Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

З'ясувалося, що пан Ткач вже давно надавав різним темним особистостям різного плану послуги в обмін на списання боргів, тому й загруз в криміналі. Але тоді ці пояснення здавалися не важливими. Вона просто не вірила, що Сашко здатен нашкодити їй.

А от пан Кирієнко... Грубий, дратуючий, чужий. Він просто не міг бажати їй добра, не думав про її почуття. Його холодний безжальний погляд... Він снився їй кілька разів у жахіттях. Пустка довкола, і лише синє сяйво в розрізі маски, а потім оглушливий звук пострілу.

Проте сьогодні похмурий образ раптом перевернувся... ні, навіть вивернувся навиворіт.

Чоловік, якого вона зустріла сьогодні, був геть іншим. Нова зачіска та пристойний костюм кардинально змінили зовнішність. Крім того, він насправді допоміг в ресторані, погано було б якби вона не втрималася на ногах. Поводився він спокійно й говорив ввічливо, нехай трохи насміхався, але не ображав.

Чого не можна сказати про неї.

Раптово Юля відчула те, що вже багато років не навідувалося до неї, - докори сумління. Вона взагалі вважала, що це почуття їй більше не загрожує через жорсткість характеру. А може, через те, що вже давно не вчиняла несправедливо.

Ні з ким.

Тільки з ним.

Жінка вийшла з ванної й віддала легкий поцілунок Миколаю, який пішов у душ після неї. Трохи підсушила волосся рушником і залізла на ліжко. На очі потрапив телефон і одразу перемістився до тремтячих рук.

Натиснула на номер, з якого їй сьогодні подзвонив пан Кирієнко. Слухавку взяли після першого ж гудка.

Почулося глухе "Алло". Юля не впізнала голос, тому вирішила уточнити:

- Максим... Євгенович?

- Так, це я... Щось трапилося? - після невеликої паузи відповів Макс. Спершу він вирішив, що йому здалося чи наснилося сповіщення про виклик від пані Середи, й він ще раз перевірив надпис на екрані.

- Добрий вечір, - досі не наважуючись перейти до справи, промовила Юля.

- Добрий, - пробурмотів у відповідь чоловік, не розуміючи на честь чого така ввічливість.

- Я хотіла вибачитися...

Зависла досить довга пауза. Максим негайно пригадав безліч звинувачень та образ на свою адресу від зміюки, тому вирішив уточнити:

- За що?

- За різкі слова, які сказала сьогодні... й подякувати за те, що не дали упасти.

У слухавці знову стало тихо. Юля почала нервувати ще більше й почувалася дурепою. Вона не вибачалася й не дякувала таким чином, мабуть, з початкової школи.

А чоловік на іншому боці намагався зібрати в сонній голові думки, які розбіглися десь від шоку: "Середа? Горгона? Вибачається? Дякує? І що тепер робити? Щось казати?"

- Будь ласка, - нарешті визначився з відповіддю.

Забриніло ніякове мовчання. Розмова начебто вичерпала себе, але Макс категорично не хотів переривати спілкування, не так швидко. Відчайдушно намагаючись вигадати, про що поговорити, спитав про те, що хвилювало найбільше:

- Ви знову вийшли заміж?

- А-ам... ні...

- Тобто той чоловік - ваш друг?

- До чого ці питання? - в голосі почулося роздратування, знову ця людина без дозволу лізе на її територію.

- Вибачте. Не придумав, про що ще поговорити... - знітився Макс.

- Тоді мабуть...

- Ні. Не кладіть слухавку.

- Чому?

Пан Кирієнко видихнув. Він не знав, чому, тому просто почав говорити перше, що спало на думку:

- Вибачте мені. Я був неправий тоді. Я повинен був все пояснити. Просто ваша ненависть так розлютила мене. Я не розумів, чому ви не вірили в причетність близької людини до...

- Стоп, - вигукнула Юля, відчуваючи, як по щоках потекли гарячі сльози. - Не треба про це.

- Юліє Володимирівно... Юлю... - серце стиснулося від болю. - Я не хотів зробити тобі боляче... Чесно...

- Угу, - схлипнула жінка й вголос розридалася.

Макс казав щось іще, намагаючись її заспокоїти, потім просив дати йому свою адресу, щоб він негайно приїхав. Але Юля не чула його. Телефон лежав на ліжку, поки виклик продовжувався.

Потім пан Кирієнко почув різкий стук та вигук: "Що сталося?!" За мить вже ближче почувся чоловічий голос, який бурмотів ласкаві слова й повсякчас питав, що сталося.

Нарешті Микола помітив досі активний виклик. Він взяв телефон, підніс його до вуха й суворо запитав:

- Хто це?

- Мені шкода, - відповів Макс та відключився.

Юля доволі швидко опанувала себе. Їй стало насправді соромно через свою несподівану істерику. Причиною сліз було не те, що вона знову пригадала про вбивство Сашка й жахи, які пережила колись. А те, що хтось нарешті зрозумів та зміг пояснити її почуття по відношенню до пана Кирієнка. Адже аж до сьогодні, навіть вона сама не могла цього зробити.

Справа була не втому, що охоронець когось убив, а в тому, що завдав болю саме їй. Та ще й не вибачився за те. Таку маячню вона не могла розповісти Миколаю. Та й буть-кому взагалі.

А Микола, лишившись у незнанні, вирішив, що хтось погрожував його дівчині. Адже історія, про яку вона розповідала сьогодні, могла повторитися в будь-який момент.