Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

і пропонують відомстити Марсу за те, що сталося із вашим судном. Я розмовляв з усіма відомими мені лідерами чарунок Асоціяції, і ніхто не взяв на себе відповідальність. Хтось дуже сильно бажає роздмухати війну. Якщо це Марс, то ступивши на борт того судна, ви більше ніколи не промовите ані слова на публіку без згоди марсіянських діячів. Я не хочу думати, що це Марс, бо не бачу, чому їм може бути вигідною ця війна. Тож я сподіваюсь, що навіть після того як «Доннаджер» вас підбере, ви залишитесь гравцем у наступних партіях.

Надсилаю вам пароль. Коли матимете можливість виступати публічно, використайте формулювання «широко розповсюджений» у першому ж реченні передачі, аби повідомити, що на вас не тиснуть. Якщо ці слова не буде використано, то я вважатиму, що на вас здійснюється тиск. У будь-якому разі я хочу, аби ви знали, що ви маєте союзників у Поясі.

Я не знаю, ким ви були і що робили в минулому, але ваш голос тепер важливий. Якщо ви бажаєте, аби ваш голос пішов на благо, я зроблю усе можливе, щоб вам допомогти. Коли станете вільними, повідомте мені на адресу, що вказана внизу. Я думаю, що нам є багато чого обговорити.

Джонсон закінчив.

***

Команда сиділа на камбузі і розпивала пляшку ерзац-текіли, яку звідкись викопав Амос. Шед сьорбав потрошку з маленької чашечки і щоковтка намагався приховати огиду. Алекс і Амос хиляли, як моряки: тримаючи склянки за дно і ковтаючи за раз. Амос щоразу лаявся і за одинадцять шотів жодного разу не повторив лайку.

Голден спостерігав за Наомі. Жінка хилитала текілу у склянці і дивилась внікуди. Він помітив, що дивується генетичній мішанині у її зовнішності. Певно, там було трохи африканських та підвенноамериканських генів. Її останнє ім’я вказувало на японскі корені, як і ледве помітний епікантус. Вона не була привабливою у класичному розумінні цього слова, але під певним кутом зору її зовнішність була досить вражаючою.

«Холєра, я набравсь більше, ніж сподівався». Аби щось сказати, він промовив:

– Отже...

– Отже, полковник Джонсон тепер вас кличе. Ви стали важливою людиною, сер, – продовжила Наомі.

Амос поставив склянку з перебільшеною акуратністю і повів своєї:

– Якраз є сенс запитати про це, сер. Чи є шанс скористатися цією пропозицією допомоги і просто прямувати до Поясу? Не знаю, як вам, але мені здається, що з марсіянським лінкором попереду і півтузнем таємничих суден позаду тут стає, курва, трохи затісно.

Алекс пирхнув:

– Ти що, шуткуєш? Якщо ми повернемо зараз, то якраз зупинимось вчасно, щоб «Доннаджер» нас ухопив. Вони йдуть на повних парах, аби перехопити нас раніше за судна белтерів. Якщо ми почнемо змінювати траєкторію, то «Донні» сприйме це за натяк, що ми перейшли на інший бік, і повністю нас розтрощить.

– Я згоден з паном Камалем, – відповів Голден, – ми обрали курс і маємо пройти його до кінця. Я не хотів би втрачати контакт Фреда. До речі, ви вже видалили його повідомлення, Наомі?

– Так, сер. Стерла з бортової пам’яті щіткою по металу. Марсіянці ніколи не дізнаються, що він нам писав.

Голден кивнув і розстібнув льотний костюм ще трошки. На камбузі зробилося дуже спекотно від пяти п’яних осіб. Наомі побачила його спідню футболку і підняла брови. Зніяковівши, він застібнувся назад.

– Я не бачу сенсу в діях цих суден, шефе, – мовив Алекс. – Декілька кораблів, що стрімголов мчать уперед з ядерною зброєю на борту, можуть лише трошки пом’яти бойову фіру типу «Донні», та й поготів. Приготувавши свою мережу точкової оборони та рейкотрони, вони створять безпольотну зону на тисячі кілометрів навкруги. Вони б вже могли їх позбивати торпедами, та я вважаю, що їм так само цікаво, хто ж то, як і нам.

– Вони теж знають, що не мають змоги перехопити нас раніше за «Доннаджер», – відповів Голден. – Та вони не можуть і до бою його втягнути. Я також не в курсі, для чого вони там.

Амос розлив останню текілу по склянкам і, піднявши свою у тості, мовив:

– Впевнений, ми скоро, курва, дізнаємось.

РОЗДІЛ 10. Міллер

Нервуючись, капітан Шаддід стукала кінчиком середнього пальця по великому. Цей звук був ледь помітний, м’який, мов котячі лапи, але коли якось Міллер звернув на нього увагу, звук став гучнішим. Навіть такої гучності, немовби він заповнював офіс повністю.

– Міллере, – капітан щиро посміхнулась, – усім зараз непреливки. Це будуть важкі, дуже важкі часи.

– Так, сер, – погодився Міллер, схиливши голову, мов фулбек в американському футболі, що намагався пробитися крізь захисників, – та я впевнений, що це настільки важливо, що заслуговує...

– Це послуга акціонеру, – перебила Шаддід, – її батько нервує. Немає причин вважати, що він мав на увазі атаку Марса на «Кентербері». Тарифи знову зростають. Там шахта вибухнула на Червоному Місяці. На Еросі проблеми з дріжджовими фермами. Кожен день у Поясі відбувається щось, здатне змусити папуліка перелякатися за свою ніжну маленьку квіточку.

– Так, сер, але таймінг…

Її пальці підвищили темп. Міллер закусив губу. Момент було втрачено.

– Не слід керуватися теорією змов, – мовила капітан. – У нас по шию реальних злочинів. Політики, війна, купка інтриганів-внутрішньопланетників, які плетуть змову, аби скрутити нам в’язи? Не наша справа. Просто напиши рапорт про те, що ти в процесі пошуку, я відправлю його по інстанціях, і ми зможемо повернутися до нашої роботи.

– Так, сер.

– Ще щось?

– Ні, сер.

Шаддід кивнула і повернулася до свого терміналу. Міллер прихопив капелюха зі столу і попрямував на вихід. За вихідні один з повітряних фільтрів вийшов з ладу і був замінений, тож тепер новий наповнював кімнату заспокійливим запахом пластику й озону.

Міллер всівся у своє крісло, відкинувся на спинку і сплів пальці за головою. Вдивлявся в стелю над собою. Вузол, що зав’язався в животі, так і не зник. Це було дуже поганою ознакою.

– Не дуже добре, еге ж? – запитав напарник.

– Могло бути й краще.

– Вона забрала завдання?

Міллер у відповідь похитав головою.

– Ні, воно все ще моє. Вона просто хотіла, щоб я його виконував абияк.

– Ну, могло б бути й гірше. Так ти просто розберешся, що сталося. Поки з тим копирсатимешся –спишеш на тренування.

– Ага, – відповів Міллер, – тренування.

Обидва їхні столи були незвично пустими, бо паперова перепона, якою Гейвлок закрився