Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

вибух ракети, а радіус розльоту фрагментів — на боєголовку «земля — повітря». Форма отворів на уламках звузила пошук: вона свідчила про ракетний комплекс «Бук». Залишалося таємницею, як повстанці в бідному куточку бідної країни отримали доступ до ракети «земля — повітря», що була на озброєнні лише в державних збройних сил. Україна мала ці комплекси. І Росія мала. А також Білорусь, Північна Корея і Фінляндія. Але оцей підозрюваний «Бук», який бачили на вантажівці, — звідки він міг узятися?

 

Студент, який указав на Москву

Через кілька днів після катастрофи МН17 на кордон з Україною прибув удостоєний високих нагород елітний опер російського спецназу Ілья Ґорєлих. За версією Кремля, українські націоналісти знущалися з російськомовного населення Донбасу, що змусило місцевих жителів узяти зброю і захищатися, а Москва ніяких вояків чи озброєння в цей регіон не надсилала. Така була офіційна позиція. Це означало, що Ґорєлих в’їжджав в Україну під прикриттям. Проте на прикордонному переході він зробив фото і запостив його в інстаграм.

Один із підписників Ґорєлих запитав у нього, чи це подорож по роботі, чи на дозвіллі. «Звісно, робота! Це пов’язано з нашою професією», — відповів той і додав емоджі-гвинтівку. Через два дні Ґорєлих запостив нове фото: він і ще один чоловік у машині, один тримає пістолет Макарова, другий — спецпризначенський ніж. Під фото хештеги зі згадкою «зелених чоловічків» — російських солдатів без розпізнавальних знаків, які в лютому 2014 року таємно вторглися в Крим, — і про групу «Альфа», російський аналог «Морських котиків». Пізніше він додав: «Учора ліг спати дуже рано... Не спав дві доби, поки ми каталися по вільній Україні, і навчання було дуже хорошим, ми дали їм про себе знати». Здавалося б, хвастощі про «навчання» і «ми дали їм про себе знати» означали, що Ґорєлих зі своєю групою брав участь у боях з українською армією. Він виклав своє фото у футболці, карго-шортах і шльопанцях, на якому шкірився й вимахував автоматом. Щоб не лишалося сумнівів, позначив в інстаграмі місцеперебування — ДНР, тобто самопроголошена Донецька Народна Республіка. Один із підписників закликав порвати українців. «Ми їх уже рвемо», — відповів той 176.

Усе це відбувалось у відкритому акаунті. У соцмережах Ґорєлих був лише одним із багатьох щасливих російських військових, які ділилися своїм життям із друзями й випадковими читачами. Серед тих, хто це зауважив, був 25-річний студент Іґґі Останін. Він народився в російському Іжевську і ріс у шалені 1990-ті — важкі часи для пострадянської країни: державні підприємства розкрадалися, економіка стрімко котилася в прірву. Зрештою його батько знайшов академічну роботу за кордоном, родина переїхала в Мюнхен, потім Страсбург, потім Глазго, потім Ворік у центральній Англії. Іґґі знайшов себе в комп’ютерній сфері. Коли збили МН17, він зі своєю дівчиною жив у Нідерландах.

Серед загиблих було 193 голландці. Для невеликого народу ця катастрофа співставна з терактом 9/11. Люди збиралися на мостах і кидали квіти на катафалки, що проїжджали попід ними, — Іґґі був зворушений. Йому стало цікаво, що про це кажуть люди в російських соціальних медіа, і він годинами клікав посилання за посиланням, аж поки натрапив на інстаграм спецназівця Ґорєлих, який хвалився, що перетнув кордон, щоб воювати на території іншої держави. Це суперечило тому, що Кремль заявляв світові. Звісно, це тягнуло на новину. Іґґі знайшов у соцмережах іще багато цікавинок, пропонував їх онлайн-виданням, але ніхто не виявив інтересу.

На сайті Guardian Іґґі натрапив на мій профіль, де познайомився з концепцією розслідування за відкритими джерелами. Він написав мені про свої знахідки. Саме це Bellingcat і шукав: звісно, ми опублікували його матеріали. Іґґі волів зберегти анонімність, адже планував викрити російського спецназівця, і ніхто не міг передбачити наслідків. Незадовго до того він прочитав біографію російського юриста Сєрґєя Маґнітського, який звинуватив чиновників у масових шахрайствах. Сєрґєя кинули в московську в’язницю, де утримували в жахливих умовах — аж до смерті 2009 року. Іґґі вирішив узяти такий псевдонім, і ми публікували його статті з підписом «Маґнітський».

Далі він узявся за фотографію «Бука» з Paris Match, зроблену з авто на дорозі в Донецьку, на окупованому південному сході України. Іґґі помітив на ракетній установці розмитий напис, але не зміг його прочитати. Коли росіяни переправляли озброєння і військову техніку на територію України, вони часто замальовували ідентифікаційні позначки. Але солдати, яким наказували це робити, не завжди відзначалися завзяттям. Цього разу ледь видні білі позначки лишилися незафарбованими. Іґґі погрався з контрастністю зображення, проте так нічого й не розібрав.

Його гіпотеза катастрофи МН17 була такою: російські військові необдумано забезпечили важким військовим озброєнням сепаратистів, а некомпетентні повстанці поцілили ракетою пасажирський авіалайнер, думаючи, ніби це наближається літак українських ВПС. Якщо це росіяни надали бойовикам «Бук», вони мали транспортувати його наземними шляхами з військової бази. У тому регіоні поширені відеореєстратори, тож хтось мусив зафіксувати «Бук» на дорогах Росії. Якби Іґґі вдалося знайти таке відео, він довів би, що саме росіяни надали знаряддя вбивства.

Його наступний крок став поворотним у роботі цифрових детективів. Доти Bellingcat аналізували відео й фото, які викликали ажіотаж у мережі. Коли ж я виклав список сирійських відеоканалів у блозі Брауна Мозеса, то створив методичну систему моніторингу. Однак це були відносно пасивні підходи. Іґґі, навіть не усвідомлюючи свого новаторства, запорпався в копицю сіна, шукаючи нікому не відомі голки. Найскладніше було сформулювати, що саме шукаєш. Простий запит «Бук» не працював. Не кожен знає специфічну назву якоїсь велетенської військової машини, що проїжджає повз його дім чи авто, — навіть якщо розуміє, що вона доволі рідкісна. Іґґі пішов в інстаграм, який уже став у пригоді у справі спецназівця. Він увів у пошук російську абревіатуру, що позначає зенітно-ракетний комплекс.

Іґґі перегорнув купу непотребу, безліч прев’ю роликів, перемотав години тупуватих відео. На це пішло чотири дні майже без сну. Нарешті дещо привернуло його увагу. Інстаграм-фото «Бука» на борту військової вантажівки кольору хакі. Увечері 23 червня 2014 року, тобто за місяць до атаки. На боці «Бука» був чіткий напис «232», і загалом установка мала свіжіший та новіший вигляд, ніж задокументована в Україні в день катастрофи. У дописі під фото йшлося, що це частина великої колони військової техніки, в якій було кілька «Буків», що пройшла через Старий Оскол, російське місто за сто кілометрів на північ від українського кордону.

Тепер Іґґі мав