?

- Твоя правда. Згоден. Отож будь обережний тут.

- Ти теж.

Орест допоміг Северину віднести тіло зрадника від межі табору і повернувся назад. Далі Северин тягнув Сашка сам. Неймовірно, наскільки раптом стає важче тіло, коли життя його покидає. Паливода був доволі кремезним, але переміщення колишнього товариша давалося йому не легко. Ситуація ускладнювалася тим, що навколо був рівний степ і Северин не знав де тут поблизу можна було б заховати тіло. Тому все що йому залишалося, це тягнути труп подалі від табору. За якийсь час такого пересування Паливода залишив тіло в степу, прикрив його травою, а сам подався до своїх. Успішно подолавши решту шляху і ставши у весь зріст перед Тихим і Соболем, Северин переводячи дух сказав:

- Мартине, будь ласка, візьми коня і мотузку. Там, - показав він напрямок рукою, - лежить Сашко Явір. Неживий. Притягни його сюди, щоб ніхто на нього не натрапив ненароком.

Соболь без зайвих питань взяв коня і пішов з ним у тому напрямку, який показав йому Северин.

- Значить, ситуація наступна - в нашу історію татари повірили. Чекають тепер донців, що пішли в обхід. Нас з Орестом поставили чатувати на околиці табору. Мені потрібно туди повернутися. Зараз дочекаємось Мартина і ми з тобою підемо до табору, я покажу тобі де саме ми чатуємо. Якщо до ранку надійде Тертий з військом, хай відправить загін до нас і ми запустимо його всередину. Поки що татари зайняті розгортанням табору і нападу не чекають.

- А якщо Тертий не встигне?

- В будь-якому разі нам з Орестом до ранку потрібно буде звідти тікати. Вдень нас швидко впізнають. Та й зникнення Явора помітять. Почнеться переполох.

- Так, цієї ночі час і справді дуже підхожий. Будемо сподіватись.

Поки чекали Соболя, Северин був весь як на голках. Йому не терпілось швидше повернутись до Вбочки і переконатись що там все добре. Надто довго чекати не довелось. Мартин повернувся ведучи коня на якому лежав Сашко Явір.

Северин і Федір одразу ж вирушили до табору. Підкравшись до місця плазом, ховаючись у траві, козаки притихли. Паливода показав відрізок уявної межі табору за який відповідали він з Орестом.

- Десь з цього місця, де зараз лежимо, подасте сигнал, – інструктував Паливода. - Почувши відповідь, прямуйте он на той курінь. По дорозі до нього ми вас зустрінемо. Самі вже вирішите кількість загону. Думаю краще буде, якщо в табір зайде невелика кількість, а ще кілька сотень хай залишиться тут. Коли основне військо почне атакувати з півночі, ми зсередини наведемо паніку і почнемо відводити полонених. Коли кинуться на нас, нехай ті, що тут лежатимуть, спішать до нас на допомогу. Так собі думаю.