Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

Глава 6.1

— Моя леді, — тоненький голос одразу привернув увагу інших. — Прошу вибачення. 

— За що саме? — нарочито суворо запитала Йорунн, помітивши, що його друзі зупинилися віддалік. Вони не наважилися кинутися на виручку, але й залишати спійманого приятеля не стали.

— Що вдарив вас, я не навмисно, — хлопець зобразив уклін, — Ми грали, а там...

До них підбігла захекана і розчервоніла праля.

— Спасибі, міледі, що зловили цих демонят.

— Рада допомогти, — Йорунн ледь втримала серйозний вираз обличчя й знов повернулася до дітлахів: — То що ви зробили, що ця поважна жінка ганяється за вами по всьому двору? 

— Ми більше не будемо! — хлопець зам'явся та завбачливо відсунувся якомога далі від мокрого рушника.

— Грали вони!  Перекинули два кошики, виваляли у багні чисту білизну. Всю роботу коту під хвіст відправили! — обурилася жінка. 

— Це правда? — суворо уточнила Йорунн. — Підійдіть сюди.

Принишклі бешкетники закивали, так уважно розглядаючи своє взуття, ніби побачили його вперше.

— Тоді ось вам покарання, — Йорунн виглядала похмурою, але очі її сміялися. — Ви маєте відіпрати все, що забруднили. Вірно?

— Вірно, — товстушка закивала, — до останньої плямочки. А ну киш звідси, поки міледі не передумала!

Хлопчаки побрели в бік пральні, невдоволено поглядаючи на двох жінок. Аж раптом з боку стайні пролунав оглушливий гуркіт. 

Йорунн навідліг вдарило магічною хвилею, що прокотилася зсередини назовні. Ще не встигнувши збагнути, що саме могло трапитись, дівчина кинулася вперед і майже зіткнулася на вході з двома хольдінгами. Утрьох вони влетіли в загін для коней: на підлозі серед уламків, корчачись від болю, лежав світловолосий хлопчисько, а по його світлій сорочці швидко розповзалися червоні плями.

— Лікіт! — кинувся вперед один з чоловіків

— Стійте! А ні руш! — голос Йорунн змусив обох перелякано завмерти.

У напівтемряві приміщення за кілька кроків від хлопця просто в повітрі шалено оберталася напівпрозора сфера розміром з велике яблуко. Вона пульсувала і тремтіла від напруги, а всередині раз у раз миготіли якісь спалахи.

— Не наближайтеся, і не робіть різких рухів, — наказала дівчина, і, на подив, її послухалися, не ставлячи запитань.

Йорунн зробила дуже повільний крок уперед. Сфера загрозливо спалахнула, закрутилася ще швидше, з неї вилетів тонкий уламок чогось, підозріло схожого на заточену сталь. Він зі свистом розпоров повітря і впився в дерев'яну колону, пробивши її на глибину щонайменше половини долоні. 

Йорунн різко вдихнула, намагаючись відсторонитися від стогону пораненого, потім вивільнила трохи темряви, аби зіткати каркас захисного контуру. Ззаду долинув тупіт ніг, вочевидь, гуркіт розбудив усіх, хто ще не спав. Йорун подумки вилаялася, помітив, що сфера знову запульсувала.

— Ви, як вас звати? — коротко кинула вона через плече, намагаючись не втратити контроль над плетінням.

— А? Амайяк, — озвався один з чоловіків.

— Повільно вийдіть на двір і нікого сюди не пускайте, Амайяку, — Йорунн навіть не помітила, що сказала це рідною мовою. Зрозуміло?

— А хлопець?

— Швидше, бо всі загинемо.  

Сфера зблиснула й раптом стиснулася, набуваючи добре помітного кольору розпеченого заліза.

— От лайно! На землю!

Не дивлячись назад — тепер вже байдуже, хто зараз стане свідком того, що відбувається — Йорунн викинула перед собою напівзакінчений захисний контур. Той зметнувся, розвертаючись одночасно в усіх напрямках. Не настільки досконалий, яким мав би бути, але точно кращий, аніж нічого. Темне плетіння за мить набуло щільності й навіть встигло огорнути не менше половини сфери, але майже тієї ж секунди приміщення осяяло сліпучим спалахом.

Йорунн встигла пригнутися, але людей за її спиною збило з ніг потужним поривом вітру. Хтось охнув: мабуть, падіння вийшло болючим. Спершу шкіру рук і щоки обпекло жаром, а майже одразу за тим — нестерпним холодом. Земля в одну мить вкрилася білими морозними візерунками, вільний простір між дверцятами загонів, стелею та підлогою прошив десяток гострих бурульок. Вони стирчали у безладі на різні боки, наче списи, кинуті рукою безумця, але на щастя нікого з людей все ж не зачепили.

— От лайно… — ошелешено повторила Йорунн, спостерігаючи, як у повітрі кружляють та згасають останні іскри. — От же лайняне лайно…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍