Читати книгу - "Невгамовні серця, Ерін Кас "

Розділ 14

Коли Аня сказала, що ми нікуди не йдемо, навіть відчула полегшення. Я вже не та Маша, яка всі вихідні просиджувала в клубі й мріяла винести мозок Андрію. Не знаю чому він запропонував зустрітися та відмовитися не можу, занадто сильно мені хочеться його побачити.

Інколи важливі рішення ми приймаємо гарненько все обміркувавши, а інколи не даємо собі часу подумати. Так зробила і я. Прислухалася до свого серця й погодилася на зустріч. Залишилося дочекатися того моменту, коли він знову зателефонує. Чекати й міркувати про що ми будемо говорити, коли зустрінемося. І він зателефонував, але не на телефон, а через годину у двері квартири.

Дзвінок у двері налякав мене. На годиннику була десята вечора і я нікого не чекала. Я саме з'їла великий шкідливий бутерброд, запила чаєм й всілася дивитися фільм. 

Від дзвінка підскочила й вимкнувши світло, тихенько пробралася в прихожу. У двері ще раз подзвонили і я глянула у вічко. Та, так і стояла розкривши рота, бо кого, а Андрія я не очікувала там побачити. Першою думкою було не відчиняти, бо вигляд мала жахливий. Гулька на голові розтріпалася і була схожа на гніздо якоїсь пташки, у домашньому халаті, закороткому для зустрічі гостей, а тим паче таких. Але страх, що він піде поки я перевдягнуся, змусив потягнутися до ручки й відчинити двері.

— Привіт, — посміхнувся чоловік.

— Привіт, — розгублено відповіла на привітання.

— Ти казала підеш в клуб, але я подумав, може, щось змінилося.

— Так, ми передумали.

— Добре, — знову посміхнувся, а я не знала як себе поводити. Так давно його не бачила, що замилувалася й забула про звичайні правила ввічливості. Як завжди гарний, у білій футболці, що обтягує треноване тіло й темних джинсах. Стоїть на моєму порозі, а я не можу зібрати думки до купи.

— Можна увійти?

— Ой, звісно! — відступила, пропускаючи його всередину.

— Я тобі не завадив? — подивився на мене, затримавши погляд на ногах, а мені хотілося натягнути халат до самих п'ят. Ніколи не почувала себе так сором'язливо перед Андрієм.

— Е… Ні, я збиралася подивитися фільм, — розгублено відповідаю.

— Дозволиш скласти тобі компанію? — далі шокує мене.

— Подивитися фільм? — не вірю своїм вухам.

— Можемо щось замовити, якщо хочеш? Але ти, мабуть, на дієті, як завжди.

Це точно! Бачив би ти той бутерброд, який я вм'яла десять хвилин тому.

— Ти голодний?

Було помітно, що чоловік втомлений. Мабуть, нелегке діло тягнути весь бізнес одному.

— Є трохи, — відповів роззуваючись.

— Можу приготувати що-небудь, — запропонувала.

— Ти? — здивувався Андрій.

— Вдома більше нікого немає, — розвела руками й пройшла на кухню.

Чоловік пішов за мною, сів на стілець, наче очікуючи моїх подальших дій. Думає не вмію? Багато ж ти не знаєш фактів про мене, Андрійку.

— Чого душа бажає? — подивилася на нього, вмикаючи плиту.

— Не думаю, що це здійсненне бажання, — ледь всміхнувся. — А на рахунок їжі, то достатньо бутерброду.

Хм, такі шедеври я вмію робити. Я дістала хліб й ковбасу, тоненько все нарізала, додала листя салату й кружальця помідора.

— Ось, будь ласка, — поставила перед чоловіком тарілку.

— Дякую.

— Чай зробити?

— Краще б пива.

— У тата є, — відкрила холодильник й поставила перед ним пляшку.

— Ого! Оце сервіс! Складеш мені компанію?

— Хіба що вина вип'ю.

Принесла з татового бару пляшку білого вина, Андрій відкоркував й налив мені у келих. До вина знайшовся виноград й твердий сир.

— За зустріч? — сіла напроти чоловіка.

— Давай, Машо, вип'ємо за те, щоб у нас було місце, куди б нам хотілося повертатися, — сказав якось засмучено.

— За того, хто чекатиме.

— Що? — не зрозумів чоловік.

— Місце немає значення. Важливо, хто тебе чекає.

Чоловік з цікавістю поглянув на мене, але нічого не сказав. Він був якийсь інший, задумливий чи що? А може, то я аж настільки відвикла від нього.

Я поволі пила вино, Андрій пиво. Він розпитував, як проходять мої канікули, як справи у батьків, а я навіть не знала, що запитати. Питання, які мене хвилювали ставити незручно, тому просто відповідала на його.

— Який фільм подивимося? — запитав, складаючи посуд в мийку.

— Е… Навряд чи тобі сподобається романтика, яку я збиралася дивитися, тому можемо щось інше підібрати.

— Я готовий піти на таку жертву, якщо ти бажаєш дивитися щось дівчаче.

Я пішла до кімнати взяти ноутбук, коли увійшла до вітальні, Андрій стояв біля вікна у цілковитій темряві й дивився у вікно.

— Чому без світла? — увімкнула підсвітку.

— Машо, ти хоч раз згадувала той поцілунок?

— А? — я думала мені почулося, так неочікувано прозвучало питання. Тим паче ми ніколи не згадували той випадок, наче його й не було.

— Ну, тоді, пам'ятаєш? У моєму кабінеті, — розвернувся до мене обличчям.

Як я можу забути свій найсолодший спогад?

— Навіщо ти про це питаєш? — ледь видавила з себе.

— Бо я втомився.

— Від чого?

— Втомився удавати, що все добре. Втомився телефонувати тобі тільки на свята. В мене скоро дах знесе, — почав наближатися до мене, а я здавала назад.

— Ти сам зробив такий вибір, — нагадала йому той жахливий для мене вечір.

— Але ти нічого не зробила, щоб все було інакше.

— То я ще й мала щось робити, коли застала тебе з якоюсь вішалкою й бачила, як вона тебе облизувала? — почала закипати я.

— Ми давно розійшлися, — підійшов впритул до мене.

— І що? Мені радіти?

— Ні, просто хочу, щоб ти знала.

— Мені байдуже, — буркнула, притискаючи до себе ноутбук, немов захищаючись ним від неприємної розмови. Та спогади не змусили себе довго чекати. Як зараз пам'ятаю той солодкий щем у грудях, коли його вуста торкнулися моїх. Я подивилася на його губи й змусила себе відвернутися.

— Я втомився, давай не будемо сваритися, — зітхнув чоловік. — Вмикай свою романтику, — потягнувся за ноутбуком.

Андрій поставив ноут на комод, а сам сів на диван, я сіла поруч й вкрила ноги пледом, ніяк не коментуючи посмішку чоловіка. Він сів ближче й поклав руку на спинку дивану позаду мене.

Я не могла зібрати себе до купи. Думки шалено носилися в голові не бажаючи складатися в один ланцюжок. Чому він приїхав? До чого та розмова про поцілунок? А його слова… Я не могла зрозуміти чому він про це говорить зараз. Початок фільму я пропустила, поки думала, тому не могла вловити суть історії подружжя, яке вийшло на тропу війни. Так собі фільм, романтикою і не пахне.

— Машо, тихо сказав Андрій, — зазвичай, такі фільми дивляться по-іншому.

— Цікаво як? — приготувалася слухати якийсь підкол. Та він просто здвинувся ближче й притулив мене до себе.

— Зазвичай, дівчина кладе голову на груди чоловіку, а він її міцно обіймає.

Я мовчала. В мене дух перехопило від цього жесту, адже я так давно про це мріяла. Так само мовчки притулилася щокою до його грудей й несміливо обійняла за талію. Мабуть, він перевіряв мої нерви й не очікував таких рішучих дій від мене, бо в перші секунди, як наче розгубився, а потім ще міцніше притиснув до себе.

Здається, ніхто не слідкував за фільмом, я так точно. Андрій ніжно гладив мене по спині, а я слухала як швидко б'ється його серце. Рукою я виводила візерунки на його футболці й вдихала легкий аромат парфуму. Андрій взяв мою руку, підніс до губ й поцілував долоню, а потім кожен пальчик окремо. Від такої ніжності тепло розлилося по тілу. Я підняла очі й зустрілася з його. Погляд карих очей заворожував. Ми дивилися одне на одного кілька довгих секунд, а потім чоловік нахилився до мене, зупинившись в декількох сантиметрах від губ, наче очікуючи дозволу. Я не могла протистояти й потягнулася за своїм солодким забороненим поцілунком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍