Читати книгу - "Ангедонія, АнєчкаLB"

- Що ти таке? - удари припинилися. В очах Джордана розгубленість, здивування, переляк. Супроводжуючі почали відступати до машини. Ліам легко піднявся з трави. І хоч кров хлинула з носа, на обличчі й на тілі садна, стояв він рівно, спокійно й упевнено.

- Швидко бігаєш? - Ліам зустрів погляд Джордана. За секунду агресори заскочили в авто і поїхали.

 

Безглуздо. Тихо. Кров на спортивних штанах і кросівках. І, напевно, на ліжку. Прогулянковий погляд по медалях, нагородах, кубках і дипломах. Цікаво, він непереможний чи, навпаки, вразливіший за будь-кого?

І знову лабораторія. Датчики. Аналізи. Обстеження. І смуток доктора Саломона.

- Ліаме. Я не знаю, що сказати. Як лікар я бачу численні травми. Крім забоїв м'яких тканин, тріщина в ребрі, порушення роботи нирки, защемлення хребців, гематома. Як твій батько я в повній розгубленості. Мені нестерпно важко бачити тебе в такому стані. Що відбувається? Поговори зі мною. Поговори з доктором Бауман. Вона чудовий психолог. Я не хочу тебе втратити.

Слова-відлуння. Повторюються в голові, але не несуть інформативного навантаження. Нічого не зміниться. Погляд у стелю. І навіть моргати необов'язково.

 

- Що з тобою? - випадкова зустріч із Полою через кілька днів після посиленої реабілітації. Хоча його вигляд, звісно, все ще моторошний.

- Не так голосно. Може, ніхто не помітить, - Ліам озирнувся навколо: крамниці, вулиця, тротуар, перехожі.

- Жартуєш?

- Намагаюся.

А в Поли все стискається всередині від жалю і тривоги. Що з ним?

- Навіщо ти це з собою робиш?

- Цього разу мені допомогли. Їхні зусилля виявилися безплідними. Для мене. Але вони намагалися з усіх сил.

- На це боляче дивитися.

- Справді?

- І ти знову нічого не поясниш?

- Ні, - Ліам повернувся, щоб іти далі.

- Якщо ти збираєшся піти, я хочу, щоб ти просто взяв і пішов. Безповоротно. А не так, як зазвичай.

   Ліам на секунду зупинився.

- Ти це несерйозно.

- Заключимо парі?

- Більше не потрібно.

Так і не обернувшись, Саломон пішов у своєму напрямку. Пола опустила погляд.

 

Який аромат у літньої ночі? Який аромат у їхніх стосунків? Який аромат у майбутнього?

Дивні запитання? Безсоння. Пола подивилася на екран телефону. 1:58. Темно і...

- Не спиться?

Готовий пролунати на всю планету вереск застиг у горлі. Біля вікна стояла величезна темна фігура. В останню частку секунди дівчина впізнала знайомий голос. Приходячи до тями, вона сіла на ліжку.

- Ну, давай. Кричи, - великодушно дозволив несподіваний гість.

- Дякую. Я поки що помовчу.

- Нічим не зайнята?

- Відносно.

- Я ввійду?

- Спробуй.

Ліам намагався якомога тихіше влізти в кімнату через вікно. І сів на підлогу поруч із ліжком Поли.

- Увімкнути світло?

- Точно ні, - відповів відвідувач.

- Я тебе майже не бачу.

- Це необов'язково. Доторкнися до мене.

Дівчина боязко простягнула руку і доторкнулася до щоки Ліама. Спершу з побоюванням. Потім сміливіше. Повністю поклала свою долоню на його щоку. Опустила її трохи нижче і провела по його шиї.

- Що ти відчуваєш? - запитав він.

- Тепло твоєї шкіри. Її рельєф. Твій пульс.

- А я не відчуваю нічого.

- Тобто?

- Я не відчуваю, що ти до мене торкаєшся. Я не відчуваю нічого, до чого торкаюся я. Крім того, я не відчуваю болю.

Пола стрімко прибрала руку. Немов обпеклася.

- Так буває? - дівчина напружилася.

- Ноцицепція. Лекція № 41 твого улюбленого професора Г'юза. Пам'ятаєш?

- Нечітко.

- Введи в пошуку. "Це активність в аферентних (чутливих) нервових волокнах периферичної і центральної нервової системи, що збуджується різноманітними стимулами, які мають пульсуючу інтенсивність. Ця активність генерується ноцицепторами або, по-іншому, рецепторами болю, які можуть відстежувати механічні, теплові або хімічні впливи, що перевищують генетично встановлений поріг збудливості. Отримавши пошкоджувальний стимул, ноцицептор передає сигнал через спинний мозок і далі в головний". Так ось тут якраз проблемка. Генетична мутація. У світі є ще такі самі люди. Можливо, мені потрібно зустрітися з ким-небудь із них. Трохи заспокоює, що я такий не один.

- Ти зовсім нічого не відчуваєш?

- Я добре бачу і чую. Погано розрізняю смак їжі. І абсолютно нічого не відчуваю шкірою. Я не розумію, як це - гладкий. Або гарячий. Або гострий.