Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

опорну точку. Він розширив поле пошуку на вконтактє, де знайшов відео, зняте через день після фото зі Старого Оскола. В 11-хвилинному ролику колона військової техніки їхала повз супермаркет «Магніт» у місті Алєксєєвці. Десятки машин перетнули екран. Але колона наштовхнулася на перешкоду: деякі транспортні засоби не проходили за висотою, тому розвернулись і рушили назад. Коли колона знову прогарчала повз камеру, у ній виявилося кілька «Буків», більшість — чисті й охайні. Але один «Бук», замизганіший за інші, виділявся серед них, мов гидке каченя. Тризначний ідентифікаційний номер майже втратив середню цифру і виглядав отак: 3’2.

Іґґі натиснув паузу, відмотав кілька кадрів назад. Знову переглянув, знову відмотав. Невже він нарешті зірвав джекпот? Він повернувся до фото з Paris Match, вивчаючи позначки на підозрюваному «Буку». Якщо фото зробили на території України, то тризначний російський номер мав бути замазаний фарбою. Але Іґґі побачив примарні рештки отих «3’2».

З цією новою відправною точкою, російським містечком Алєксєєвка, детектив скористався онлайн-планувальником поїздок, щоб установити ймовірний маршрут колони зі Старого Оскола. За допомогою додатка Pixifly він задав пошук в інстаграмі за місцем і часом. Знову довелося гортати нескінченні кадри. Зрештою знайшлося відео колони за Старим Осколом. І ось на екрані, максимально розбірливо, — гидке каченя «Бук» із номером «3’2».

Потім Іґґі натрапив на відео з реєстратора, де колона проходила зустрічною смугою в бік Алєксєєвки. Роздільна здатність була достатньою, щоб зафіксувати номерні знаки машин. Кожен транспортний засіб у колоні мав однакове число наприкінці: «50» — регіон реєстрації. У вікіпедії Іґґі знайшов перелік російських реєстраційних кодів. Номер 50 — Московський військовий округ. Іґґі спитав на російському військовому форумі, скільки підрозділів Московського військового округу мають ракетні установки «Бук». Виявилося, лише один: 53-тя бригада, що базується в місті Курськ.

Іґґі перевів подих. Ось що він тепер знав: величезна військова колона російської 53-ї бригади, можливо, виїхала зі своєї бази в Курську і рухалася на південний схід, діставшись міста Старий Оскол увечері 23 червня. Наступного дня вона рушила далі в тому ж напрямку, дійшовши до Алєксєєвки. Дедалі ближче до української території.

У вконтактє Іґґі знайшов дописи сержанта 53-ї бригади зі знімками вантажівки з колони і самого сержанта на полігоні підрозділу з монументальним тлом — зенітними установками з піднятими вгору ракетами. Чимала знахідка і нервове напруження. Якщо опублікувати все це на сайті Bellingcat, це означатиме серйозні звинувачення проти Росії, великої світової держави, чиє нинішнє керівництво демонструє схильність до інформаційної війни і насильства. Наша команда працювала лише кілька місяців, і проєкт Bellingcat дотримувався всіх своїх проголошених принципів. Це був уже не просто обмін твітами між любителями онлайн-розслідувань, а вагомий крок назустріч громадській думці. Назустріч відкритості й видимості. Перш ніж публікувати цей матеріал, я знову й знову ретельно перевіряв його на достовірність. На завершення своєї статті Іґґі прямо заявив: «Російський уряд несе відповідальність за цю трагедію» 177.

Цей матеріал став переломним моментом для Bellingcat. Перегляди сайту перевалили за 100 000 у першу добу. Для максимального охоплення ми опублікували статтю за день до звіту Нідерландського комітету з безпеки, який мав установити причину катастрофи, хоч і не визначити винних. Ця група фахівців-експертів підтвердила висновки, яких ми дійшли за кілька тижнів до того, що мали додатися до справи MH17. Наш молодий колектив часто помітно випереджав офіційні розслідування, чиї ресурси були незмірно більшими за наші.

Всесвітня служба ВВС та Sky News запросили мене на ефіри — розповісти про нашу роботу. Медіа з Росії та України теж почали приділяти нам пильну увагу. RT зводили наклепи на мене особисто, називаючи розвиток громадянського репортерства «небезпечною тенденцією». І то правда: ми небезпечні для тих, хто плодить фейкові новини. Крім того, наша робота безпосередньо вплинула на репортажі традиційних журналістів, які намагалися відстежувати наші знахідки. Таке рідко траплялося, коли я висвітлював події в Сирії, де після смерті Марі Колвін і викрадень інших медійників залишалося дуже мало незалежних журналістів на місці подій. Тепер ми отримали позитивний фідбек: зв’язок між нашими публікаціями і матеріалами репортерів. Ми можемо геолокувати знімок, а журналісти можуть вирушити на цю локацію і роздобути забраклі дані в місцевих жителів. Ми, своєю чергою, використаємо ці дані для розуміння подій та їх послідовності. Ми завжди прагнемо, наскільки це можливо, працювати з відкритими джерелами, однак дуже важливо залучати й інші дієві методи. Деякі розслідування можуть на 95 % спиратися на відкриті джерела, а на 5 % доповнюватися традиційним репортерством. В інших випадках 10 % даних із відкритих джерел можуть підтверджувати решту 90 %, добутих в олдскульний спосіб.

У потоці реакцій на нашу статтю про 53-тю бригаду був мейл від незнайомця. Тіммі Аллен вів свою справу: створював 3D-моделі будівель, тварин і навіть гірських пейзажів для продажу користувачам віртуального світу Second Life. Застосувавши свої графічні навички до знімків із матеріалу Bellingcat, Тіммі створив відео, на якому фото з Paris Match перетворювалося на найчіткіше зображення «Бука» з російської колони — щоб показати їхню схожість. Цей 52-річний чоловік, який згодом став одним із ключових учасників нашої команди, народився у Східному Берліні в часи Холодної війни. Колись він працював аналітиком у Штазі, відомій спецслужбі комуністичного режиму, а тепер самостійно виховував дочку із серйозними проблемами зі здоров’ям. Переглядаючи новини про катастрофу МН17, Тіммі думав про дітей на борту літака. Він був розлючений реакцією Росії, адже бачив, що московські дезінформаційні прийоми не змінилися. Тому й узявся за відеотрансформацію: за допомогою професійних програм для редагування зображень вирівняв кадр із Paris Match, розрахував лінію горизонту, наклав точки перспективи дороги і самого «Бука», щоб виправити викривлення. Побачивши, як два зображення накладаються і перетворюються одне на інше, я був приголомшений. То були не два різні «Буки», а один і той самий.

Завдяки розширеному розслідуванню катастрофи МН17 я зрозумів, що Bellingcat має ресурси для тривалих проєктів. У блозі Брауна Мозеса я зосереджувався переважно на окремих подіях громадянської війни в Сирії. Тепер я бачив, як основна група розслідувачів виходить за рамки перших успішних знахідок, об’єднує зусилля волонтерів і репортерів на місцях — і збирає воєдино набагато повнішу картину. Ми перейшли від розрізнених фактів до цілісної сукупності доказів.

За цими роздумами мене застав лист від поліції Лестерширу, в якому повідомлялося, що міжнародні слідчі у справі катастрофи MH17 запрошують мене як свідка. Спільна слідча група об’єднала представників поліції