Читати книгу - "Ангедонія, АнєчкаLB"

Пола навіть не відразу знайшла відповідь.

- Повірила? А тепер забудь. Лірика і солодощі - це не до мене.

- Так. До тебе - ангедонія. Я пам'ятаю. А що означає "не лірика" і "не солодощі"? Тобто, якщо на частку секунди уявити, що ми разом, ти ніколи навіть квітів не подаруєш?

- Квітів? - розсміявся суперстудент. - Ти серйозно? Навіщо вони тобі? Це банально і плоско. Ти ж не така.

А він знає її краще, ніж вона думала.

- І що ж мені можна подарувати?

- Ти хочеш подарунка?

- Ні, я хочу відповіді. Що б ти мені подарував, якби ми були разом?

- Але ми не разом.

- Уяви.

- Навіщо?

З якою ж легкістю він доводить її до сказу.

- Забудь про це. Я дедалі більше переконуюся в тому, що я б не змогла бути з тобою разом, навіть якби цього захотів ти! - Пола підвелась і збиралася йти. - Те, з якою завзятістю ти все навколо руйнуєш, скоро призведе до абсолютного краху і руїн на всьому полі зору.

- Ну і нехай усе завалиться! Я буду насолоджуватися простором.

Йти? Якнайшвидше й подалі від його присутності. Не бачити й не знати про його існування.

 

- Пола! - дівчина підходила до свого будинку і почула дитячий голосок.

- Шеллі! - вона щодуху кинулася до дитини, яка тупотіла їй назустріч. - Як ти виріс!

Міцно-міцно хочеться обійняти цього чудесного малюка! Сильно-сильно. Довго-довго.

- Скільки тобі вже?

- Майже п'ять.

- Оце так! Який дорослий!

Тітка Дженіз із мамою сиділи на ґанку й пили чай. Цікаво. Наче дві мами. Одночасно. Тільки в різному одязі. Завжди було незвично те, наскільки вони схожі.

- Любий, принеси, будь ласка, ще цукру, - голосно попросила мама.

З дому вийшов тато з цукорницею в руках.

- Так, звісно, солоденька моя.

Він хотів було додати ложку в одну з чашок, але засумнівався.

- Так, зачекайте. Хто з вас моя дружина? Я заплутався.

Сестри розсміялися.

- А ось і прекрасна леді! - тітка помітила племінницю, яка повернулася додому.

- Доброго ранку.

- Ти така гарненька стала. І мініатюрна. Уся в нас, - розсміялася Дженіз. - Як твоє навчання? Тобі подобається в університеті?

- Так. Дуже.

- Про що це я? Влітку, напевно, потрібно ставити зовсім інші запитання. Про відпочинок. Про кохання. Про зустрічі з парубками. Вони гідно поводяться?

- Не хвилюйтеся. Усе гаразд. Можна я покажу Шелдону наше містечко? Ми трохи прогуляємося.

- Гаразд, дорогенька.

Пола взяла маленьку ручку в свою. Крок за кроком. Слово за словом. І сповнені захоплення дитячі оченята, коли вони розглядали чергову визначну пам'ятку незвичайного містечка. Як приємно і легко ощасливити дитину. Діти народжені, щоб їх любили.

- Давай купимо що-небудь смачненьке, - запропонувала Пола і відчинила перед Шелдоном двері продуктового магазину.

- Я люблю палички. Солодкі та шоколадні.

- Добре. Обов'язково знайдемо. Солодкі й шоколадні.

 

Ліам. Дорога. Те саме місце навпроти його будинку. Та сама поза. Відсутність Поли. Скільки він так уже сидить? Він і сам не зможе відповісти на це запитання. Як і на те, чому він так старанно відштовхує від себе важливу для нього дівчину. Що буде, коли вона дізнається про його особливість? Як вгадати її реакцію? Це пригнічує. Так само як і постійні думки про неповноцінність. Це страх. Це комплекс. Це не зміниться.

Чия це машина?

Просто біля Ліама зупинилося авто. Двері відчинилися, і звідти вийшов Джордан у супроводі своїх відморозків.

- Привіт, медалісте, - заговорив він.

- Заблукав? - байдуже поцікавився Ліам. Настрій і так убитий. - Хто ж тебе сюди заніс?

- Випадково проїжджав. Побачив старого знайомого і вирішив привітатися.

- Ти беззарепечно взірець ввічливості. Щось іще?

- Так. Ще один маленький нюанс. Річ у тім, що я не дуже люблю публічні приниження, - четверо незнайомців оточили Саломона, який все ще сидів на газоні. - Я чудово пам'ятаю твій показушний героїзм. Ти завжди такий сміливий? Чи тільки в компанії?

- Це не героїзм. Мені просто байдуже на тебе. Та й, по суті, на все.

- Перевіримо?

Удари посипалися з усіх боків. Ліам ліг на спину і поклав руки під голову. Так, немов він на відпочинку. Безпристрасний вираз обличчя. Жодної реакції на те, що відбувається. Апатичний погляд на розлогі гілки дерева. Листя. "Воно шарудить від вітру". "Його легко порвати". "Під ним тінь"... Пола.