Читати книгу - "Ті, кого немає"

для чогось призначався, і рука розчаровано зникла. Зараз Марта зазирне під стіл, щоб упевнитися, що тут нічого немає, і вони опиняться віч-на-віч. Нічого більш ідіотського й придумати не можна.

Цього, однак не сталося. Гачок призначався для ключів. А ключі – вона це встигла помітити – стирчали в замку верхньої шухляди правої тумби письмового столу. Марта це теж, видно, побачила. Ключів на кільці було два, й один, досить масивний, явно не мав стосунку до письмового столу.

До неї долинуло побрязкування. Потім ключ зашкріб по металу й провернувся: раз і ще двічі. Маслянисте клацання, ледь чутне попискування нещодавно змащених петель…

Крім письмового столу, у кабінеті замикалася тільки пласка сталева шафка, наглухо приварена до вмурованих у стіну кронштейнів. Та, яку вона роздивлялась, коли опинилася тут уперше.

Що їй там треба, у цій шафі?

Наталі страшенно кортіло поворухнутися, змінити позу. М’язи рук і стегон задерев’яніли, спина нила. Але треба дочекатися, доки Марта зробить свою справу. Не можна втручатися, хоч би що тут трапилося.

Нарешті дівчина знайшла те, за чим прийшла. Повозилася, потім дверцята сталевого ящика зачинилися, ключ повернувся, і Марта знов опинилася біля письмового столу.

Тут вийшла затримка. Замість того щоб повернути кільце з ключами туди, де воно було, дівчина відімкнула верхню шухляду і почала в ній ритись. Що вона там шукала, Наталя не могла бачити, але діяла Марта спокійно й зосереджено. Без жодної метушні. Закінчивши, протерла поліровану поверхню навколо замкової шпарки та обидва ключі серветкою, а серветку зім’яла й кинула під стіл. Потім перетнула кабінет, відчинила двері й визирнули в коридор. Через секунду її вже не було – кеди протупотіли вниз сходами й затихли в холі. Усе це тривало не більш ніж три-чотири хвилини.

Наталя машинально потяглася до зім’ятої серветки, стиснула її в кулаці і, тихо стогнучи, виповзла з-за столу. Розігнулася, мить постояла в роздумі, потираючи скроню, а відтак сунула папірець у кишеню фартуха й узялася за пошуки другого «капітана».

Коньяк знайшовся відразу – наче тільки того й чекав.

Униз Наталя неслася, перестрибуючи через сходинки. Тепер – терміново вийняти вино з морозильника. Минуло вже близько чверті години з того моменту, як Савелій Максимович відправив її з дорученням. Вона відшукала в кухні пластиковий кошик, склала туди занадто холодні пляшки, що зненацька здалися дуже важкими, і рушила до виходу, навіть не згадавши про лимон.

І тільки коли вона вже спускалася сходами до галявини, відшукуючи поглядом і не знаходячи серед гостей дівчину, її раптом укололо тривожне почуття. Немов вона знову вляпалася в щось дуже серйозне.

12

Мальовнича садова водойма, обкладена моховитими гранітними брилами, – саме те, що треба. Біля берега стояла вільна лавка. Федоров розраховував хоч трохи побути на самоті. Тому й відчув легку прикрість, коли раніше за нього на лаву опустилася чорнява жінка – здається, сусідка Смагіних. Давати задній хід було пізно – вийшло б занадто демонстративно, тому він запитав дозволу, влаштувався поруч і витяг сигарети.

Щойно вона обернулася, Сергій побачив: жінка вже немолода, але ще гарна. Блискуче волосся, що в’ється від природи, густо-сині уважні очі, ледь пухкі губи, делікатно підведені помадою… Гладенька обручка, тонкий золотий ланцюжок із хрестиком на смаглявій шиї, де ледь проступила сіточка легких зморщок. Їй можна було дати й менш ніж сорок, і більше: вона явно була з тих, хто не приховує віку; тільки циганиста, надто строката сукня з глибоким вирізом незнайомці зовсім не пасувала.

Зненацька жінка підвелася, озирнулася й півголосом попрохала в нього сигарету.

– Чоловік не любить, коли я палю… Мушу ховатись, а сигарети забула. Ми спізнювалися, тому що весь ранок я провела на цвинтарі в сина. Зараз йому було б майже стільки ж, скільки вашому племінникові…

Отже, вона знала, хто він такий. Федорову було ніяково розпитувати про померлого сина, тому, вибачившись, він поцікавився іменем і по батькові жінки – виявилося, її звати Ксенія Асадівна, – і перевів розмову на водойму: мовляв, нелегко, мабуть, підтримувати в ній режим, очищувати воду, стежити за рослинністю й усе таке.

– Та це ж мій чоловік будував, – стримано всміхнулася жінка. – Усе просто, як у задачці про басейн із двома трубами… І в нас такий, може, трохи менший.

По ходу з’ясувалося, що її чоловік – гідротехнік, фахівець, яких пошукати.

– Савелій Максимович, щойно ми познайомилися, побачив і одразу захотів такий самий. Ми з вашою ріднею легко зійшлися, вже й не знаю, чому так вийшло, – ми ж бо з Іваном Олексійовичем давно живемо дуже замкнено…

Вона попрохала в Сергія ще сигарету, поглянуши мимохідь у бік навісу.

– Смерть нашого з Ванею сина підкосила всю родину… – Вона знову з кам’яною завзятістю повернула до тієї самої теми.

Виходу у Федорова не лишалося: довелося запитати, що все-таки сталося з хлопчиком.

– Дванадцять років тому Тимур випав на ходу з поїзда і загинув. Ми з ним удвох поверталися з Балаклави, гостювали в моїх батьків. – Низький голос звучав рівно. – Це було в самому кінці серпня, двадцять дев’ятого. Він мав би йти в другий клас. Я заснула на нижній полиці – ми їхали в плацкартному, з квитками було скрутно, але місця виявилися зручними, біля купе провідників. Хлопчик був дуже рухливий, страшенно допитливий… От… – Вона змовкла, з очевидним зусиллям зупинивши себе. – Я просто хотіла сказати… для моїх батьків те, що трапилося з онуком, стало катастрофою… У мене більше не було дітей. Коли ми поховали Тимка, я думала, що взагалі не стану на ноги. Ні лікарі, ні ліки не допомагали. Я день і ніч без упину думала тільки про одне: чому я, чому саме зі мною? Як вийшло, що я після склянки чаю, що її приніс провідник, прилягла з книжкою і раптом заснула? Було ще світло, після відправлення потяга минуло якихось три години! Чому я його не вклала, перш ніж лягти самій? А коли вже ближче до півночі опам’яталася, Тимура поруч не було. Ми з провідником шукали його по всіх вагонах: мені здавалося, що я от-от збожеволію. Сина ніде не було, і в Запоріжжі я схопила речі й кинулась у відділення транспортної міліції. Потяг, звичайно, пішов, а через годину у відділення зателефонували й повідомили, що на перегоні під Новоолексіївкою обхідник виявив тіло… Потім мого сина привезли. Експертиза не виявила жодних слідів насильства, за винятком травм від падіння. Слідчий сказав, що в