Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

Кшисєкові стало дуже незручно. Перед ним стояла цікава постать, упакована у форму втомленого життям чоловіка. Хто це був? Есбек[35]? Чорт забирай, він не був найсильнішим знавцем новітньої історії, його більше заводили старі часи, але щось таки чув. Міліція в комуністичні часи не мала доброї репутації, не кажучи вже про спецслужби. Старий, мабуть, зачепив когось за живе, бо отримав банку з кислотою просто в око. Били? Катували? Що він зробив?

Тим часом старий сів на велосипед і повільно поїхав дорогою, але в протилежний бік від того, звідки приїхав Кшиштоф.

– До побачення, – крикнув йому вслід хлопець, але старий лише махнув рукою, ніби відганяючи муху.

– Прогулятися захотілося, – прошепотів собі під ніс Кшись, після чого ногою втоптав ляльки, яких засипав Квасек, скочив на велосипед і вирушив у зворотну дорогу. Холодно, якось так страшно, поїздка коротка, але, хіба, на перший раз вистачить.

Плачки. Мамуни[36]. Дуже цікаво, треба буде почитати про це. До наших днів дійшло чимало язичницьких звичаїв, про які люди зовсім не знали. Інакше християнство ніколи б не прижилося - йому довелося спритно підміняти панівні звичаї своїми. Втім, деякі речі пішли набагато глибше в історію. Наприклад, знаменитий медовий місяць - пережиток давньоримського періоду. Після весілля молодята щодня протягом місяця вживали напій на основі меду, нібито з невеликим додаванням галюциногенних речовин. Після цього у них залишався час для нестримного кохання, щоб якнайшвидше обзавестися потомством. А як було з цими ляльками? Пошукає, подивився, можливо, порозпитує.

І тут він зрозумів, що з учорашнього дня взагалі не думав про це лайно в голові. Принаймні, на такому рівні лікування діяло, воно спрямувало його думки в інше русло. Можливо, все буде добре, він доживе до старості і матиме онуків. Занурений у свої роздуми, Кшиштоф повернувся до місця свого проживання.

Він поставив велосипед у гараж і зайшов до будинку, де його зустрів веселий щебет Вероніки. Вона намагалася впоратися з вечерею і розмовляла по телефону. Жонглювала каструлями і переказувала комусь короткий зміст фільму чи книги. Хоча це могла бути й правдива історія. Як і годиться жінці, на одну думку було десять слів. Кшись не заглиблювався у шалену розмову, бо його пухлина могла не витримати. Він кивнув жінці, взяв з холодильника банку кока-коли і пішов до своєї кімнати. Йому довелося зануритися в каламутні води Інтернету, щоб відфільтрувати дивні смерті. У нього був знайомий професор в університеті, який, напевно, допоміг би йому, але хлопцю хотілося спочатку самому пропустити список імен крізь сито, а потім просто розвіяти будь-які сумніви за допомогою експерта.

Перше ім'я - і вже проблема. Марія Валясяк, лікувала травами, що, як виявилося, мало власну професійну назву - фітотерапія. На фото, розміщеному на її сайті, - бадьора жінка років сімдесяти, обвішана в якісь трави. Одухотворене обличчя, заплющені очі, ступки на задньому плані і маса дивних предметів, призначення яких нормальна людина не змогла б розшифрувати. Не вистачало тільки чорного кота і миски з очима або засушеної жаби. Мабуть, містика добре продавалася, бо на іншій фотографії пані Марія чекала на пацієнтів перед великим будинком. Її блискуча кар'єра закінчилася самогубством, сумно повідомив адміністратор сайту. Для Кшиштофа найціннішою інформацією було те, що цілителька покинула цю долину сліз внаслідок раптового контакту шийного відділу хребта з мотузкою, коротше кажучи, вона повісилася. Так що тут була проблема, адже смерть була досить поширеною, де їй там було до пошкоджених газових плит. Хоча, з іншого боку, відьом теж вішали - особливо популярний метод у англійців. Практичні остров'яни не морочилися з кілками, тільки шибениця, петля і хоп!

Він записав ім'я на чистому аркуші паперу, витягнутому зі столу, поставив поруч знак питання і зазначив: "Чи обмежимося ми методами, що застосовуються в Польщі?". Це речення він закреслив, бо дотримуватися цієї теорії було безглуздо. Кордони нашої країни досить динамічно змінювалися протягом століть, і треба було б стерти руки до ліктів, щоб звузити пошук. Поруч із закресленим реченням він написав: "Експерт!". Він вирішив винести не дуже очевидні випадки на обговорення з професором Блажейовським.

Глянув на список і засопів. Попереду було багато роботи.



Стілець загрозливо скрипнув, повідомляючи йому, що якщо не витримає, то це не його вина, адже попередження було надіслано. Треба бути титаном, щоб витримати вагу пароха Вацлава Радзєєвського. І якщо сільський поліцейський виривався з стереотипів, мов кіт з ванни, так ксьондз надзвичайно вдало в ці стереотипи вписувався. Можна було б довго розповідати про його лисину, що спиралася на стіну залишків волосся на потилиці, про три підборіддя, про товсті пальці, які насилу оперізувалися трьома перснями, але досить сказати, що він сидів на стільці, а не в кріслі, боячись, що просто не зможе встати зі зручного сидіння.

Кшисєк дивився на нього якби неохоче, пам'ятаючи зауваження матері, яка з дитинства втовкмачувала йому, що не можна нав'язливо витріщатися на товстих людей, бо це негарно. Зате було добре розжиріти за гроші парафіян, як медальний кабанчик? - хотів запитати він у батьків, але все, що він міг зробити в той момент, - це вести боротьбу думок із самим собою. Скільки б він зараз віддав за маленьку дівчинку в поліклініці, яка б, напевно, сказала: "Дідусю, а тут у них кит!".

Голосно зітхнувши, парафіяльний священик, випростався на стільці і розгладив сутану, з якої можна було б пошити вбрання для кількох вікаріїв. Він витер чоло хустинкою і з радістю прийняв склянку віскі, налиту Якубом з красивого графина у формі шахової вежі.

– За це я ціню тебе, – сказав він. – Якби Бог хотів, щоб віскі подавали з колою, він би сам це вигадав. – Він побрязкав кубиками льоду і випив вміст одним ковтком, а потім багатозначним жестом попросив добавки.

– Що привело отця-добродія до мене? – запитав Якуб, і Кшисєк здивувався, почувши такий титул. Тепер кажуть просто "отче", а коли він був малим, бабуся навчала його, що до кожного священика, незалежно від того, знаєш ти його чи ні, треба звертатися: "Хай буде прославлений". А ще кажуть, що колись парафіяльному священикові цілували перстень.

– Це ваш новий підопічний? – запитав священик.

– Так, – відповів Якуб.

– Гм... – Ксьондз оглянув Кшисєка з ніг до голови, мабуть, уже вдесяте відтоді, як той увійшов до дому. Він підморгнув, змочивши губи у віскі, і перевів