Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

подих. – Турбота, Якубе, велика турбота, – почав він болісним голосом. – Моя паства стривожена, налякана, і взагалі люди чомусь наклали в штани. Знаєш, чому?

– Через вбивство?

– А ось і ні. Проте, заразом і так. Через мого вікарія.

– Можна ясніше, отче добродію.

– Бачиш, Якубе, справа, на перший погляд, проста. – Священик знову поправився на стільці. – Ми всі тут живемо щасливо і мирно. Це така рівновага, прямо тобі ідеальний приклад симбіозу. Я – зразковий парох, який робить все, що може, щоб якось нести цю тацю. Дбаю про молодь, організовую для них поїздки, вожу стареньких до Ченстохови, подружніх примирюю. Тут немає місця для скандалів, бо я просто віддаю перевагу жінкам, а з моїм здоров'ям можу на них тільки дивитися. Я спостерігав за вашими з Зенобією вибриками і спостерігатиму далі. Ви нікому не шкодите, навпаки, ви рятуєте людей. Я впевнений, що це не обман, і ви самі добре знаєте, чому. Ти церкви уникаєш, цураєшся її, справа твоя. Якби ви прошепотіли, що робиш ці чудеса під натхненням Святого Духа, то був би забезпечений до кінця життя. Міжнародна слава, паломництва, як до Лурду. Не хочеш, не буду в це вникати, бо ти людина спокійна і розважлива, не бунтуєш проти Церкви. І так би ми тут жили, ти когось вилікуєш, а я похрещу, ідилія.

– Це була неписана домовленість за багато років, просто так сталося, – підтвердив Якуб. – Я колись зцілив племінницю ксьондза, щоб ти чітко бачив ситуацію, – звернувся він до Кшисєка, який кивнув, що зрозумів. Виходило так, що, мабуть, кожен у цьому селі був чимось зобов'язаний таємничому цілителю.

– Тепер це може змінитися, і ми повинні з цим розібратися, – занепокоєно промовив парох.

– Я так розумію, що справа стосується цього вікарія.

– Не інакше. Він молодий, амбітний, злий на весь світ за те, що той закинув його в таку діру. Йому нудно, він нічого не робить, тільки сидить в Інтернеті. Зрештою, я почув, що він людей бунтує, морочить їм голови. Про тебе він уяви не має, але якщо буде винюхувати і копати, то дізнається. Про Жарцувну він дізнався, на месі навіть щось згадав, тільки ж люди не темні, до її хати зі смолоскипами і вилами не пішли. Його це дуже роз'ярило, бо ж йому хотілося боротися із забобонами. Але він не розуміє, що цей забобон у вигляді знахарки лікує людей у цьому селі десятиліттями, немає жодної людини, якій би вона не допомогла. Він стає все більш і більш нахабним, і мені здається, що він збирається завдати удару. Якщо він дізнається про тебе, то це буде гаплик. Буде цирк, ЗМІ, вся Польща почує про нього, а Церква пошукує медійників. Він вже хотів влаштувати шоу із Зенобією.

– А що це було? – зацікавився Якуб.

– Що її не можна ховати на освяченій землі. Ми навіть не знаємо, чи вона була хрещена. Я тупнув ногою і накричав на того гівнюка, похорон був як слідує. Все село зійшлося. Але це була дрібниця, з тобою я б ради не дав.

– Ксьондзе-добродію, – почав Якуб, доливаючи всім віскі. – Мене шукає вся Польща і не може знайти. Ви думаєте, що один гівнюк після семінарії може це зробити?

– Він трохи непередбачуваний. Навіть не знаю, а він, часом, не псих. Нещодавно ми говорили про цю ситуацію за сніданком, і він сказав: "Я знаю, що другий Решль у Польщі вже неможливий, але тепер відьом спалюють на інших вогнищах. На вогнищах людських язиків". Він час від часу виїжджає, їде кудись до друзів і повертається повний енергії. Самі клопоти з ним.

– Решль? – запитав Якуб.

– У Решлю спалили останню відьму в Європі, в тисяча вісімсот вісімнадцятому році, – відповів ксьондз. – Я теж цього не знав, але в мене на думці був той Решль, і я пошукав про нього.

– Додамо, що він зацікавився старою Жарцувною, і вона померла, – сказав Кшисєк.

– Стара зачаділася, – твердо сказав ксьондз. – Будьмо розсудливими, я не звинувачую його у вбивстві, не думаю, що він когось відправить на вогнище, але хто знає, що може прийти йому в голову. Тому, Якубе, прошу тебе сховатися на деякий час, може, на месу до костьолу прийдеш. Не знаю, але обережно з ним.

– Хіба що прийдеться.

– Зроби це. Бачу, у вас тут хлопець, мабуть, лікуєте його. Сидіть, пийте, здоровійте.

У двері подзвонили.

– Це, мабуть, Генрі, – сказав Якуб, підводячись зі стільця.

– Що ж, мені пора йти.

Парох сьорбнув віскі і досить жваво скочив.

Вони пройшли повз поліцейського в коридорі, побіжно привітавшись один з одним. Між ними були якісь тертя, Кшиштоф був у цьому впевнений. Один мовчки роздягався, інший одягався. На прощання пролунало приглушене бурмотіння, двері за кремезним парохом зачинилися. Вони змогли продовжити свою розумову розвагу під назвою: "пошуки вбивці".

Команда, що шукала інквізитора, розподілилася точно так само, як і вчора. Однак сьогодні на столі був не підляський самогон, а віскі.

– Оскільки ми залишилися наодинці, можемо перейти до теми, – почав Генрі. – Кшисєк мав сьогодні розповісти нам щось про всі ці вбивства, але я теж маю новини. Але я прибережу їх на десерт. У тебе є що-небудь? – звернувся він до хлопця.

– Так, є. – Хлопець кивнув. – І я постараюся переказати все швидко, поки ця руда мене не переможе. – Він підняв склянку з віскі догори.

– Розслабся, якщо що, завтра ми тобі розповімо, що сталося. – Якуб посміхнувся і долив собі.

Кшиштоф відкашлявся і подивився на свої нотатки.

– Справа ось у чому, – почав він. – Вчора Генрі дав мені список з двадцяти двох осіб і доручив вибрати з них справи, які чітко відповідають його, так би мовити, уявленню про профіль вбивці.

– Звучить дуже мудро, але так, – підтвердив поліцейський.

– Ну, в цьому і проблема. Тому що ви не можете просіяти це на дві купи. Спочатку я хотів поділити все це на п'ять категорій, але у нас лише двадцять дві людини, тож вийшло б досить багато фрагментації. Насправді двадцять три припадки, але про це пізніше. В результаті вийшло три категорії. Перша: явно не пов'язані з профілем. До цього кошика потрапив тип, який потрапив під метро. Є кілька голосів, які