Читати книгу - "Моя Капризуля, Олена Арматіна"

13

Я стояв в подобі звіра біля невагомої шовкової стіни, не відчуваючи її і не помічаючи. Я бачив через неї наскрізь, жадібно вбираючи в себе кожен її подих, кожен зворушливий помах довгими віями. Вона завжди вміла скидати мене в прірву, позбавляючи під ногами опори і холоднокровності так, як не вмів ніхто інший...

Ось узяти хоча б цей день. Сказати, що я збудився, побачивши груди, що проступали крізь натягнуту намоклу тканину, - нічого не сказати. Тільки-но я зміг неймовірним зусиллям вгамувати хіть, що прокинулася, як вона... знову вразила мене. Вона годує грудьми мою дитину! Я мало не зніс лобом опори намету, вискакуючи з нього - настільки несподіваною була ця новина. Жодного разу за своє майже тридцятирічне життя я не бачив і не чув, щоб землянки вигодовували дитину грудьми. Звісно, я мав справу лише з мутантками... Але й Капризуля не була «чистою»!

До речі, про мутантів... Саме мої соратники-мутанти Хедж і Тьюго, які так несподівано з'явилися, приголомшили мене новиною про те, що Капрісуель не тільки вижила, а ось-ось збиралася стати матір'ю. Хлопці багато мені розповіли про поселення землян - і про те, що їх вельми нелюб'язно зустріли місцеві народи. До речі, це мене не надто здивувало - Деніел і Демісон Огго звикли, що перед їхньою владою і зброєю всі схиляються, і не забивали свої голови дипломатичними тонкощами і вивченням способів виживання. Розповіли, із захопленням розглядаючи багато обставлені покої і щедро накритий стіл, і про те, що в землян не було добре не тільки зі зброєю, одягом і умовами життя. У них навіть їжі не вистачало. А виживали за рахунок дарів, які підносили за дівчат-землянок, що раптом стали на Ісиді неймовірно жаданими. Пам'ятаю, як моїм обважнілим поглядом вдавилися словами Хедж і Тьюго - ненависть до Деніела спалахнула з новою силою: невже, отримавши найцінніше, що в мене було, - мою жінку, він навіть не зміг забезпечити її їжею та одягом? І тим більше незрозуміло мені було, чому Капрісуель не приходить до мене уві сні? Адже їй для цього достатньо було просто заснути і подумати про мене!

І ось її слова пролили світло на цю таємницю... Вона боялася того, що я знехтував нею. Вирішив забути її.

Хоча, власне, вона не так вже й далека була від істини.

Зрозумівши, що вона жива і здорова, але не шукає зі мною зустрічі, я розлютився і став виношувати план помсти їй і Деніелу Огго. Трохи пізніше, взявши себе під контроль, я вирішив дозволити їй жити. І навіть Огго вирішив залишити в спокої - лише потроху, за допомогою все тих же Хеджа і Х'юго, переманив усіх землян-мутантів у свій табір. Багато з них були по-справжньому раді бачити мене, решта ж були щасливі вислизнути від безталанної влади Деніела.

А ось свою дитину я хотів забрати. Саме тому я разом із дипломатичною місією вирушив у поселення землян, маючи намір викрасти сина, а якщо вдасться - то й забрати його силою. Я спеціально прилаштувався в хвості делегації, оскільки не бажав, щоб Деніел впізнав мене завчасно. З якою насолодою я уявляв собі обличчя Капрісуель і її чоловіка, коли вони побачать мене, і дізнаються, ким я став! І аж ніяк не очікував побачити її нещасною, неймовірно переляканою і ... все ще такою жаданою. Щойно я побачив свою Капризулю, як думки про помсту відійшли на другий план. Я раптом зрозумів, що не піду звідси без неї.

Підступний план, придуманий раніше, виявився абсолютно марним. Я на ходу обмірковував новий план дій, як раптом зрозумів, що переді мною - зовсім не Деніел! І це змінювало все! Просто тому, що цей близнюк був не просто хворий, а неймовірно жорстокий, і не замислюючись заподіє зло моїй дитині та моїй жінці. Моя пропозиція «виховати» його сина справжнім ісідіанцем була найчистішою імпровізацією. Чомусь я був упевнений, що він відмовить. Але в його голосі я вловив сумнів. Це тільки зміцнило мене в думках про те, що переді мною зовсім не Деніел. Адже пропозиція про те, щоб мати дитини поїхала з чужими чоловіками, була б для будь-якого правителя, для будь-якого чоловіка абсолютно неприйнятною. Мабуть, я просто хотів вивести його з себе і, скориставшись цим, знищити.

Але в цей момент почув тремтячий голос: «Ми згодні», і це змінило все.

Вона згодна!

Вони згодні.

ВОНИ вирушать зі мною, і абсолютно точно з цього моменту будуть ситі, одягнені й у безпеці. А з братами Огго я вчиню за законами Ісіди, повідомивши про їхні маніпуляції всім правителям Ісіди. І нехай Великий Турнір вирішить - винні вони, чи ні.

Була в мого загону ще одна місія... Алусіста - рідна сестра Капрісуель. Або - Алу, як називав свою кохану мій друг. Я мав знайти її і доставити в Самандар. Але, як з'ясували мої розвідники, які перешерстили замок землян від низу до верху, саркофаг, у якому вона спала, - зник.

А Капризуля дуже стривожилася, почувши, що її сестрою цікавляться. Та впевнений, що вона чудово знає, де перебуває її сестра. Не погано б зазирнути в її сновидіння, як я вже робив колись.

Ось тільки Капріз уже заснула, а бажані картинки в моїй голові так і не з'явилися. Я навіть присунувся до самої стіни - безрезультатно. Обернувся людиною, розслабився, налаштувався - нічого. Знову обернувся звіром і обережно наблизився до входу, розсунув мордою полотнища запони - мешканці намету спали. Тихо сопіла Хана, няня мого сина. Я наблизився і схилився над дитиною - вона була дуже схожа на Каприз. І трохи на мене. Але ось його дракончик вже точно від мого відрізнявся лише розміром. Я обережно наблизив до нього морду і тихо втягнув повітря - немовля пахло просто неймовірно. Я навіть приплющив очі, намагаючись ідентифікувати цей запах... Марно - ніколи раніше не відчував, щоб хтось мав такий смачний, рідний запах. Здригнувся і ледь не схропнув від несподіванки, коли малюк різко відкинувся на спину і... смішно зачмокав губами.  Не сьогодні, малий. Почекай трохи, ми ще з тобою познайомимося...

І тихо ступаючи по м'яких шкурах, попрямував до його матері. Вона лежала спиною до мене і ледь помітно здригалася. Безперечно, їй снилося щось не дуже приємне. Мені раптом захотілося лягти поруч, обійняти, притиснути до себе так, щоб вона тихо засопіла, уткнувшись носом мені в шию. Як колись на зорельоті, серед вогню, металу, що плавиться, і хмар отруйного газу. Коли для нас не існувало навколо нікого - тільки я, жорстокий і загартований важким життям воїн, і вона - ніжна, недосвідчена дівчинка, яка волею провидіння опинилася в моїх обіймах. Тоді вона навіть не підозрювала про те, що наше життя не те, що висіло на волосині, а шансів вижити взагалі практично не було.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍