Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Пару секунд я прибувала у шоковому стані. Ні, я вже зрозуміла, що у світі є багато речей, яких я не знала, але я не очікувала, що вони будуть такого масштабу. Я б ще могла змиритися з відьмами або вампірами, але простір між світами....

– Це якось надто складно і досить моторошно, – озвучила свої думки.

– Це необхідно, – знизала плечима Лілі. – Коли таким, як ми треба зробити щось, не привертаючи уваги звичайних людей, потрібне безпечне місце. Зараз такі петлі створюють і використовують із тією ж метою, що й тисячі років тому: як захищене, відокремлене місце для проведення різних заходів, видовищ, зборів чи страт.

Дівчина обернулася і підморгнула мені, а я лише закотила очі. Мене дуже втішала думка, що якби мені все ж таки відрубали голову (або який у них там порядок проведення страти), ця вистава залишилася недоступною перехожим людям.

Ми нарешті вийшли з лабіринту коридорів і підійшли до ліфта. Ліворуч від нього висіла велика табличка з номером поверху. Я посміхнулася. Тринадцятий.

– Взагалі, якщо подумати, це дуже зручно, – зауважила я. – Вам не потрібно шукати безлюдне місце, щоб скликати ваш шабаш. Ви можете зробити це посеред міста, просто під носом у людей. Та невже цього ніхто не помічає? Я маю на увазі того разу на майдані Незалежності ми просто йшли, а потім щезли. І коли вся та юрба виходила звідти, ніхто нічого не запідозрив?

– Міжпросторові петлі мають захист відводу очей. Тож можна сказати, люди дійсно нічого не помічають. Одні побачать щось на зразок міражу, де люди просто продовжують йти далі, коли насправді давно зникли у просторі. А інші відволічуться і все пропустять. У тебе не бувало такого, що ти йдеш вулицею і бічним зором бачиш якийсь рух, але повертаючись у той бік, нічого не виявляєш?

Я округлила очі. Можу заприсягтися, зі мною таке бувало.

– Ну от бачиш, – правильно зрозуміла мою реакцію Лілі. – Це так діє закляття відводу очей. Люди нічого не бачать та не чують. Але дивовижним чином відчувають. Швидше за все, той енергетичний потік, який створює навколо себе міжпросторова петля, настільки сильний, що навіть люди це помічають, хоч і не розуміють. Їх несвідомо тягне до цього місця, приваблює його енергетика, як поруч із ним загострюються почуття і сприймання. Чудова місцина для революцій, – з непідробною повагою зауважила Лілі. – Також така територія часто стає туристичною. Люди будують на ній визначні пам'ятки, створюють історії, пов'язані з цим місцем, щоб якось пояснити, чому туди так манить людей. Чого вартує весь шум навколо англійського Стоунхенджа. Вони й самі там не можуть розібратися у всіх легендах, які навигадували довкола тих каменів. А за фактом там просто розташована одна з найстаріших міжпросторових петель, якою користуються досі, – дівчина замовкла поки ми виходили з ліфта, пропускаючи туди людей, а потім продовжила: – Погіршує ситуацію ще й наша ем… діяльність усередині цього простору. Якщо відбувається великий викид енергії, то її відлуння відчуватимуть навіть поза цією петлею. Впевнена, коли ми вчора перемістилися, господарів квартири знатно потріпало.

– Ти про що?

– Телепортація дуже сильне закляття, а навіть при використанні меншої магії в квартирі, на території якої розташована моя міжпросторова тепла, буває вибиває пробки або блимає світло.

– Тобто у тих апартаментах хтось мешкає?

– Звичайно, – кинула вона.

Величезний світлий хол, в якому ми опинились, ніяк не можна було назвати під'їздом житлового будинку, швидше вже вестибюлем готелю. Лілі попрямувала до диванчиків біля вікон, а я пішла за нею, продовжуючи говорити.

– Але це неправильно. Ти своєю магією заважаєш нормально жити людям.

– Ой, – пирхнула вона, лише відмахнувшись від мого зауваження рукою. – Краще хай власник квартири мені подякує. Незабаром він зможе здавати приміщення для любителів містики.

– Я знову не зрозуміла про що ти, – за ці два дні я почала відчувати себе повною дурепою.

– Ну це як будинки з привидами, – з запалом промовила Лілі, щиро посміхаючись. – У всьому світі є такі місця. Вважається, що там водяться примари чи ще якась нечисть. А сміливці наважуються на спір провести там ніч.

– І ти хочеш сказати, що все це просто міжпросторові петлі?

– В більшості. Хтось із наших так бавиться, хтось заробляє, а хтось просто живе, – вона говорила відсторонено, а всю свою увагу направляла на вивчення вулиці за вікном. Мені здалося, вона когось там вишукує.

– Втім добре влаштувалися: за житло платити не треба, вибирай будь-яке зручне місце та й сусіди за сіллю бігати не будуть, все одно зайти не зможуть.

– Я так живу не тому, що це безкоштовно, – Лілі різко повернула на мене голову, в її голосі почулися сталеві нотки, які вона намагалася заглушити. Тому швидко перевела тему: – До речі теоретично люди можуть потрапити в петлю. Якщо їх, звісно, хтось туди проведе.

– А я думала, тільки сфари можуть потрапити туди.

– Ти сфар, але сама не впораєшся, – іронічно нагадала вона. – Взагалі річ не в наявності сили та вмінь. Вся зовнішня частина петлі – це захисна оболонка. Якщо зовсім просто, то вона зіткана з безлічі замків і чим більша її територія, тим більше цих замків. Отож відкрити замок легко, але якщо ти не знаєш який саме, можеш витратити все життя так і не потрапивши всередину. Тому треба знати, де знаходитись вхід.